Святіший Отець, перебуваючи в Болоньї, не міг оминути університетського середовища — зрештою, він завжди старається звертатися до тих, хто «завтра зможе змінити цей світ».
Місцеві й націоналістичні логіки не знищать відважних мрій засновників єдиної Європи, — зокрема, зазначив Папа, вочевидь у відгомін сучасним непокоям континенту. Але загалом його промова стосувалася трьох головних прав сучасності: права на культуру, на надію і на мир.
Любі друзі,
я радий, що можу провести цей час із вами… Я не міг прибути до Болоньї та не зустрітися з університетським світом. Болонський університет уже майже тисячу років є лабораторією гуманізму: тут діалог із науками започаткував певну епоху і сформував саме місто. Через це Болонью називають «мудрою»: розумною, але не зарозумілою, саме завдяки університетові, який завжди робив її відкритою, формуючи громадян світу і нагадуючи, що самосвідомість, до якої ми належимо, це спільний дім — universitas.
Слово «universitas» містить ідею цілісності та спільноти. Воно допомагає нам згадувати початки — ті групи студентів, що почали громадитися довкола вчителів. Їх надихали два ідеали. Один — «вертикальний»: неможливо насправді жити, не підносячи розуму до пізнання, без прагнення дістатися того, що вгорі. Другий — «горизонтальний»: пошуки можна звершувати спільно, викликаючи та поділяючи спільну хорошу зацікавленість. Ось універсальний характер, який ніколи не боїться нового. Про це свідчать тисячі барвистих гербів, кожен із яких представляє родину того юнака, що прибував сюди на навчання — не тільки з численних італійських міст, але і з багатьох європейських країн, і навіть із Південної Америки! Ваша Alma Mater і кожний університет покликані шукати те, що єднає.
Все почалося довкола вивчення права, доводячи, що університети в Європі мають свої найглибші корені в гуманізмі, у який зробили свій внесок цивільні інституції та Церква, кожен у своїй ролі. Сам святий Домінік дивувався життєздатності Болоньї та численності її студентів, які поспішали сюди вивчати цивільне й канонічне право. Як каже одна з розповідей, саме його учень, перебуваючи від враженням його знання Святого Письма, запитав святого про книги, з яких той навчався. Відповідь Домініка широко знана: «Сину, з книги любові я вчився більше, ніж з інших книжок. Ця бо книга навчає усього!»
Шукання добра, по суті, становить ключ до успіху в навчанні; любов це складова, яка надає смаку скарбам знання, а особливо — правам людини і народів. У цьому дусі я б хотів представити вам три права, які мені здаються актуальними.
Право на культуру
Я говорю не тільки про святе право усіх на доступ до навчання, але також про факт, що зокрема сьогодні право на культуру означає захист мудрості, тобто людського знання, яке гуманізує. Надто часто ми обумовлені банальними і скороминущими взірцями життя, які підштовхують до успіху за низьку ціну, дискредитуючи жертовність, нав’язуючи думку, ніби навчання непотрібне, якщо воно одразу не дає чогось конкретного.
Ні, навчання служить для того, щоби ставити собі запитання, щоби не дати себе знечулити банальності, щоби шукати сенс життя. Треба домагатися права, аби не панували різні «сирени», які нині відвертають увагу від studium. Одіссей, аби не піддатися їхньому співові, який зачаровував моряків, аж кораблі розбивалися об скелі, сказав прив’язати себе до щогли, а товаришам подорожі — заліпити вуха. Натомість Орфей, аби противитися сиренам, зробив дещо інше: заграв мелодію прекраснішу, яка самих сирен зачарувала. Ось ваше велике завдання: відповісти на паралізуючі приспівування споживацтва рішеннями динамічними і сильними, через пошуки знання та ділення ним.
Гармонізуючи в житті цю красу, ви будете оберігати культуру — справжню культуру. Тому що знання, віддане на службу тому, хто більше заплатить, тільки провадить до посилення поділів та виправдання переслідувань, — це не культура. Культура, яка каже саме слово, це те, що культивує, тобто сприяє розвиткові того, що людське. Ми потребуємо слів, які дістаються розуму і правильно налаштовують серця, а не криків, скерованих до шлунку.
Проти псевдокультури, яка зводить науку до бізнесу, а знання до технік, підтвердьмо спільно культуру на міру людини, наукові дослідження, що визнають заслуги і винагороджують старанність; розвиток, у якому не все, що вигідне, є дозволене.
Право на надію
Багато хто нині зазнає самотності й роздратування, відчуваючи тяжке повітря покинутості. Тоді треба дати місце оцьому праву на надію: це право не бути щоденно атакованими риторикою страху та ненависті. Це право не бути пригніченим фразами, які вимовляє популізм, або фальшивими відомостями, що непокоять і приносять комусь прибутки. Це право розсудливо обмежувати кримінальну хроніку, аби мала голос також і часто замовчувана «біла хроніка». Це право для вас, людей молодих, право на розвиток без страху за майбуття, у знанні, що в житті існують речі прекрасні й надійні, заради яких варто старатися. Це право вірити, що справжня любов — то не та, що під гаслом «використай і викинь», а праця це не обман, якого треба сягнути, але обітниця для кожного, якої треба дотримати.
Як би було прекрасно, якби університетські аудиторії були лабораторіями надії, місцями, де працюється на щоразу ліпше прийдешнє, де ми вчимося бути відповідальними за себе й за світ! Інколи страх переважає. Однак нині ми маємо справу з кризою, яка водночас є великим шансом, викликом для розуму та свободи кожного, викликом, який належить прийняти, аби стати будівничим надії! А кожен з вас може ним стати для інших.
Право на мир
Це і право, і обов’язок, вписаний у серце людства. Тому що «єдність важливіша за конфлікт» (Evangelii gaudium, 226). Тут, при коріннях європейського університету, я прагну нагадати, що цьогоріч ми відзначаємо 60‑річчя Римських трактатів — початків єдності Європи. По двох світових війнах і жахливих жорстокостях одних народів проти інших Євросоюз народився для того, щоб охороняти право на мир. Але нині численні інтереси та конфлікти, здається, долають прекрасне видіння миру…
Ми зазнаємо непевної вразливості й труднощів із великими мріями. Але не лякайтеся єдності! Містечкові й націоналістичні логіки не порушать відважних прагнень засновників об’єднаної Європи. І я говорю не лише про тих великих людей культури та віри, які присвятили життя європейському проекту, але також мільйони тих, хто втратив своє життя, оскільки не було єдності й миру.
Століття тому піднісся голос Бенедикта XV, який раніше був єпископом Болонським. Він назвав війну «намарною різаниною» (Лист до керівників держав-учасниць війни, 1 серпня 1917). Повна відстороненість від так званих «причин війни» багато кому видавалася майже афронтом.
Однак історія вчить, що війна це завжди й тільки намарна різанина. Візьмімося до шляхів справедливості, які сприяють миру. Кардинал Леркаро сказав тут: «Церква не може бути нейтральною щодо зла, незалежно від того, з якого боку воно походить». Не нейтральні, а по стороні миру!
Тому ми закликаємо про ius pacis як про право всіх на вирішування конфліктів без насильства. Тому ми повторюємо: ніколи більше хай не буде війн, ніколи більше одні проти інших, ніколи більше — одні без інших! Університет постав, аби вивчати право, шукати того, що захищає людей регулює суспільне життя і боронить від логіки найсильніших, насильства і свавілля. Це актуальний виклик: підтвердження прав людей і народів, тих, хто відкинутий, — і права створіння, нашого спільного дому.
Не вірте тим, хто каже, що це боротьба без сенсу й ніщо не зміниться! Не задовольняйтеся малими прагненнями, майте великі мрії. Також і я мрію — і не лише уві сні, оскільки справжні мрії ми будуємо з розплющеними очима і сповнюємо їх при сонячному світлі.
Я разом із вами поновлюю мрію про «новий європейський гуманізм, який потребує пам’яті, відваги, здорової та людяної утопії»; про Європу-матір, «яка шанує життя і дає надію життя», Єпрову, «де молоді люди дихали б чистим повітрям чесності, любили красу культури і простого життя, не зараженого безконечними потребами споживацтва; де укласти шлюб і мати дітей — велика відповідальність і радість, а не проблема, викликана браком достатньо стабільної праці» (Промова від час урочистості вручення Премії Карла Великого, 6 травня 2016). Я мрію про Європу «університетську й материнську», яка, пам’ятаючи власну культуру, давала би своїм дітям надію і була би знаряддям миру для світу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
