Погляд

Екзорцисти: що вони можуть і чого не можуть?

03 Листопада 2017, 16:27 16201

З історії екзорцизму

Поняття «екзорцизм» виводиться з грецького дієслова «exorkizo» і означає дослівно «заклинати». Лише пізніше цей термін набув значень також «виганяти», «визволяти». Це поняття у грецькому перекладі Старого Завіту вживав, наприклад, Авраам, коли звертався до свого слуги, щоби той йому присягнув (див. Бут 24, 3, переклад Септуагінти). Або коли цар Ізраїлю Ахав звертається до пророка Михея, також є цей термін: «Скільки то разів маю тебе заклинати, щоб ти говорив мені іменем Господнім лише правду?»

Також у Новому Завіті первосвященик звертається такими словами до Христа: «Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, Син Божий» (Мт 26, 63). Як видно, тут термін «екзорцизм» означає клятву, присягу, а не вигнання духів. У Старому Завіті екзорцизми майже відсутні як такі, є лише один опис явного вигнання злого духа, а саме в Книзі Товії 8, 1-3, де демон був прогнаний рибним запахом.

Практика виганяння злих духів була відома в деяких релігіях, наприклад, у cтародавньому Єгипті чи у Вавилоні. Там це були магічні дії, пов’язані зазвичай iз певними магічними ритуалами, і вони суттєво відрізнялися від пізніших вигнань демонів, які бачимо у Євангеліях. Крім того, часто вигнання злих духів у тих культурах, чи то Єгипту, чи Вавилону, проводилося над звичайними хворими.

У Новому Завіті Ісус Христос деколи виганяв злих духів, тобто демонів, iз людини, там однак автори Євангелій вживають інші терміни для цього акту Христа, а не «exorkizo». Вигнання злих духів було знаком месіанства Христа і наближення Його Царства: «Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то прибуло до вас Царство Боже» (Мт 12, 28). Вигнання злих духів Христом відбувалося зазвичай безпосередньо, проте деколи Він робив це без особистого контакту з особою, яку мучили демони, як це було з дочкою сирофінікійки — звільнення дівчини від демонів сталося по вірі її матері (див. Мк 7, 25-30; Мт 15, 22-28).

Цю владу над нечистими духами Христос також передав своїм учням (див. Мт 10, 1; Мк 6, 7; Лк 9, 1). Він так звернувся до Апостолів: «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10, 8). Тобто учні отримали владу не лише виганяти злих духів, але разом із тим зцілювати й воскрешати. Коли ж учні повернулися з місії і похвалилися, що біси їм коряться, Христос відповів: «Не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі» (Лк 10, 20).

Ще важливим є момент, що різні чудесні знаки, як і влада над злими духами, обіцяна Христом не лише Його Апостолам, але всім вірним: «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям Моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мк 16, 17-18). Деяких нечистих духів, проте, навіть учні не могли здолати, на що Христос зазначив, що деяких духів можна перемогти лише молитвою і постом (пор. Мт 17, 21).

Натомість уперше в Новому Завіті поняття «екзорцисти» з’являється у Діяннях Апостолів: «Деякі з юдейських мандрівних заклиначів (досл. «екзорцистів») пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: “Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує”» (Діян 19, 13). Щоправда, тим «заклиначам» не вдалося нічого вдіяти зі злими духами.

Термін «екзорцизм» почав використовуватися у християнській літературі з ІІ століття. Наприклад, вживає його Юстин Мученик у своєму творі «Діалог із Трифоном», 76, 6; 85, 2, потім Тертуліан в «Апології», 23, чи Оріген у творі «Проти Кельса» 7, 4; 7, 57. Оріген був одним із перших, хто описав ритуал екзорцизму, а саме &ьdash; покладення рук на голову. Потім ще Амвросій, Єфрем Сирійський та інші використовуватимуть таку процедуру при екзорцизмах. Також цікаво, що Юстин Мученик відносить владу екзорцизму до всіх охрещених, що було в дусі останньої настанови Христа з Мк 16, 17. У творі ІІ Апологія, 6, він пише, що злі духи віддалялися «від самого дотику та подиху християн».

Починаючи з ІІІ століття екзорцисти стають одними з членів кліру. Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній історії» один раз перераховує серед служителів Церкви, таких як єпископи, священики, диякони та інші, також «заклинателів» (див. Церковна історія, VI, 43, 11).

Василій Великий у IV столітті прописав ритуал екзорцизму, і його дотепер не сильно зміненим може використовувати кожен єпископ чи священик Православної Церкви. Ритуал цей прописаний у Требнику. Інший Отець того часу, Кирило Єрусалимський у «Катехизах» для катехуменів писав, щоб вони «прийняли екзорцизми з побожністю… ті Божі екзорцизми, які перейняті з Писання і які очищують душу». Можливо, що йшлося про екзорцизм під час Хрещення, тому що саме до цього Таїнства готували катехуменів «Катехизи». Більшість Отців того часу радять під час екзорцизму цитувати Слово Боже.

Проте потім, після IV століття, дедалі рідше згадуються екзорцисти чи екзорцизми, хіба що у функціях священиків. Ця функція надавалась їм разом із рукоположенням, і використовували її зокрема під час Таїнства Хрещення. Детальний опис екзорцизму під час Хрещення подає Кирило Єрусалимський (див. Катехези, XIV). Ця практика збереглася і до наших днів, коли кожен священик, який хрестить, проводить теж обряд «малого екзорцизму», тобто спонукає кандидата до Хрещення, щоб відрікся від сатани і всіх діл його.

Також з’являються пізніше згадки про екзорцизми, які проводили члени чернечих спільнот під час покутних обрядів. Зазвичай, коли говорилося про екзорцизм, то малося на увазі, що єпископ чи священик, вживаючи розп’яття чи миро або накладаючи книгу Євангелія на голову пенітента та призиваючи святе ім’я Христа або Трійці, проводять обряд екзорцизму.

У XV столітті серед екзорцистів видно як духовних, так і мирян. Взагалі, тоді кожний християнин міг виганяти нечистого духа, призиваючи ім’я Христа. Єдине, що відрізняло їх від духовних. — це певні молитви, які були застережені лише для священиків і прописані у спеціальних молитовниках. Світським рекомендувалося не братися за екзорцизм, якщо вони не знають, із чим мають справу, а також, якщо вже збираються виганяти злого духа іменем Христа, то це має бути зроблено у наказовій формі, а не у прохальній.

У XVI столітті відомо, що був Римський ритуал екзорцизму. Коли Лютер почав реформу і реформував зокрема літургійні книги, то також скоротив цей ритуал перед внесенням його до нового, реформаторського ритуалу екзорцизму. Між іншим, була пропущена така процедура, як «аспірація», тобто «втягування повітря» з одержимого.

Взагалі, деякі протестантські деномінації визнають і навіть практикують екзорцизми, наприклад, Англіканська церква, Лютеранська церква, методисти чи меноніти; натомість інші — ні, як, наприклад баптисти, які вважають що найкращим знаряддям вигнання диявола є проповідь Євангелія і його сили, а не якісь спеціальні обряди. Багато неопротестантських спільнот часто практикують екзорцизми, причому публічно, що можна побачити на багатьох молитовних зібраннях, як, наприклад, п’ятдесятники це роблять під час «церемонії визволення». І хоча під час цих церемоній зазвичай не вживаються різні атрибути, як це має місце у католицькому ритуалі, проте деколи служителі вживають розп’яття, миро, одягають духовне вбрання і також столу.

 

Екзорцизм у Католицькій Церкві

Канонічне право говорить про екзорцизми лише в одному місці, а саме в каноні 1172 §1: «Ніхто не може виконувати згідно з правом екзорцизмів над одержимими, якщо не отримає від місцевого ординарія спеціального та виразного дозволу». І далі той самий канон говорить у §2: «Такий дозвіл місцевий ординарій може дати лише пресвітерові, який вирізняється побожністю, знанням, второпністю та бездоганністю життя». До цього другого параграфу ще треба буде повернутися наприкінці.

Цей канон поміщений у підрозділі про «сакраменталії», тобто обрядів, які може виконувати лише духовна особа. Це різні благословення, освячення, посвячення, а також екзорцизми. Миряни, а також невисвячені ченці не можуть проводити екзорцизмів.

26 січня 1999 року був виданий і затверджений у Ватикані новий обряд екзорцизму. Цей новий Ритуал називається «De Exorcismis et Supplicationibus Quibusdam» («Екзорцизми та деякі благальні молитви»), він складається з двох розділів і має 84 сторінки. Попередній Ритуал був затверджений ще 1614 року. У новому Ритуалі сказано, що одержимі зберігають свою вільну волю, хоча диявол може панувати над їхнім фізичним тілом. У Ритуалі є молитви, благословення та заклики. Також зазначено, щоби перед екзорцизмом виразно відрізнити одержимого від психічно хворого і не проводити над останнім обряду екзорцизму.

Перший розділ Ритуалу — це текст так званого «Великого екзорцизму», який дозволено проводити лише призначеному єпископом духовному, про що мова у Канонічному праві. Другий розділ має три підрозділи: це 9 псалмів, потім 5 фрагментів із Євангелій, і врешті різні «малі екзорцизми», які мають форму як наказову (до злого духа), так і благальну (до Бога). Тексти з другого розділу можуть вживатися ad lib, тобто «за бажанням». Крім цих двох розділів 2004 року з’явилися у тексті Ритуалу ще два Додатки, в яких містяться інші форми екзорцизму для вжитку у деяких особливих випадках, наприклад, коли справа стосується не особи, а місця чи приміщення. Ці тексти можуть використовувати також і миряни. Є там Літургія Слова, молитва до Архангела Михаїла, літанії з закликами до Пресвятої Трійці, обряд окроплення святою водою, молитви до Пресвятої Діви Марії тощо.

Зрештою, ефективність сакраменталій, на відміну від Сакраментів, тобто Таїнств, не залежить від чіткого слідуванню тексту. Благословити щось можна в поєднанні з молитвою, сказаною своїми словами. Те саме стосується й екзорцизму, що і робиться деколи залежно від обставин. Текст Ритуалу є якби основою обряду, проте екзорцист може додавати інші молитви та дії. Головне, що вимагається при цьому для ефективності обряду, це дві речі: щоби був дозвіл на проведення екзорцизму від компетентної влади і щоб екзорцист мав віру, що цей обряд має силу. Також екзорцист повинен знати людину, над якою має звершити екзорцизм.

Важливою теж справою є те, що обряд екзорцизму має бути проведений до кінця, тому що, на думку деяких спеціалістів, незакінчений обряд загрожує самому екзорцисту в тому розумінні, що не вигнаний з одержимого злий дух у разі призупинення обряду тривожитиме і атакуватиме самого екзорциста. Тут, однак, варто додати, що не кожен навіть завершений обряд закінчується остаточним вигнанням злого духа з людини. Деколи обряд належить повторювати, і це може зайняти кілька тижнів або й місяців. Натомість після звільнення від злого духа колишній одержимий повинен відчути по-перше полегшення на душі і тілі, і по-друге — відчуття відродження та звільнення від провини та гріхів.

Катехизм Католицької Церкви говорить про екзорцизм лише в одному місці, посилаючись при цьому на Канонічне право, а також на інструкції Ватикану щодо умов проведення екзорцизму. Мова про це у номері 1673 ККЦ: «Коли Церква в ім’я Ісуса Христа публічно і силою своєї влади просить, щоб якась особа або предмет були охоронені від нападів лукавого і звільнені від його панування, то мова йде про екзорцизми. Ісус виганяв бісів (пор. Мр. 1, 25-26.), і Церква отримала від Нього владу та обов’язок робити це (пор. Мр. З, 15; 6, 7. 13; 16, 17.). У простій формі екзорцизм виступає при вділюванні Хрещення. Врочистий екзорцизм, названий «великим екзорцизмом», може виконувати лише пресвітер з дозволу єпископа. До нього слід приступати обережно, точно дотримуючись правил, встановлених Церквою. Екзорцизм спрямований на те, щоб вигнати бісів або звільнити від бісівського впливу силою духовної влади, яку Ісус дав Своїй Церкві. Зовсім іншим випадками є недуги, особливо психічні, лікування яких належить до сфери медицини. Тому важливо впевнитися (перед здійсненням екзорцизму), що йдеться про присутність лукавого, а не про хворобу (пор. Кодекс канонічного права, кан. 1172)».

Щодо умов, аби визначити, чи людина потребує екзорцизму, крім відсутності психічного захворювання, є ще ознаки, про які мова в Ритуалі: як самопоранення, говоріння невідомими цій особі мовами, втім теж і стародавніми; висловлювання про майбутні події, знання про речі або справи, з якими людина не мала особистого контакту, втрата апетиту, відчуття холоду в приміщенні, надприродна сила, дивні постави тіла, зміна голосу, втрата самоконтролю та атакування інших осіб, викидання предметів, ненависть до духовних осіб чи сакральних об’єктів і речей, антипатія до храмів чи до слухання Слова Божого, богохульства, блюзнірства, святотатства й інші.

Як видно, застереження щодо психічного захворювання цілком слушні, оскільки багато з перерахованих ознак можуть бути проявом саме хвороби, а не відразу одержимості. Зрештою, у більшості випадків саме так і є, що виявляється після ретельного медичного обстеження, а тому випадки справжньої одержимості не такі вже й часті, як декому здається. Інколи така людина потребує, крім медичного втручання, також духовної підтримки або психологічної консультації.

 

Деякі уваги щодо екзорцизмів та екзорцистів

Екзорцизми є практикою Церкви від самого початку і мають солідні підстави у Святому Письмі та з особистого прикладу Христа й Апостолів зокрема. Розуміння екзорцизмів та їх суті стисло пов’язане з християнською антропологією, а також — і передусім — із сотеріологією, тобто з ученням про спасіння. Визволення від зла та гріха лежить в основі християнського вчення. Звідси завдання Церкви — щоби спасіння було проголошене також тим, які одержимі нечистими духами, які переживають у собі з цього приводу психосоматичні проблеми і конфлікти і від яких не можуть визволитися своїми силами: ані фізичними, ані духовними, ані психологічними чи медичними.

Екзорцисти повинні зважати на правду про Втілення Христа та на істину про Його благодать, а також на різного роду інкультурації, як також на специфічне поєднання у людині психічного та духовного вимірів, без змішування їх чи взаємовиключень.

Боротьба зі злом і передусім гріхом — це боротьба Христа і диявола, і це боротьба переможна. Презентуючи новий Ритуал обряду екзорцизму, голова Конгрегації Божественного Культу Кардинал Хорхе Медіна Естевес писав: «Церква впевнена в остаточній перемозі Христа, а тому не повинна піддаватися страху чи песимізмові, і в той же час, свідома дії зла, яке шукає як ввести нас у зневіру і посіяти збентеження. «Бадьортеся! — каже Господь, — Я переміг світ» (Йн 16, 33). У таких рамках знаходять своє місце екзорцизми, значимий вираз, проте не єдиний у боротьбі проти зла».

Це важлива увага. Екзорцист, практикуючи своє покликання, повинен ширити оптимізм і одночасно Благу Вістку про Христа, а не «вводити у зневіру чи сіяти збентеження». Наголос повинен бути власне на силі Христа і Його перемозі, а не на «силі диявола і його всюдисущості». Тому що песимізм і страх – це і є «свідома дія зла». «Попереджати про зло» не означає приписувати його дію «всьому і всюди», вводячи таким чином людей у страх. Бо саме диявол, батько брехні, хоче переконати вірних, що «він є всюди й у всьому», починаючи від культури і закінчуючи літературою.

Також важливо пам’ятати, беручи приклад із Христа й Апостолів, що, борючись із дією злого духа, який заволодів людиною, належить зосередитися саме на цьому, а не шукати можливі «причини» такого заволодіння. Христос ніколи ці причини не з'ясовував перед екзорцизмом, хіба що говорив про залежність від гріха, і єдине, чого вимагав, то це віри у Його дію. Таке з'ясування має багато шансів зійти на манівці і привести не до тих витоків зла, якими вони є насправді. Це теж одна з частих маніпуляцій диявола: заплутати способи свого доступу до людини. На жаль, навіть досвідчені екзорцисти деколи піддаються цій маніпуляції.

Тут важливим є вже цитований канон із Канонічного права, а саме, що екзорцист повинен відзначатися «побожністю, знанням, второпністю та бездоганністю життя». Отже, крім особистої побожності та бездоганного життя, є ще два фундаментальні пункти: знання і второпність. Брак цих моментів у екзорциста і використовує той, із ким він бореться. Про второпність, тобто про розсудливість, говорить Компендіум Катехизму Католицької Церкви, що це «…здатність розуму в будь-яких обставинах бачити правдиве добро й вибирати належні засоби, щоб це добро осягнути. Второпність керує іншими людськими чеснотами, визначаючи їм норму та міру» (пор. ККЦ 1835).

Не можна поспіхом піддавати осуду певні справи, не вникнувши у їхню суть чи всі можливі конотації. Особливо певні світські справи чи звичаї, і приписувати їм «диявольську суть». ІІ Ватиканський Собор так говорить про це у контексті боротьби зі злом: «Отже, Собор має на увазі світ людей, або всю людську сім’ю загалом з усіма реаліями, серед яких вона живе, — світ, як театр історії людського роду, позначений його працею, поразками й перемогами; світ, який, як вірять християни, був створений з любові Творця й оберігається Ним; і хоча світ цей упав, щоправда в неволю гріха, але був визволений розіп’ятим і воскреслим Христом, Який зруйнував владу Лукавого, щоб світ преобразився згідно із задумом Божим і досяг свого завершення» (Конституція «Gaudium et spes», 2). А в іншому документі Собору сказано: «Отож усе добре, що засіяне в серцях і душах людей та в обрядах і культурах різних народів, не тільки не гине, а й оздоровлюється, підноситься і вдосконалюється на славу Божу, на посоромлення демонам і на благо людини» (Декрет про місійну діяльність Церкви «Ad gentes», 9).

Як видно, Собор наголошує, що весь світ — Божий, разом з усіма проявами культури, і завданням Церкви є не «проклинати сучасний світ» чи називати контакт із ним «контактом із силами зла», а преображувати його, зцілювати, підносити і вдосконалювати. І тут дуже важлива також інша фундаментальна якість екзорциста, а саме «знання». Якщо екзорцист засуджує ту чи іншу книжку, називаючи її «джерелом дії злих духів», роблячи це без фахової консультації з літературознавцями, хоча б про жанри літератури, якщо засуджує ті чи інші світські заходи, називаючи їх «диявольським» чи «язичницькими», не консультуючись з істориками чи спеціалістами або культурологами, тільки видаючи власний поспішний осуд, який базується на певному браку інформації і знань, то ані особиста побожність, ані бездоганне життя не виправлять цієї нестачі знань, а тому судження буде фальшивим.

Екзорцист не є «спеціалістом у всіх галузях», він є служителем Церкви у чітко визначеному полі з чітко визначеними критеріями. Коли пастирі Церкви починають більше зважати на теологічні висловлювання екзорцистів, у яких деколи бракує власне теологічних знань як з історії теології, так і з морального богослов’я, аніж на вчення Церкви, і ставлять авторитет екзорциста вище чи то інших священиків, чи то богословів, чи хоча б офіційних документів Церкви лише на тій підставі, що він «святий і побожний» чи «має контакт із дияволом», це означає, що народ вводиться в оману щодо статусу екзорциста і його місії у Церкві.

Мати «контакт із дияволом і його діями» — це справді прерогатива екзорциста, але заради тієї мети, щоби звільняти поневолену дияволом людину силою молитви, а також силою власної покори. Диявол найбільше не любить покору, натомість захоплений від гордині. Коли хтось стає «гуру» і «беззаперечним авторитетом» і не помічає, що вже перестав критично ставитися до своїх суджень попри брак певних знань щодо предмету суджень, — має шанс сам впасти у пастку диявола, власне через гординю.

Важко вимагати від простих людей, щоб не захоплювалися безкритично екзорцистами і не приймали без усякої дискусії все те, що вони говорять. «Боротьба з дияволом», знання «диявольських каналів» і «визволення людини від сатани» справляють враження. Незважаючи на те, що екзорцизм це сакраменталій, тобто щось нижче у літургійному статусі, ніж Таїнства. Бо саме у Таїнствах, які служить звичайний священик, і є найбільша сила проти диявола та його дії. Таїнство Сповіді дає звільнення від уз гріха — а це і є найбільше поневолення, яке терпить людина від нечистого, слухаючи його нашептів та вибираючи гріх. Таїнство Євхаристії робить людину сопричасною Ісусу Христу, преображає її, дає сили і благодать, щоб стояти у вірі і добру. Якщо служіння Таїнств справляє менше враження на людях, аніж служіння сакраменталій, якщо зовнішні прояви обрядів мають більше прихильників, аніж внутрішня невидима благодать, присутня в Таїнствах, якщо «контакт із дияволом» екзорциста має більше значення, ніж «контакт із Христом» під час служіння Євхаристії та Причастя, то це означає, що щось не так із християнською побожністю.

Екзорцизми — це добра справа, підтверджена авторитетом Церкви та Писання. Проте, як і кожною доброю справою, нею можна зловживати. Диявол старається всяке добро перетворити у зло, і використовує при цьому всі людські засоби, які полегшують йому цю дію: гординю, брак знань, брак второпності тощо. Про це постійно повинні пам’ятати ті, які, власне, покликані у Церкві боротися з силами зла у формі екзорцизмів, щоб самим не стати джерелом «песимізму, зневіри та збентеження» серед вірних, а також «кумирами» чи «беззаперечними авторитетами». Це не той чи інший екзорцист «виганяє нечисті духи» з людини силою своєї побожності, то Христос чинить це, використовуючи слабких і грішних людей, своїх слуг. І нагадує, як колись нагадував Апостолам: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17, 10).

о. Петро Балог ОР

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
13142грн
65953грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
8днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

екзорцизм

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: