Світ

Пророча місія університетів

18 Січня 2018, 18:44 1340 КАІ

Після зустрічі з молоддю Франциск поїхав до Папського католицького університету Сантьяго-де-Чилі.

Там його привітали Великий канцлер, кардинал Рікардо Еццаті, та ректор університету, професор Ігнасіо Санчес Діас. Франциск якусь хвилину молився перед хрестом у ректораті. Зустріч з представниками університетського світу відбулась у внутрішньому дворі будинку.

Вітаючи Папу, ректор підкреслив значення цього візиту для своєї батьківщини й цього навчального закладу, який незабаром відзначатиме 130 років від свого заснування. Також він наголосив на значенні університету для життя країни, через прагнення до того, що прекрасне, добре і правдиве. Професор Ігнасіо  Санчес згадав і про залученість цього осередку в діяльність на захист життя, від зачаття до природної смерті, та сім’ї як основної клітинки суспільного життя. «Існують важливі виклики для нашої батьківщини, пов’язані з національним співіснуванням та здатністю до більшого буття спільнотою. Твоя присутність, Святіший Отче, це важливий імпульс для нашого особистого навернення», — ствердив ректор.

Папа подякував за запрошення, привітання, і сказав:

 

«Історія цього університету певним чином пов’язана з історією Чилі. Тисячі чоловіків та жінок, які тут набули свою формацію, виконували важливі завдання, пов’язані з розвитком вітчизни. Я би хотів особливим чином згадати особу святого Альберто Уртадо, у цей рік, коли припадає сота річниця, як він розпочав навчання. Його життя стало виразним свідченням того, як розум, академічна досконалість і професіоналізм у праці, гармонізовані з вірою, справедливістю та любов’ю, зовсім не применшуються, а навіть набувають сили пророчої, здатної відкривати перспективи та освітлювати шлях, особливо ж людям, яких суспільство відкинуло.

У цьому контексті я б хотів, пане ректоре, повернутися до Ваших слів, коли Ви сказали: “Маємо важливі виклики для нашої батьківщини, пов’язані з національним співіснуванням і здатності до більшого буття спільнотою”.

Національне співіснування

Коли ми говоримо про виклики, то визнаємо, що існують такі ситуації, які дійшли до точки, що вимагає поновного переосмислення. Те, що до вчора могло бути чинником єдності й монолітності, сьогодні вимагає нових відповідей. Прискорений темп і майже раптовий початок деяких процесів та перемін, нав’язуваних у наших суспільствах, спокійно, але невідкладно заохочують нас до роздумів, які не були би наївними, утопійними, і ще менш — волюнтаристськими. Це не означає гальмування розвитку знань, але щоб університет став привілейованим простором «застосування граматики діалогу, яка виховуватиме до зустрічі» (з промови до учасників пленарного засідання Конгрегації католицької освіти, 2017). Тому що «справжня мудрість це плід роздумів, діалогу та великодушної зустрічі між людьми».

Національне співіснування є можливим — серед іншого — настільки, наскільки ми генеруємо освітні процеси, які мають також характер переміни, єднання та співіснування. Виховання до співіснування це не тільки збільшення цінності освітньої праці, але й творення динаміки співіснування у межах самого процесу освіти. Це питання не так змісту, як навчення мислити і розумувати єднальним чином. Те, що класики визначали як forma mentis.

Аби цього досягти, доконечним є розвивання того, що я би назвав азбукою інтегрування, яка зможе допасувати процеси змін, що відбуваються в наших суспільствах.

Такий процес створювання азбуки вимагає одночасної праці над об’єднанням різних мов, що творять нас як осіб; це освіта (азбука), яка би інтегрувала і гармонізувала інтелект (голову), почуття (серце) та діяльність (руки). Вона дасть це і дозволить студентам розвиватися гармонійно не лише на особистісному рівні, але водночас і на рівні суспільному. Треба терміново створювати простори, в яких фрагментизація не була би панівним сценарієм, навіть у думці. З цією метою треба навчати продумувати те, що відчуваєш і що робиш; відчувати те, що думаєш і чиниш; виконувати те, що думаєш і відчуваєш. Це динамізм здатності, що служить людині й суспільству.

Творення азбуки, базованої на об’єднанні різних мов, які нас творять, охоплюватиме студентів у їхньому освітньому процесі — у процесі перед лицем викликів, що постануть найближчим часом. «Розлучення» поміж знаннями та мовою, неосвіченість щодо того, як об’єднувати різні виміри життя творить лише фрагментизацію і суспільну деструкцію.

У цьому суспільстві, «плинному» [Зиґмунт Бауманн] або «легкому» [Жіль Ліповєцкі], як це визначають деякі мислителі, зникають точки відліку, починаючи з тих, на яких люди можуть творити себе індивідуально і суспільно. Здається, що новим місцем зустрічей стала «хмара», позначена браком стабільності, бо все вивітрюється, а тим самим втрачає цілісність.

Цей брак цілісності може бути однією з причин утрати усвідомлення публічного простору. Простору, який вимагає мінімуму трансценденції стосовно особистих клопотів (жити більше і краще), аби будувати на фундаментах, що виявляють той важливий вимір нашого життя, яким є «ми». Без цього усвідомлення, але насамперед без цього відчуття, а отже, без такого досвіду, дуже тяжко є і буде збудувати державу; отож могло би здаватися, що суттєвим і важливим було би лиш те, що стосується індивідуума, а все, що залишається поза цією компетенцією, стає надмірним. Така культура втратила пам’ять, втратилися зв’язки, які підтримують та уможливлюють життя. Без «ми» народу, сім’ї, держави, а водночас без «ми» майбутнього, дітей і завтрашнього дня; без «ми» міста, яке переростає «мене» і було би багатшим, ніж індивідуальні турботи, — життя буде не лише щоразу більше фрагментоване, але й також більш конфліктне та позначене насильством.

У цьому сенсі університет живе викликом зроджувати у своєму лоні нові динаміки, які б долали усіляку фрагментацію поміж знанням і створювали справжню universitas.

 

Розвивати спільнотність

Звідси — другий дуже важливий елемент для цього дому освіти: уміння розвиватися у спільноті.

Я з радістю довідався про євангелізаційні зусилля та радісну життєздатність вашого університетського душпастирства, що є знаком Церкви молодої, живої й тієї, що «виходить назустріч». Місії, які ви щороку проводите в різних часинах країни, це сильний момент, який дуже збагачує. За таких нагод вам вдається поширити перспективи вашого погляду і встановити контакт із різними ситуаціями, які дозволять вам бути мобілізованими поза цією подією. Тому що «місіонер» ніколи не повертається з місії таким, як був. Він пізнає «проходження Бога» у зустрічі з численними обличчями.

Ці пережиття не можуть залишатися відділеними від програми університетської освіти. Класичні методи досліджень зазнають певних обмежень, особливо коли йдеться про таку культуру, як наша, що підштовхує до безпосередньої та невідкладної участі суб’єктів. Нинішня культура вимагає нових форм, здатних включити всіх дійових осіб, які творять суспільну дійсність, а отже, й освітню. Звідси — значення розширення концепції освітньої спільноти.

Ця спільнота повинна стати перед викликом, аби не бути відділеною від нових форм пізнання, а також аби не будувати пізнання на околицях його адресатів. Треба, аби здобування знань було здатним творити співдію (інтеракцію) між аудиторією та мудрістю народів, які творять цю благословенну землю. Це мудрість, сповнена інтуїції, «запахів», яких не вийде ігнорувати, думаючи про Чилі. Таким чином буде створена нова синергія, що збагачує, поміж науковим правилом та народною інтуїцією. Ця суто взаємна міждія запобігає «розлученню» поміж розумом і діянням, поміж мисленням та відчуванням, поміж пізнанням та життям, поміж фахом і служінням. Пізнання має завжди почуватися покликаним до служіння життю і зіставлятися з ним, аби могло далі розвиватися. Тому освітня спільнота не може обмежуватися тільки аудиторіями й бібліотеками, вона невпинно закликає до участі. Такий діалог може бути проваджений виключно з episteme, здатною прийняти логіку плюралістичності, тобто такою, що закладає інтердисциплінарність та співзалежність знання. «У цьому контексті доконечним є звернути особливу увагу на спільноти корінних мешканців з їхніми культурними традиціями. Вони не є звичайною меншиною серед інших, але навпаки, повинні стати головними партнерами, зокрема коли йдеться про великі проекти, які стосуються їхніх територій» (Laudato si’, 146).

Освітня спільнота має в собі безконечне число нагод і можливостей, які дозволяють усім задіяним взаємно збагачуватися і ставити питання. Це вимагає більших зусиль у царині якості та інтеграції. Університетське служіння має завжди прагнути до якості й досконалості, відданих на служіння національному співіснуванню. В цьому сенсі можна сказати, що університет стає лабораторією для майбутнього країни, оскільки спроможний охопити життя і шлях народу, долаючи всіляку антагоністичну й елітарну логіку знань.

Стара кабалістична традиція каже, що джерело зла становить розбитість, створена людиною, коли вона з’їла з дерева пізнання добра і зла. Через це знання набуло примату над створінням, піддаючи його своїм планам і прагненням [Гершом Шолем]. Це буде утаєною спокусою всього академічного середовища: спровадити створіння до певних інтерпретаційних схем, позбавляючи його властивої йому таємниці, яка надихала цілі покоління шукати того, що слушне, добре, гарне і правдиве. А коли професор, завдяки своїй мудрості, стає «вчителем», то може пробудити здатність подиву у своїх студентів. Подиву перед лицем світу і Всесвіту, який належить відкривати!

Сьогодні місія, що вам ввірена, виявляється пророчою. Ви покликані творити процеси, які би пролили світло на сучасну культуру, пропонуючи відновлений гуманізм, який уникав би впадання в будь-який редукціонізм. А це пророцтво, якого від нас очікують, схиляє нас неустанно шукати нові простори діалогу більше, ніж конфронтації; більше — простору зустрічі, ніж поділу; шляхів приязного різноманіття, аби ми різнилися з повагою до осіб, які йдуть у паломництві, стараючись чесно прямувати вперед, у спільноті, до відновленого національного співіснування.

А якщо ви будете про це просити, то я не маю сумніву, що Святий Дух скерує ваші кроки, аби цей дім надалі приносив плоди задля блага народу Чилі та на славу Божу.

Ще раз дякую вам за цю зустріч і прошу вас, аби ви не забували молитися за мене».

Фото: Vatican News

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: