Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків чи всиновлення ними дітей.
Так стверджується в обов’язковому для всіх католиків документі Конгрегації віровчення «Зауваження стосовно проектів юридичної легалізації зв’язків поміж гомосексуальними особами» (2003). Нагадуємо цей документ у зв’язку з маніпуляцією, яку намагалися провести гомосексуальні середовища стосовно Папи Франциска, просячи його про благословення для батьків, що вирішили охрестити трьох дітей, не подаючи при цьому жодної інформації, що йдеться про гейську пару.
Представляємо текст документа Апостольського Престолу, що регулює це питання.
Вступ
1.Різні питання стосовно гомосексуалізму останнім часом чимало разів порушував Святіший Отець Йоан Павло ІІ та відповідні дикастерії Апостольського Престолу(1). Ідеться бо про явище морально і суспільно тривожне, також у тих країнах, де воно не набирає якогось особливого виміру з погляду розпоряджень закону. Натомість воно викликає більший неспокій у країнах, які вже легалізували або збираються легалізувати гомосексуальні зв’язки, у деяких випадках аж до надання прав усиновлювати дітей. Подані нижче зауваження не містять нових доктринальних елементів; їхня мета — нагадати основоположні істини, пов’язані зі згаданою проблемою, та вказати кілька аргументів раціонального характеру, які можуть прислужитися єпископам при укладанні більш детальних документів, з урахуванням ситуацій, наявних по різних регіонах світу: висловлювання для захисту й підтримки гідності подружжя як основи сім’ї і тривалості суспільства, чиєю конститутивною частиною є ця інституція. Ці зауваження мають також на меті скерувати діяльність католицьких політиків, яким указують принципи дій, згідних із християнською совістю, в ситуаціях, коли вони мають справу з законопроектами стосовно цієї проблематики(2).
Оскільки ці уваги стосуються природного морального права, нижче викладені аргументи пропонуються не тільки віруючим, але також усім людям, які займаються пропагандою і захистом спільного блага суспільства.
І.Суть і незмінні риси подружжя
2.Учення Церкви про подружжя і статеву комплементарність продовжує істину, вказану «recta ratio» і як таку прийняту всіма культурами світу. Подружжя не становить якогось «зв’язку між особами». Воно встановлене Творцем у своїй суті, принципових властивостях і цілях(3). Жодна ідеологія не може позбавити людський дух упевненості, що подружжя існує тільки між двома особами різної статі, які через взаємну особову відданість, характерну для них і виняткову, прагнуть до єдності їхніх особистостей. Так вони взаємно вдосконалюються, аби співпрацювати з Богом у переказуванні та вихованні нового людського життя.
3.Природна істина про подружжя була підтверджена Об’явленням, викладеним у біблійних розповідях про сотворення, які також становлять вираження первинної мудрості людини, що в ній можна чути голос самої природи. Існують три основоположні елементи творчого плану стосовно подружжя, про яке говорить Книга Буття.
Насамперед, людина, образ Божий, була створена як «чоловік і жінка» (Бут 1, 27). Чоловік і жінка рівні одне одному як особи і взаємно доповнюються як окремі статі. Статевість, з одного боку, належить до сфери біологічної, а з іншого — піднесена у людському створінні на новий рівень: особовий, на якому єднаються тіло і дух. Окрім того, Творець установив подружжя як форму життя, в якій реалізується спільність осіб, пов’язана зі здійсненням статевих актів. «Тому полишає чоловік свого батька і свою матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2, 24).
Зрештою, Бог запрагнув ввірити цьому зв’язкові чоловіка й жінки особливу участь у своєму творчому ділі. Тому Він поблагословив чоловіка й жінку такими словами: «Будьте плідні й множтеся» (Бут 1, 28). У плані Творця комплементарність статі й плідність належать, таким чином, до самої природи подружжя як інституції. Навіть більше, Христос підніс подружній зв’язок чоловіка й жінки до гідності таїнства. Церква навчає, що християнське подружжя — це знак завіту між Христом і Церквою (пор. Еф 5, 32). Це християнське значення подружжя не применшує глибоко людської цінності подружнього зв’язку чоловіка й жінки, але підтверджує та зміцнює його (пор. Мт 19, 3‑12; Мк 10, 6‑9).
4.Немає жодної підстави, щоб порівнювати чи будувати аналогії, навіть далекі, між гомосексуальними зв’язками і Божим планом стосовно подружжя та сім’ї. Подружжя є святим, натомість гомосексуальні зв’язки залишаються суперечними природному моральному праву. Тому що гомосексуальні дії «виключають зі статевого акту дар життя. Вони не випливають зі справжньої чуттєвої та статевої коплементарності. В жодному разі не можуть бути схвалені»(4).
У Святому Письмі гомосексуальні стосунки «засуджені як серйозне викривлення» (пор. Рим 1, 24-27; 1 Кор 6, 10; 1 Тим 1, 10). Це осудження Святого Письма не надає підстави стверджувати, що всі зачеплені цією неправістю мають тим самим особисту провину; однак воно свідчить, що гомосексуальні акти — внутрішньо невпорядковані(5). Таку саму моральну оцінку знаходимо у численних християнських письменників перших століть(6), і вона була однозначно прийнята католицькою Традицією. Тим не менше, згідно з ученням Церкви, до чоловіків та жінок із гомосексуальними схильностями «треба ставитися з повагою, співчуттям і делікатністю. Належить уникати щодо них будь-яких проявів неслушної дискримінації»(7). Такі особи покликані, як і інші християни, жити у чистоті(8). Але гомосексуальна схильність залишається «об’єктивно невпорядкованою»(9) і гомосексуальні дії — «це гріхи, що залишаються в глибокій суперечності з чистотою»(10).
ІІ.Позиції щодо проблеми гомосексуальних зв’язків
5.Перед лицем явища гомосексуальних зв’язків, які існують фактично, цивільні власті займають різні позиції: інколи обмежуються прийняттям цього явища; інколи оголошують пропозиції легалізувати такі зв’язки, під приводом уникнення — стосовно деяких прав — дискримінації особи, яка співживе з іншою особою такої самої статі; в деяких випадках вони навіть підтримують урівнювання в правах гомосексуальних зв’язків із гетеросексуальними подружжями у точному цього слова значенні, не виключаючи визнання юридичних підстав для клопотань про усиновлення дітей.
Там, де держава приймає політику фактичної толерантності, яка не тягне за собою законодавства, що було би чіткою легалізацією таких форм життя, потрібно правильно розрізнити окремі аспекти цього питання. Моральне сумління вимагає, аби в кожному випадку бути свідком повної моральної правди, яка заперечує однаковою мірою як схвалення гомосексуальних стосунків, так і несправедливу дискримінацію осіб із гомосексуальними схильностями. Тобто діяти треба акуратно і розсудливо, маючи на увазі, наприклад, такі цілі: викрити можливе інструментальне чи ідеологічне використання цієї толерантності, однозначно визначити неморальність таких зв’язків, нагадати державі про доконечність утримати явище в таких межах, аби воно не становило загрози для суспільної моралі і, насамперед, не наражало молоде покоління на помилкові концепції статевості й подружжя, що позбавило б його необхідного захисту і посприяло поширенню самого цього явища. Тим, хто в ім’я толерантності хочуть включитися в діяльність за визнання певних прав гомосексуальним особам, які співживуть разом, належить нагадати, що терпимість до зла це щось повністю інакше, ніж схвалення і легалізація зла.
У разі юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків, або ж законного зрівняння у правах гомосексуальних зв’язків із подружжями разом із визнанням за ними прав, властивих подружжю, обов’язковим є спротив, чіткий і виразний. Треба утриматися від будь-якої формальної співпраці у промуванні та впровадженні у життя законів так очевидно несправедливих, а також, якщо це можливо, від діяльності на виконавчому рівні. У цій матерії кожен може послатися на право відмовити у послусі з мотивів совісті.
ІІІ.Раціональні аргументи проти юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків
6.Розуміння підстав, що вимагають обов’язкового згаданого спротиву інстанціям, які стараються легалізувати гомосексуальні зв’язки, вимагає кількох специфічних етичних вказівок, різних за своєю природою.
В порядку, що відповідає праведному розумові (recta ratio):
Завдання цивільного права — без сумніву, обмеженіше, ніж права морального(11), а цивільне право не може вступати у конфлікт із праведним розумом (recta ratio), не втрачаючи тим самим сили, що зобов’язує сумління(12). Кожний закон, установлений людьми, має право існувати як закон настільки, наскільки він згідний із природним моральним правом, що його визнає праведний розум, і наскільки він поважає, зокрема, невід’ємні права кожної особи(13). Прихильні до гомосексуальних зв’язків законодавства суперечать праведному розумові, оскільки надають юридичні гарантії, аналогічні до тих, які належать інституції подружжя, зв’язку поміж двома особами однієї статі. Беручи до уваги цінності, що з цим пов’язані, держава не може легалізувати такі зв’язки, не порушуючи свій обов’язок промувати і захищати основну для суспільного блага інституцію, якою є подружжя.
Можна би запитати, в якому сенсі може суперечити загальному благу розпорядження, що не велить ніяких особливих дій, а обмежується юридичним визнанням наявної реальності, яка видається на перший погляд незагрозливою ні для кого. У цьому відношенні треба замислитися насамперед над відмінностями, що існують між гомосексуальною поведінкою як приватним явищем, і тією самою поведінкою як стосунками, суспільно передбачуваними і схваленими, аж до надання їм рангу однієї з інституцій юридичної системи. Другий випадок не тільки набагато серйозніший, але й набирає набагато більших масштабів та глибини, через що провадив би до зміни цілого суспільного порядку, який би виявився протилежним суспільному благу. Цивільні закони — це принципи, що скеровують життя людини у лоні суспільства до добра або до зла. «Вони відіграють роль дуже важливу, а інколи вирішальну, в процесі формування певної ментальності й звичаїв»(14). Форми життя і взірці, виражені в них, не тільки формують зовнішнє суспільне життя, але провадять до модифікації в нових поколіннях розумінь та оцінки того, як належить діяти. Легалізація гомосексуальних зв’язків, таким чином, викликала би затінення деяких фундаментальних моральних цінностей і девальвацію інституції подружжя.
В порядку біологічному й антропологічному:
7.У гомосексуальних зв’язках — повний брак біологічних і антропологічних елементів подружжя та сім’ї, які могли б бути раціональною підставою для юридичної легалізації таких зв’язків. Вони, відповідно, неспроможні гарантувати прокреацію і тривання людського роду. Можливе використання засобів, наданих останніми відкриттями у галузі штучного запліднення, крім того, що пов’язане з серйозним порушенням пошани, належної людській гідності(15), щонайменше не змінюють їхньої неадекватності.
В гомосексуальних зв’язках також повністю відсутній подружній вимір, який становить людську і впорядковану форму статевих стосунків. Останні є насправді людськими лише тоді й лише настільки, коли й наскільки виражають і зміцнюють взаємопідтримку статей у подружжі й залишаються відкритими на переказування життя.
Як показує досвід, брак статевої двополюсності створює перешкоди у нормальному розвитку дітей, що можуть бути включені у такі зв’язки. Їм бракує досвіду материнства або батьківства. Включення дітей у гомосексуальні зв’язки шляхом усиновлення насправді означає скоєння насильства щодо цих дітей у тому сенсі, що використано їхню беззахисність заради включення їх у середовище, яке не сприяє повноцінному людському розвиткові. Вочевидь така поведінка була би серйозно аморальною і залишалась би в явному протиріччі з принципом, що його визнає також і Міжнародна конвенція ООН із прав дітей, згідно з якою найважливішою цінністю, що підлягає захисту, в кожній ситуації є благо дитини — істоти слабшої та беззахисної.
У порядку суспільному:
8.Суспільство завдячує своїм існуванням сім’ї, що базована на подружжі. Неминучий наслідок юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків — це підрив визначення подружжя, через що воно стає інституцією, яка — у своїй юридично визнаній істоті — втрачає принциповий стосунок до аспектів, пов’язаних із гетеросексуальністю, як, наприклад, завдання прокреації та виховання. Якби з юридичного погляду подружжя між двома особами різної статі було визнане лише однією з можливих форм, концепція подружжя зазнала би радикальної зміни, із серйозною шкодою для спільного блага. Ставлячи гомосексуальні зв’язки на одному рівні з подружжям або сім’єю, держава діє самоуправно і вступає в конфлікт із власними обов’язками.
Для підтримки легалізації гомосексуальних зв’язків не можна посилатися на принципи поваги і недискримінування щодо кожної особи. Тому що чинення відмінностей між особами, або відмова юридичного визнання, або надання певного суспільного свідчення, неприпустимі лише тоді, коли вони перебувають у суперечності зі справедливістю(16). Ненадання суспільного і юридичного статусу подружжя для форм співжиття, які не є і не можуть бути подружніми, не суперечить справедливості, а навпаки, вимагається нею.
Не можна раціональним чином посилатися також на принцип слушної особистої автономії. Одна справа — те, що окремі громадяни можуть вільно займатися діяльністю, в якій безпосередньо зацікавлені, й те, що ця діяльність, загалом беручи, міститься у межах загального цивільного права на свободу; зовсім інша справа — те, що діяльність, яка не робить значущого ані позитивного внеску в розвиток особи і суспільства, мала би отримати від держави особливе й чітке юридичне визначення. Гомосексуальні зв’язки не реалізують — навіть у якнайдалі розгорнутій аналогії — завдань, з огляду на які подружжя і сім’я мають право на належне і особливе законодавче визнання. Натомість є слушні рації ствердити, що такі зв’язки шкідливі для правильного розвитку людського суспільства, особливо якби воно допустило би до зростання їхнього впливу на суспільний організм.
У порядку юридичному:
9.Оскільки подружні пари мають за завдання гарантувати спадковість поколінь, а отже, чітко сприяють спільному благу, цивільне право надає їм інституціональне значення. Натомість гомосексуальні зв’язки не вимагають особливої уваги з боку законодавства, оскільки не відіграють згаданої ролі для спільного блага.
Не є слушною аргументація, згідно з якою юридична легалізація гомосексуальних зв’язків нібито необхідна для того, щоб запобігти ситуації, в якій гомосексуалісти, які співживуть разом, утратили б, з огляду на самий факт співжиття, реальне визнання їхніх прав, що їх вони мають як особи і як громадяни. Насправді ж вони можуть завжди послатися — як усі громадяни на підставі приватної автономії — на загальне право на захист юридичного захисту спільних інтересів. Натомість серйозною несправедливістю є жертвування спільним благом і слушним правом сім’ї заради отримання благ, які можуть і повинні бути гарантовані без завдавання шкоди цілому суспільному організму(17).
IV.Позиція політиків-католиків щодо законодавства, прихильного до гомосексуальних зв’язків
10.Якщо всі вірні мають обов’язок противитися юридичній легалізації гомосексуальних зв’язків, то політики-католики до цього зобов’язані особливим чином, у відповідній їм сфері. Щодо законопроектів, які сприяють легалізації гомосексуальних зв’язків, треба мати на увазі такі етичні вказівки:
У тому разі, коли вперше пропонується законодавчому органові проект закону, прихильний до легалізації гомосексуальних зв’язків, католик-парламентарій має моральний обов’язок ясно і публічно висловити свій спротив і голосувати проти такого законопроекту. Віддати свій голос на користь тексту закону, настільки шкідливого для суспільства, — це серйозним аморальний учинок.
У разі, коли католик-парламентарій має справу з уже встановленим законом, прихильним до гомосексуальних зв’язків, він повинен противитися можливим для нього способом і зробити свій спротив публічним — ідеться про належне свідчення про істину. Якби не було можливим повне відхилення юридичних розпоряджень такого типу, то, посилаючись на вказівки, уміщені в енцикліці «Evangelium vitae», [такий політик] «учинив би слушно, надаючи свою підтримку пропозиціям, мета яких — обмежити шкідливість такого закону і які таким чином прагнуть до зменшення негативних наслідків у царині культури і суспільної моралі», за умови, що «буде ясний і знаний усім» його «особистий абсолютний спротив» законам такого плану і що буде відвернена небезпека згіршення (18). Це не означає, нібито в цій матерії закон більш обмежувальний міг би вважатися справедливим законом або принаймні припустимим; навпаки, ідеться радше про слушну і обов’язкову спробу прагнення до принаймні часткового скасування несправедливого закону, коли його повне відхилення наразі не є можливим.
Закінчення
11.Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб у жодному разі не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків. Спільне благо вимагає, аби закони визначали, підтримували й захищали подружні зв’язки як підставу сім’ї — основоположної клітинки суспільства. Юридичне визнання гомосексуальних зв’язків або урівнення їх із подружжям означало би не тільки схвалення внутрішньо невпорядкованої поведінки, і в підсумку роблення їх моделлю для сучасного суспільства, але й утрату фундаментальних цінностей, що належать до спільного спадку людства. Церква не може не захищати ці цінності з огляду на благо людей і всього суспільства.
Його Святість Йоан Павло ІІ, під час аудієнції, уділеної 28 березня 2003 р., ничжепідписаному кардиналові-префекту затвердив ці зауваження, ухвалені на пленарному зібранні Конгрегації віровчення, і повелів їх оприлюднити.
Рим, резиденція Конгрегації віровчення, 3 червня 2003 р., в день спомину святих мучеників Карла Лванги і товаришів.
Йозеф кардинал Рацінґер, префект
Анджело Амато SDB, титулярний єпископ Сіла, секретар
Примітки:
1. Пор. Йоан Павло ІІ, роздуми над молитвою «Ангел Господній», 20 лютого 1994 і 19 червня 1994; промова до учасників пленарного засідання Папської ради з питань сім’ї, 24 березня 1999; Катехизм Католицької Церкви, пп.2357-2359, 2396; Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8; Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986; Зауваження стосовно відповіді на пропозиції законів про недискримінування гомосексуальних осію, 24 липня 1992; Папська рада з питань сім’ї, Лист до голів Конференцій єпископатів Європи у справі резолюції Європарламенту стосовно гомосексуальних зв’язків, 25 березня 1994; Сім’я, подружжя і «фактичні зв’язки», 26 липня 2000, н. 23.
2. Пор. Конгрегація віровчення, Доктринальна нота про деякі аспекти діяльності католиків у політичному житті, 24 листопада 2002, п. 4.
3. Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська конституція «Gaudium et spes», п. 48.
4. Катехизм Католицької Церкви, п.2357.
5. Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8.
6. Пор. нп. Св. Полікарп, Послання до Филип’ян, V, 3; св. Августин, Апологія I, 27, 1‑4; Афінагор, Прохання про християн, 34.
7. Катехизм Католицької Церкви, п.2358; пор. Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 10.
8. Пор. Катехизм Католицької Церкви, п.2359; Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 12.
9. Катехизм Католицької Церкви, п. 2458.
10. Там само, п. 2396.
11. Пор. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 71.
12. Пор. там само, п. 72.
13. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 95, a. 2.
14. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 90.
15. Пор. Конгрегація віровчення, інструкція «Donum vitae», 22 лютого 1987, II. A. 1‑3.
16. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, q. 3, a. l, c.
17. Окрім того, не варто забувати: завжди існує небезпека, що законодавство, визнаючи гомосексуалізм підставою домагатися прав, могло би на практиці заохотити осіб із гомосексуальними схильностями проявити їх, ба навіть шукати партнера задля кращого використання законних можливостей (Конгрегація віровчення, Вказівки стосовно відповіді на пропозицію законів щодо недискримінації гомосексуальних осіб, 24 липня 1992, п. 14).
18. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 73.10.
фінансово.
Щиро дякуємо!
