У салезіанському середовищі існує прекрасна традиція — писати листи до Непорочної.
Про цей звичай я довідалася не так давно. І вирішила його дослідити.
Почнімо від того, що св. Йоан Боско був великим шанувальником Марії. Святий ставив Її за приклад усіх чеснот. Заохочував, аби хлопці з ораторію наслідували Її і щоби саме таким чином ішли до святості.
В салезіанській традиції Непорочна Марія посідає особливе місце. Приводів є кілька.
8 грудня 1841 року в сакристії храму св. Франциска Ассизького о.Боско розпочав урок катехизму з Бартоломео Ґареллі. Цей момент відзначається у Згромадженні як початок молодіжного душпастирства.
Ось як виглядала ця зустріч:
«У свято Непорочного Зачаття Марії я саме вдягався, щоб відправити о визначеній годині Святу Месу, коли сакристиянин, Джузеппе Комотті, покликав хлопця, який стояв у кутку, служити мені до Меси.
— Та я не вмію, — відказав той присоромлено.
— Ходи, служитимеш до Меси, — наполягав сакристиянин.
— Та я того не потрафлю, я ніколи того не робив.
— Ти осел! — закричав сакристиянин. — Якщо ти не годен служити до Меси, то чого приходиш до сакристії?
Розлючений, він схопив бідного хлопчину, який вирвався і втік. Я крикнув до сакристиянина:
— Чому ви це робите? Чому ви б’єте хлопчика? Що поганого він зробив?
— Він приходить до сакристії, а навіть не ладен до Меси служити!
— І це привід для биття?
— А вас це стосується, отче?
— Стосується, бо це мій приятель. Попрошу його тут же привести назад, бо я мушу з ним порозмовляти.
Сакристиянин побіг за хлопцем, наздогнав його, якось заспокоїв і привів до мене назад. Той весь тремтів і принижено позирав на мене.
Я сердечно запитав його:
— А ти вже слухав Месу?
— Ні.
— Ну то ходи послухай. А потім ми поговоримо про щось, що буде тобі приємне.
Він обіцяв, що залишиться на Месу. Я хотів стерти з його пам’яті рани, які він отримав, і погане враження, яке в нього мало виникнути про священиків із цього храму. Відправив Месу, змовив подячні молитви, а потім забрав хлопця до каплиці. Насамперед запевнив його, що ніхто більше не здійме на нього руку, апотім запитав:
— Як тебе звати, мій малий друже?
— Бартоломе Ґареллі.
— Звідкіля ти?
— З Асті.
— Тато в тебе є?
— Ні, помер.
— А мама?
— Теж немає.
— Скільки тобі років?
— Шістнадцять.
— Ти вмієш читати і писати?
— Ні, не здатен.
— Приступав до Першого Причастя?
— Ще ні.
— А до сповіді?
— Так, як був малий.
— А на уроки релігії ходиш?
— Не наважуюся…
— А чому?
— Бо малі хлопці здатні відповідати на запитання, а я такий великий і нічого не знаю. Мені стид.
— А якби я тебе навчав катехизму, ти би приходив?
— Дуже охоче!
— Навіть сюди?
— Аби лиш мене не били…
— Не бійся, ніхто тебе не битиме. Тепер ти мій друг, отож мають тебе шанувати. Коли ти хочеш, щоб ми почали катехизу?
— Коли ви захочете.
— То сьогодні увечері.
— Добре.
— А якщо просто зараз?
— Охоче!
Все почалося з уроку катехизму. Я підвівся і на початок перехрестився. Однак помітив, що Бартоломео цього не зробив, бо не пам’ятав, як робиться знак хреста. Тому на першому уроці катехизму я навчив його знаку хреста і говорив йому про Бога Творця і про те, навіщо Бог нас створив». (Спогади ораторію, Йоан Боско.)
Отець Боско казав хлопцям з ораторію, що в день Непорочного Зачаття небо відкрите на голоси наших молитов. Тому існує звичай писати листи до Непорочної Марії, в яких ми представляємо Їй свої прохання і подяки. Потім їх урочисто, під молитви та марійні співи, спалюють у вогні.
Таки невідомо, кому першому це спало на думку. Отець Боско радше не знав цього, італійці не мають такої традиції, в інших країнах теж таке не практикується. Імовірно, якийсь польський салезіанець вигадав такий спосіб «висилати» листи до Марії. З того, що я довідалася, — це досить стара польська традиція, можливо, навіть довоєнна.
Може, варто сьогодні знайти хвилинку, взяти ручку і папір, написати, за що ми вдячні Марії, про що хочемо Її попросити.
І побажання від Дона Боско на сьогодні: «Майте велику побожність до Пресвятої Богоролиці Діви і будьте завжди радісні, дуже радісні!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
