Свідчення

Вероніка Антал — «Марія Ґоретті» з народності чанґо

04 Квітня 2018, 15:51 1605

Вона жила в одному з найбідніших місць Європи. Належала до етнічної меншини, якій не дозволялося мати власну культуру. Нині до її гробу приходять тисячі паломників.

Народилася у надвечір’я урочистості Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, померла з розарієм у руках. За життя вона була відома своєю побожністю, а одразу по смерті в околиці її стали називати святою. На фотографіях її бачимо у простому платті, з хусткою на голові. Виглядала старшою, ніж на свої 23 роки. Може, внаслідок скромних умов життя і років тяжкої праці.

 

«Гірша нація»

Вероніка Антал (на фото – ліворуч) народилася 7 грудня 1935 року в селі Ботешті, волості Нісіпорешті, у Молдові, в регіоні поблизу з румунським кордоном. Цю околицю населяли чанґо — етнічна меншина угорського походження. Чанґо, які прибули на територію історичної Молдови на межі XIII i XIV століть, розмовляють діалектом угорської, який, проте, має впливи румунської та власні слова. На противагу православній більшості румунів, чанґо — католики. Вони славляться своїми похоронними процесіями та хоругвами, а в домівках мають статуетки святих і Богородиці. Католицизм, як відзначила дослідниця мовної політики в Румунії Йоанна Козакевич, відігравав важливу єднальну роль у житті цього люду: тоді як угорське населення в молдовських містах швидко асимілювалося, сильна прив’язаність до католицизму в сільській місцевості стала причиною, чому романізація стала набирати більших темпів лише у ХХ столітті.

Румунська влада підозріливо ставилася до чанґо. З ХІХ століття посилився натиск щодо їхнього асимілювання, а від 1928 року чанґо мусили мати тільки румунські імена. Діти, які ходили до православних шкіл, мали обов’язок участі в православних молебнях. Після війни та запровадження комунізму чанґо не отримали землі з націоналізованого церковного майна. Слово «чанґо» у румунів стало лайкою. Чимало членів цієї меншини перебралися з сільської місцевості до міст, втрачаючи свою культурну осібність. Отож кількість людей, які зголошувалися у переписах до цієї національності, невпинно зменшувалася. Проведені вже в ХХІ столітті дослідження показали, що діалект чанґо розуміють близько 60 тисяч осіб, а членами цієї етнічної групи себе вважають мене 2 тисяч з них.

Однак навіть асимільовані чанґо не полишали католицької віри. 250 тисяч католиків, які нині населяють прирумунську частину Молдови, це, імовірно, їхні потомки. Так було у випадку Вероніки Антал. Ми небагато знаємо про те, що вона сама думала про свою національну ідентичність, але її католицизм та угорське прізвище не залишають сумнівів.

Сьогодні до мучениці з Ботешті охоче приходять у паломництвах і румуни, і угорці.

 

«Я Ісусова»

Охрещена наступного дня після народження, дівчинка отримала ім’я в пам’ять про батькову сестру, померлу замолоду. Великих проблем зі здоров’ям не мала. З дитинства була товариською. Мама і бабця навчили її простих молитов. Працювала в полі, вдома вчилася вишивати. Дитиною не вирізнялася нічим особливим, хоча було помітно, що вона любить Богородицю і шанує Євхаристію.

Вероніці було близько 16 років, коли вона почала серйозно думати про своє майбутнє. Записавшись у парафіяльний хор, вона познайомилася з Лицарством Непорочної, яке заснував у Польщі св. Максиміліан Марія Кольбе. Збиралася вступити до францисканок місіонерок, які мали монастир у Хелеучешті. Однак після того, як у Румунії захопили владу комуністи, чернецтво було оголошене поза законом.

За порадою духівника, о. Алоїза Донеї, Вероніка стала францисканською терціаркою. Таким чином вона залишилася мирянкою, але жила за уставом Бідняка з Ассизі. Також вона склала приватну обітницю чистоти. Поблизу хати облаштувала собі пустельню, де проводила чимало часу, коли тільки могла. Окрім цього, щоденно брала участь у Святій Месі, навіть якщо для цього мусила вставати о 4‑й ранку. Бо коли богослужіння не правилося у її рідному селі, Вероніка йшла пішки до Хелеучешті (8 км). Кожного четверга з’являлася там на адорації, допомагала у приготуванні дітей до Першого Причастя, часто молилася Розарій та читала книжки про духовне життя, зокрема і життєпис св. Марії Горетті, яка загинула, захищаючись від ґвалтівника. «Ісус — мій, а я — Ісусова», — це одна з нечисленних нотаток, які залишила по собі Вероніка Антал.

 

42 удари

Знайомі згадували, що того дня вона була «бліда і немовби відсутня». 23 серпня 1958 року Вероніка взяла участь у Святій Месі в Хелеучешті, коли групі молоді вділялося Миропомазання. Вона допомогла поприбирати сакристію і пішла до подруги. Мала повертатися додому разом із подружками, але вирішила трохи відстати від них і піти сама. Можливо, хотіла помолитися Розарій за час тієї 8‑кілометрової дороги.

Десь посередині дороги її перестрів Павло Моцану. 24‑річний молодик почав чіплятися до самотньої дівчини. Коли Вероніка відмовила, він став нав’язливим; зрештою затяг її у поле кукурудзи. Не змігши виконати свій намір, заколов її ножем.

Загалом їй дісталися 42 удари. Вона помирала цілу ніч у повільних муках. Уранці селяни знайшли її тіло. Дівчина лежала обличчям до землі, стискаючи в руці розарій. На спині її був хрест, складений зі стебел кукурудзи. «Щаслива мати, що тебе вродила!» — сказав один з лікарів, які робили розтин тіла.

Павло Моцану міг почуватися безкарним, бо його дядько був капітаном міліції. Тому спершу арештували іншого мешканця околиці, також на ім’я Павло, та його наречену Анну. Жінка вийшла з арешту через два тижні, а Павла слідчі жорстоко били, примушуючи зізнатися. Прокурор вимагав 25 років в’язниці. Арештованого виправдали, але внаслідок міліцейських побоїв він помер. Слідство зрештою вийшло на Павла Моцану.

А чутка про святість Вероніки тим часом дедалі ширилася. Під час її похорону вірні не вмістилися в храмі у Нісіпорешті. Як гріб Вероніки, так і поле, на якому вона була вбита, стали місцем молитов для мешканців околиці. Чимало хто стверджував, що за її посередництвом випросив у Бога благодаті.

Отець Антон Деметер збирав ці свідчення з 1980‑х років. 2003 року було розпочато беатифікаційний процес. Його дієцезіальний етап завершився через три роки. 27 січня 2018 року Папа Франциск підписав декрет про героїчність чеснот Вероніки Антал, визнаючи її мученицею.

«Жертва життя Слуги Божої Вероніки Антал не може бути забута, особливо у нинішній час, коли молоді чоловіки та жінки не здатні оцінити дар чистоти», — написав єпископ Петру Ґерґей у листі, скерованому до молдавських католиків.

Переклад CREDO за: Якуб Яловічор, Wiara

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Молдова
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: