Україна

Єпископ Леон Дубравський: «Він залишив після себе добру спадщину»

05 Липня 2017, 14:07 4581 Ігор Богомолов

«Хочу подякувати Богу, що покликав його як одного з перших францисканців, який мав відродити Провінцію. Його покликання стало покликанням не тільки для нього. Він показав, як у францисканському ордені можна служити багатьом людям».

Ці слова сказав міністр Провінції св. Архангела Михаїла Ордену Братів Менших в Україні о. Даниїл Ботвіна OFM наприкінці жалобної Меси, яка відбулась у храмі св. Флоріана в Шаргороді у вівторок, 4 липня 2017 р. В цей день місцеві парафіяни та численні приїжджі вірні провели в останню земну подорож о. Альберта Зенона Туровського OFM, котрий, як уже повідомлялось, відійшов до Дому Отця в неділю 2 липня в Ковелі. Місцем поховання обрали саме Шаргород — покійний священик довгий час, від 1983 року, очолював цю парафію, а після затвердження францисканського монастиря у 1993 році став його настоятелем.

«Цю людину, — сказав для CREDO ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський (владика знав покійного ще з молодих років), — важко охарактеризувати в двох словах. Здається, він чув якийсь внутрішній поклик, внутрішній голос, який промовляв до нього. Він задовго до священства, ще до семінарії, думав про те, як сповнити своє життя. І, почувши поклик Бога, без вагання пішов за ним. Бог обдарував о. Альберта багатьма дарами. Він умів знайти підхід до різних людей, “дібрати ключі” до багатьох сердець, умів побачити, почути й відчути те, чого в цих людях не помічали інші. Так, після його звернень хлопці йшли до семінарії, дівчата — до монастирів. Згадаймо, що своє священицьке служіння о. Альберт почав 1983 року, ще за комуністичного режиму. Він умів знайти підхід і до представників влади. Можна сказати з упевненістю: Господь промовляв через нього і до духовних, і до світських. І ще можна сказати: він не змарнував свого життя і ті багаті дари, якими Господь його щедро наділив, він використав повністю».

Цю рису о. Альберта — знаходити підхід до кожного: дитини й підлітка, хлопця і дівчини, зрілого чоловіка і жінки пенсійного віку — відзначають майже всі, хто добре його знав. «Його дуже любили люди, — сказав, ділячись із CREDO спогадами про покійного, президент Caritas-Spes України о. Петро Жарковський, — тому що він для кожного знаходив слово. Міг сказати молодому хлопцеві такі слова, які примушували того замислитись над своїм життям; міг сказати слова підтримки старенькій бабусі, почувши які, бабуся аж ніби розцвітала. Я довгий час служив на Закарпатті, але дорогу туди мені, можна сказати, пробив о. Альберт. Тоді не було єпископів, у Закарпатті був адміністратором священик о. Йозеф, який пройшов у радянські часи через багато випробувань, зазнав і ув’язнення. Тому до усього ставився з побоюванням. До нього о. Альберт приїхав зі ще одним священиком та пропозицією запросити в Закарпаття ще когось із пастирів. Але якщо його напарник переконував о. Йозефа, якому було важко зважитися на такий крок, “вагомими аргументами”, то о. Альберт робив це… жартами,  розповідаючи різні дотепи і смішні історії».

Жалобну Святу Месу 4 липня очолив дієцезіальний єпископ Кам’янець-Подільський Леон Дубравський. Разом із ним співслужили єпископ-помічник цієї дієцезії Радослав Змітрович та понад 70 священиків з України та з-за кордону. Розділити скорботу з вірними-католиками прийшли також і священики Української Православної Церкви: благочинний Шаргородського району протоієрей Георгій, настоятель шаргородської парафії протоієрей Василь і священик монастиря св. Миколая о. В’ячеслав.

«Коли до мене дійшла ця сумна звістка, — сказав у проповіді Його Преосвященство Леон Дубравський, — я не міг цьому повірити. Адже я дуже добре знав о. Альберта: ми з одного міста і дружили ще з молодості — і дуже добре пам’ятаю його слова: “Я й по смерті жартуватиму”. Але звістка про його смерть виявилася правдою. І зараз, коли ми дивимось на його труну, до мене приходять думки про те, що в житті людини є два вівтаря. Перший — це вівтар Євхаристії, на якому ми приймаємо Тіло і Кров Господа Ісуса. Другий — це життя людини: все,що вона робить із любові до Бога та ближнього. Але є ще і третій вівтар: у Небі. Цей вівтар ми будуємо на землі, втілюючи в життя Євангеліє. З допомогою Божої благодаті це можливо: можливо жертвувати свої болі й страждання, можливо робити добрі справи. Отець Альберт робив це протягом усього свого життя. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, вислуховував кожного, хто до нього звертався, давав добру пораду. Він залишив по собі добру спадщину: це і храми, які він побудував, і вірні — священики та миряни, — яких він виховав».

Наприкінці Служби було зачитано лист владики Броніслава Бернацького, дієцезіального єпископа Одесько-Сімферопольського, який не зміг приїхати на прощання. Лист закінчувався словами: «Нехай Христос, якому він служив, буде йому вічною нагородою».

Спогадами про о. Альберта з CREDO поділився п. Юзеф Нємченко — багаторічний ризничий храму св. Флоріана. Отець Альберт, за його словами, намагався все робити так, як «повинен робити кожний». А ще він відзначив сміливість о. Альберта: адже деякі його кроки тоді, в радянські часи, могли наразити його на серйозну небезпеку. «Влада вимагала, — розповідає пан Юзеф, — щоби храм був відчинений тільки під час Служби, а по її закінченні замикався. А о. Альберт сказав: “Нехай храм буде відчинений і після Служби, щоб люди могли помолитися”. А щодо можливих неприємностей з боку влади: “Я згоден, щоб за це мене навіть побили”. Бувши настоятелем, о. Альберт заасфальтував територію навколо храму, дещо побудував. А тоді це було зовсім не так, як тепер. Можна і за це було наразитись на неприємності. Коли ж він бачив, що на будівництві хтось зробив щось не так — відверто про це казав, а потім сам власними руками переробляв».

«Коли моя донька через важку травму хребта близько року лежала в гіпсі, — згадує парафіянка п. Станіслава Томчук, — о. Альберт приходив до нас і приносив їй Причастя. І не було жодного разу, щоб він не приніс їй якійсь подарунок…»

Коли жалобна процесія вирушила з храму св. Флоріана до міського цвинтаря, здавалось, життя в місті на якийсь момент завмерло. Обабіч центральної вулиці стояли численні люди, деякі з них співали разом з учасниками процесії. Труну з тілом о. Альберта проводжав, здавалось, увесь Шаргород. Тіло померлого священика знайшло останній відпочинок поряд із могилою загиблого деякий час тому о. Пасхаліса Антонія Нємченка OFM.

Відправивши похоронний обряд і освятивши могилу, владика Леон, не стримуючи сліз, звернувся до о. Альберта з останніми словами: «До зустрічі, брате, в Небесному Царстві», і висловив особливу подяку за шаргородську Хресну Дорогу, за будівництво якої відповідав покійний.

Фото: Валерій Печенюк
Титульне фото: Олена Качуровська

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: