Роздуми над Першим читанням на вівторок ІІ тижня Великоднього періоду
Велике число тих, які повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.
Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, – що в перекладі означає «син потіхи», – левит, родом з Кіпру, мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.
Діян 4,32-37
Автор Діянь Апостолів кілька разів описує первісну спільноту Церкви. Відомий вираз, який чуємо сьогодні: «Мали одне серце й душу». Подібно писав Цицерон: «Сила дружби в тому, що із багатьох твориться якби одна душа». Цікаві ці вирази тим, що описують творення спільноти. Одне серце і одна душа — не моє серце і душа. І не мого друга. А щось третє, окреме, що більше від нас двох, що виходить і переростає нас як окремі особистості. Для віруючих це серце і душа Ісуса, що стають центром притягання та огортають нас, творячи з нас одне Тіло, тобто Церкву.
У ці пасхальні дні слухаємо уривки з Діянь Апостолів, які показують нам перші кроки Церкви. Це для того, аби ми відновили й поглибили розуміння Церкви як Тіла Христа. І що всі ми творимо одне тіло, одне серце, одну душу. Такі різні, такі неподібні, такі недосконалі (почуємо це вже незабаром). Вміти оцінити. Вміти вийти зі свого серця й душі назустріч іншому. І зустрітися з’єднаними в Ісусі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
