Роздуми над Першим читанням на п’ятницю ІІ Великоднього тижня
Тими днями один фарисей у синедріоні на ім’я Гамалиїл, – законовчитель, шанований усім народом, – вставши, наказав, щоб апостолів вивели на короткий час, а їм сказав: «Мужі ізраїльські, поміркуйте між собою щодо цих людей, що ото хочете з ними зробити. Ось бо недавно об’явився Тевда, кажучи, що він є кимось, – до нього пристало щось із чотириста людей. Він був убитий, і всі, котрі вірили в нього, розсіялися і зійшли на ніщо. Після нього під час перепису об’явився Юда галілеянин, потягнувши за собою народ. І він також загинув, а всі, хто слухався його, – розпорошилися. І нині кажу вам: відступіться від цих людей і залишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей, – вона загине; якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, – щоби часом не стати вам богоборцями!»
Тож вони послухали його і, коли покликали апостолів, висікши їх, пригрозили не говорити в Ім’я Ісуса й відпустили. А вони вийшли із синедріону, радіючи, що за Ім’я Ісуса удостоїлися витерпіти зневагу. І щодня в храмі й по домах вони не переставали навчати й благовістити Христа – Ісуса.
Діян 5,34-42
Промовляє Гамалиїл, мудра людина, що вміє читати минуле історії, і радить залишити цю справу, не перешкоджати, бо ризик великий. Синедріон так і робить, та перед цим апостоли зазнають перших фізичних покарань за свою діяльність, плюс погрози (це для них не новина).
А що вони? Буквально: «Вони ж пішли з-перед синедріону радіючи, бо були удостоєні ради Імені бути зганьбленими (приниженими, збезчещеними)». І перестали говорити в Ім’я Ісуса? Звісно, ні! Навіть після побоїв та заборон.
Звернімо увагу: забороняється говорити. Не стільки щось робити, а саме говорити в Ім’я Ісуса. Затикають рота учням Ісуса. Слова про Ісуса небезпечні!
Відвага говорити! Відвага страждати! Радіти, що Ім’я Ісус звучить! Не тому, що мене залишили в спокої, що нема конфлікту, що уникнув в’язниці, що врятував собі життя… Радість зі страждання — це мудрість хреста, після якого настає воскресіння!