Спрага Бога та здатність її розпізнавати були в центрі уваги вечірніх роздумів другого дня духовних вправ Святішого Отця та Римської курії, що відбуваються в Аріччі поблизу Рима під проводом о. Жозе Толентіно де Мендонси.
Проповідник запропонував слухачам засоби, необхідні для того, щоб уміти інтерпретувати прагнення Бога, яке носимо в собі.
Реколекціоніст зауважив, що «увійти в контакт із власною спрагою не є легкою операцією», але якщо цього не робити, то духовне життя втрачає прив’язаність до дійсності. Тому слід перестати боятися визнавати свою спрагу та «сухість», а перший крок до цього — не надто інтелектуалізувати віру. «Ми більше переймаємося раціональною вірогідністю досвіду віри, ніж її екзистенційною, антропологічною та почуттєвою вірогідністю. Ми більше турбуємося розумом, ніж почуттями, залишаючи позаду багатство нашого емоційного світу», — пояснив о.Мендонса.
Людина, натомість, є «сумішшю багатьох емоційних, психологічних і духовних складових», які необхідно усвідомлювати. Таким чином, духовне життя не є чимось заздалегідь розробленим, воно залучене в «радикальну особливість» кожної людини. Говорити про спрагу означає говорити про «дійсну сутність» нас самих, адже передумова для того, щоби прийняти «воду життя», — це визнати свою спраглість.
Наступним кроком, після усвідомлення, є інтерпретація прагнення, яке носимо в собі. Священик зауважив: на цьому етапі слід розрізнити прагнення від чистої потреби, яка задовольняється отриманням предмету. «Прагнення, — пояснив він, — це брак чогось, який ніколи не буде повністю задоволеним; це напруження, постійно відкрита рана, нескінченне виставлення себе на іншість. Прагнення — це стремління, яке виходить за наші межі; яке, на відміну від потреби, не визначається періодом чи метою».
За словами проповідника, саме в цьому «людське прагнення відрізняється від прагнення тварин», а бути людяним означає «відчувати, що життя залежить від цього визнання», яке умертвляється капіталістичними суспільствами, бо вони експлуатують потяг задовольнити вторинні потреби, усуваючи типові людську спрагу та прагнення.
«Як лань прагне до водних потоків». Слова 42 Псалма стали нагодою, щоб підкреслити намагання втамувати спрагу Бога. Отець Жозе зауважив: якщо споглядати світ із любов’ю, то можемо побачити, що все створіння пронизане отим внутрішнім прагненням. «Можливо, ми потребуємо наново віднайти прагнення, його невизначеність та відкритість, більше, ніж кодифікації, в яких все передбачене, встановлене й забезпечене, — сказав проповідник. — Досвід прагнення — це не право власності чи досвід володіння, це стан жебракування. Віруючий — це жебрак милосердя».
Нудьга, хандра, втрата смаку до життя стали темою роздумувань наступного ранку. Реколекціоніст підкреслив, що нудьга іноді нападає на нас і робить хворобливими. Вона є протилежністю спраги — провідної теми цих роздумів.
«Коли відмовляємося від спраги, ми починаємо вмирати. Коли перестаємо прагнути, знаходити смак у зустрічах, діалогах, обмінові, в тому, щоб виходити із замкненості в собі, в проектах, у праці чи тій же молитві. Коли згасає наша цікавість щодо іншого, відкритість на нечуване, — все починає звучати як розігріте остогидле déjà vu, що роздавлює нас», — сказав він.
Сучасність намагається лікувати хандру як патологію, яку треба сприймати з психіатричного погляду. Однак навіть у рамках клінічної картини стає очевидним, що депресивний стан неможливо вилікувати виключно пігулками, що необхідно охопити лікуванням цілу особу. Існує «чимало прихованих страждань, джерело яких необхідно відкрити в таємниці людської самотності».
Далі проповідник звернув увагу на «ще одне явище, яке дедалі більше поширюється»: емоційне вигоряння. Воно може вразити і священиків. Загалом, коли хтось почувається покинутим, то залишається порожнеча, яку людина намагається заповнити «тугою або фальшивим знеболювальним, як-от світськість, алкоголь, соціальні мережі, споживацтво, гіперактивність».
Як приклад цієї динаміки, священик навів дві біблійні постаті: праотця Якова та пророка Йону. На прикладі Йони бачимо спротив Божій волі та логіці Його милосердя, Яків, натомість, боровся з Богом до світанку. В ньому бачимо «прагнення життя», тоді як Йона проявляє «капризність». Смуток, пов’язаний із нудьгою, — це також і смуток багатого юнака з Євангелії, який виконував усі заповіді, але у вирішальний момент надав перевагу матеріальному замість відкритості на запропоновану Христом новизну.
Отож необхідно задуматися над «знечуленням прагнення», до якого провадить не лише надмір активності, але й відсутність відповідної мотивації. Відповіддю на все це завжди є Ісус. Зв’язок із Ним, як підкреслив проповідник, проходить через Страсті, коли «наше серце дозріває у здатності дійти до того, щоби страждати за те і за тих, кого любимо».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
