Погляд

Чому люди так бояться щастя?

05 Червня 2018, 12:06 2578

Є люди, які відчувають страх щастя або переживають його як загрозу чи табу. Така людина — як герой «Старості» Італо Свево — опускається до рівня посереднього, позбавленого будь‑яких емоційних реакцій і конкретних виявів, існування. «З відчуттям тягаря великої відповідальності на своїх плечах, вона ретельно ступає по світу, уникаючи в житті як небезпек, так і приємних моментів та щастя».

Страх щастя може набирати різних форм. Є люди, які не визнають відверто, що вони щасливі. Вони побоюються, що таке зізнання наразило би їх на нещастя чи покарання. Щастя, отже, сприймається ними, як щось пов’язане з трагічними й катастрофічними подіями.

Навіть якщо вони наважаться зізнатися самим собі, що потребують приємних відчуттів, то роблять це завжди у формі символічних жестів або забобонних заклинань. Сформулювавши якесь хороше побажання чи прагнення, вони додають гарантовано такі вирази, як «дякуючи Богу», «якщо Бог захоче».

Підґрунтям цього є уявлення, що якийсь надприродний фактор може в одну мить зруйнувати їхнє щастя. Іншими словами, вони сприймають своє прагнення щастя, як щось, що їм не належить. Варто прямо зазначити, що Бога вони таким чином споминають забобонно, і це зовсім не смирення й не проголошення Його волі чи слави.

Сучасні Прометеї переживають щастя з почуттям, ніби вони крадуть вогонь у богів. Уявляють, що їх за це чекає якесь покарання. Вони тероризовані античним баченням заздрості богів до щасливих людей. Тому вони вважають за краще утримуватися від бажань і відмовляються від них. Вони вважають, що в кращому разі можуть дозволити собі жити під диктовку, без поривів та ентузіазму. У виняткових випадках вони почуваються упевненіше, коли йдуть шляхом болю і смерті.

Натомість інші уникають щастя, оскільки розуміють його як щось надзвичайне, невідповідне їхньому способу життя та несумісне з їхнім світоглядом. Почуваються незручно — і несвідомо заміняють бажання щастя почуттям обов’язку.

Їхній девіз — не «я хочу бути щасливим», а «я повинен бути щасливим». Їм товаришують різноманітні (на перший погляд, дуже раціональні) пояснення, такі як «це для блага наших дітей», «це мій професійний обов’язок», тому що «Бог такий добрий до мене» тощо.

Це небезпечний шлях, бо доступ до щастя ускладнений, якщо рухатися тільки в межах обов’язку. Тоді такі люди не можуть допомогти іншим досягти щастя. Те, що вони переживають, — це, швидше, пародія на щастя. З примусу не можна відчути щастя. Більш того, це призводить до такого безпліддя серця, коли важко переживати свою і чужу людяність.

Деякі відмовляються шукати щастя, побоюючись, що не знайдуть його. Аби зменшити ризик розчарування й болю, вони вважають за краще пройти життям під гаслом відмови від щастя.

Розчаровані негараздами, вони перестають очікувати від життя будь‑чого доброго і втікають у байдужість, емоційну холодність, аскетичну поведінку. Одним словом, вони ставлять на приглушення бажань і завдяки цьому хочуть досягти внутрішнього спокою. Проте це більше схоже на пасивний безлад і смерть.

Засмучені нав’язливою гонитвою за щастям, такі люди усвідомлюють, що в повсякденному житті його неможливо досягти. Вони намагаються усунути біль розчарування, вибираючи стратегію нещадності.

Роздвоєні систематичним протистоянням ідеального уявлення про щастя з реальним — а, отже, за своєю природою обмеженим — взірцем щастя, вони обирають дорогу навпростець, тобто апатію. У психоаналітичній термінології це називається придушенням волі щастя. Це дозволяє не конфронтувати з гіпертрофованим «Я ідеальним», з ідеалом самого себе чи з надмірно вимогливим «супер‑его».

Таким чином, апатія стає способом втекти від кошмару внутрішнього тиску. Цей тиск викликаний почуттям провини, почуттям невдачі, незадоволенням, самокритикою і страхом критики інших, зокрема в тих ситуаціях, коли намагаються задовольнити свої власні бажання. У цьому випадку щастя завжди здається недосяжним або, щонайбільше, стосується інших людей.

Є люди, які свідомо відмовляються від щастя, вважаючи, що воно занадто багато коштує. Вони пов’язують його з крихкістю, ненадійністю, швидкоплинністю і переконані в тому, що воно вислизнуло їм із рук. Злякавшись порожнечі, яка приходить слідом, вони вже на старті воліють відмовитися від будь‑якої можливості щастя. Ось чому повинні постійно бути настороженими. Їхня постійна турбота — уникати з усіх сил навіть короткочасного страждання. Вони вважають за краще жити ілюзією про здійснення мрій у далекому майбутньому. Їхня стратегія полягає, таким чином, у відкладанні на невизначений час того дня, коли вони дозволять собі відчути щастя. Ймовірно, такий день ніколи не настане. Взамін з’являється відкритість на прийняття страждань, бо щастя може ще почекати. Це дає їм видимість безпеки.

Остання категорія — це ті, що «задовольняються частковим успіхом, посередніми досягненнями та удаваним або частковим щастям». Вони справляють враження, ніби не можуть знести щастя, яке прийшло, тому змушені обмежити його до прийнятного для них розміру. Їхнє прагнення щастя дуже незначне.

На підставі викладеного можемо зробити висновок, що не завжди перед лицем щастя людина здатна зберегти свободу і спокій. Про це свідчать багато літературних творів, починаючи ще з книги Іова. Найчастіше вони нагадують не небесне бачення щастя, а хмари, що затемнюють його горизонт. Іноді в них навіть з’являється уявлення щастя, отруєного якоюсь трутизною.

Тому легко зрозуміти, чому в прагненні щастя необхідно визначити ступінь свободи. Це збагачує не тільки наше існування, а й інших людей.

Переклад CREDO за Вітторіо Луїджі Кастелацці, Deon  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: