Отець Доліндо Руотоло хоче, щоб ми побачили кожну зі сцен Страстей Господніх, провадить нас углиб тих подій. Завдяки цьому Страсті стають справжнім духовним переживанням. Читач стає їх німим свідком.
Містик із Неаполя у Страстях «коханого Ісуса» вбачає не тільки шерег подій, жорстокість, але духовну дійсність. Глибину, яка часто — або й узагалі — вислизає з нашої уваги. Отець Доліндо не боїться називати речі своїми іменами. У коментарі до сцени суду над Ісусом у Євангелії від Луки (це тут лунає питання «То Ти — цар Юдейський?», Лк 23) о.Доліндо навіть використовує визначення «сатанинська радість» стосовно реакції священиків та книжників, які вже потирають руки й поспішають віддати Назарянина у руки Пилата. Під пером о.Доліндо аж чути демонічний крик натовпу.
Спокій Ісуса
«Верещали, одні поперед других, несені імпульсом злості, кричали, а кожен з них по-своєму хотів видушити з Нього ту жадану декларацію. Перли на Нього немов зловісна морська хвиля, що ламається й на мить застигає, аби врешті розлитися; вичікували Його відповіді, аби розчавити Його шалом ненависті (…). То був момент нечинності душ, час, у який саме пекло нетерпляче вичікувало, щоб виригати свою ненависть і підштовхнути цих своїх служителів», — так описує цю сцену містик із Неаполя.
Це сильно. Дає уявлення про те, що міг переживати Ісус. Тим часом Він зберігає «нескаламучений спокій» та гідно відповідає: «Це Я». Драматургія цього опису ніяк не стосується стриманого опису фактів, до яких ми звикли у контексті Страстей Господніх. Коли я читаю коментарі о.Доліндо, зупиняюся: як сильно з допомогою мови ми облагородили цей спектакль жорстокості, яким було вже саме засудження Ісуса!
Піддати сумнівам, заперечити
«Книжники і первосвященики» — не те ж саме, що «служителі пекла». Це не звичайний, сліпий бунт людей, як освічених, так і простого натовпу. Тут ми стаємо свідками боротьби сил зла. У багатьох місцях, також і тут, о.Доліндо тонко показує, що ця боротьба триває. Ісуса визнали — пише він — небезпечним авантюристом і засудили Його ще перш ніж вислухали, аби дізнатися правду. Так і сьогодні виглядають осуди невіруючих та безбожників щодо Спасителя і Його Церкви: вони розумують не для того, щоб пізнати, але щоб поставити під сумнів і заперечити. Аналізують науку та історію не щоби підтвердити існування Бога, а щоб Його засудити. Їхні висновки негативні, бо вони не шукають Правди, а тільки переслідують її, аби упевнитися у власних думках.
У сцені перед Пилатом, у коментарі до Євангелія св.Матея відчувається справжнє напруження. Пронизлива тиша і мовчання Ісуса контрастують тут ще більше з роз’юшеним натовпом.
Ісус проти натовпу
Для тлуму Ісус був не людиною, а черв’яком; Ним глибоко гордували, а світло, що струменіло з Його терпеливості, не мало для тих людей жодного значення. Вони гнівно репетували, сподіваючись спровокувати Його реакцію, і що для них це буде наступною нагодою ще краще розважитися. Хто може злічити всі наклепи, опльовування, удари і висміювання, яких Він зазнав тієї ночі? А Він мовчав, зберігав це в собі й молився.
У коментарях о.Доліндо часто порівнює образ звинуваченого й опльованого Ісуса з Церквою, яка так само, протягом століть, є ціллю атак. У багатьох місцях він вказує на Церкву як єдиний і належний шлях до Христа і спасіння. Вказує на Католицьку Церкву як на те євангельське вушко голки, єдину дорогу до Царства Небесного.
Неаполітанський містик написав чи не найпростіше, а водночас найглибше визначення Церкви: «Церква це Ісус». Звідси — безмежний послух і любов отця Доліндо до Церкви, попри те, що на землі, парадоксально, саме від цієї людської (на землі) інституції він зазнав найбільшого страждання.
Дружина Пилата
Отець Доліндо, інтерпретуючи Святе Письмо, спирається на традиційний пасторальний метод: хоче, щоб ми побачили кожну зі сцен, увійшли в неї. Цей священик, здається, хоче нас провадити до глибини почергових подій. Аналіз конкретних сцен Страстей Господніх завдяки о.Руотоло стає істинним духовним досвідом. Уважний читач завдяки очевидно натхненному погляду священика з Неаполя пізнає щось більше, ніж погляд на історію. Він стає її німим свідком.
Сатана — підкреслює о.Доліндо — прекрасно знає, що події, які сталися там, у Єрусалимі, дві тисячі років тому, — ключові для долі цілого людства. Містик із Неаполя точно вказує, у які моменти Злий намагається повернути їхній хід. У коментарі до Євангелія св.Матея о.Руотоло при аналізі діалогу з Пилатом звертає увагу на роль дружини Пилата. Клавдія Прокла, хоча під впливом своїх видінь уві сні й намагається вплинути на рішення чоловіка, щоб він виправдав Ісуса, тим самим, однак, виявляється знаряддям у руках сатани. Це типове для Злого, приховане під виглядом добра підступне діяння. Сатана — пише о.Доліндо, характеризуючи те, як багато хто оцінює цю сцену, — «підозрюючи, що Ісус є обіцяним Спасителем, пробує не допустити Його смерті».
Логічно!
Клавдія Прокла, згідно з видінням німецької містички Анни Катаріни Еммеріх, кілька разів пробує відвести Пилата від засудження Ісуса на хрест. Як би завершився сценарій, у якому Варнава іде на хрест, а Ісус, вільний, навчає далі? Чи постало би тоді християнство?
фінансово.
Щиро дякуємо!
