Роздуми над Першим читанням на середу VI Великоднього тижня
Тими днями ті, хто супроводжував Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ для Сили й Тимотея, аби ті якомога швидше прийшли до нього, відбули.
Павло, ставши посеред Ареопага, сказав: «Мужі-афіняни, з усього бачу, що ви винятково побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: “Невідомому богові”. Отже, те, що, не знаючи, ви побожно шануєте, я вам звіщаю.
Бог, який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах, ані не людськими руками служать Йому як тому, хто має потребу у чомусь, оскільки Він сам дає всім життя, дихання й усе. Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його навпомацки і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас. Адже у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як також і деякі з ваших поетів казали: “Адже ми теж Його рід”.
Таким чином, будучи родом Бога, ми не повинні вважати, що до золота, або срібла, або каміння – витвору ремесла та вимислу людини, божественне подібне. Отже, Бог, споглянувши понад часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має по справедливості судити цілий світ через Мужа, якого настановив, даючи всім запоруку, воскресивши Його з мертвих!»
Почувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: «Про це послухаємо тебе іншого разу!»
Так Павло вийшов з-поміж них. А деякі чоловіки, приєднавшись до нього, повірили; серед них – Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними. Після цього Павло, залишивши Афіни, прибув до Корінта.
Діян 17,15.22 — 18,1
Афіни, легендарні Афіни. Пік слави вже минув для цього міста, але воно залишається містом культури, філософії, пошуку. Нарешті до цієї столиці філософії прибувають апостоли. Павло використовує можливість проповідувати на цій престижній арені науки. Його проповідь – взірець промови до людей, далеких від віри в єдиного Бога. Тому він знову повертається до теми «світської Біблії», тобто природи. Тому згадує їхні прояви релігійності, навіть якщо вони недосконалі. Тому використовує їхніх поетів та філософів, щоби вказати на дійсність ще кращу і ближчу.
Віра не віддаляє від культури, філософії, мистецтва, науки… Досі можна почути про протистояння між вірою і наукою. Це стало таким кліше: мовляв, Церква, віруючі, віра — значить антинауковість, відсталість. Одна з так званих «чорних легенд», які мають мало спільного з дійсністю. Віруюча людина не відірвана від сучасності, вона занурена в світі. Але може бачити ще далі, ніж людина без віри. Бо все навколо може говорити про Бога, якщо вміти слухати і дивитися. «Адже у Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо». Виловити Божі нотки навколо і показати їх іншим — ось справа християн.
Навчи спочатку нас самих, Господи, жити в Тобі й бачити Твої сліди навколо. Нехай усі люди прийдуть до пізнання Тебе та до віри!
фінансово.
Щиро дякуємо!
