Роздуми над Словом Божим на свято святих Архангелів Михаїла, Гавриїла і Рафаїла
Книга Буття розповідає, що Яків, наш батько у вірі, мав сон (пор. Бут 28, 10‑22). Яків побачив драбину, що стояла на землі й сягала неба. Драбина служила ангелам, щоб вони могли підніматися і спускатись. На вершечку драбини стояв Бог. Він глянув на Якова і сказав до нього: «Землю, що на ній ти лежиш, я дам тобі й твоєму потомству. Берегтиму тебе скрізь, куди підеш, і не покину тебе, поки не виконаю того, що тобі обіцяв. Усі народи землі будуть благословенні через тебе і твоє потомство». Яків, прокинувшись, сказав: «Направду, Господь є на цьому місці, це ніщо інше як дім Божий, і це ворота небесні». Потім він назвав це місце Бетел, тобто Дім Божий, і збудував там вівтар для Бога (див. Бут 35, 7).
Коли Натанаїл, про якого оповідає Євангеліє, сидів під смоківницею, роздумуючи над словами Святого Письма і медитував над таємничим значенням історії драбини Якова, Бог поглянув на нього, як колись на Якова. Натанаїл не переказав нам слів, які тоді почув, але то мали бути слова обітниці. Божі обітниці завжди як однаково точні щодо сповнення, так і таємничі для розуміння людини. Тому після того, що сталося під смоківницею, Натанаїл ще не був набагато сильніше навчений, але напевно був набагато сильніше приготовлений стати перед світлом Божого об’явлення.
А отже, коли Натанаїл побачив Ісуса й почув Його перші слова, то дістав несподіване осяяння. Вигукнув: «Учителю, Ти — Син Божий, Ти — цар Ізрáїлів!» (Йн 1, 49). Йому прояснилася загадка драбини Якова. Він побачив перед собою того, завдяки якому ангели висходять від землі на небо і сходять від Бога на землю. Ісус, Син Людський, є Драбиною Якова. Завдяки ньому небесний світ божих посланників, ангелів, може виконувати свою надану Богом функцію посередників поміж святим Богом і світом, який потребує освячення.
Натанаїл, потомок Якова, розпізнав, що там, де є Ісус, там є дім Божий, Його Святиня. Ісус це драбина, якою святі ангели сходять на землю, аби принести їй Боже благословення та обітницю. А взявши з собою всі людські прохання і духовні жертви, вони повертаються з ними до неба і представляють їх Богові.