Нунцій: «Український народ палко шукає когось, хто думав би про спільне благо»

Вітальне слово Його Високопреосвященства архієпископа Клаудіо Ґуджеротті, Апостольського нунція в Україні, до Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви

Львів-Брюховичі, 3 вересня 2018

Ваше Блаженство, Високопреосвященні митрополити, архієпископи, владики, відповідальні за українські греко-католицькі спільноти у світі, високодостойні гості,
на початку цього вашого Синоду маю честь передати вам, як я говорив вже вам учора на Божественній Літургії, привітання, благословення й присутність Папи Франциска. Ви знаєте, що зараз нелегкі дні для Католицької Церкви загалом і для Папи особливо. Я дуже радий, що зможу незабаром передати Святішому Отцю солідарність і синівське братерство, яке мені особисто довірив Його Блаженство, просячи мене стати голосом і переживанням усіх вас щодо подій, якими ми зараз живемо та які, на жаль, не є легкими.

У будь-якій частині світу ми є синами Католицької Церкви та покликані, щоб передусім виявляти підтримку основних тем нашого церковного життя, тих, які пов’язані з формацією священства й підтримкою священицького життя. У той самий час ми покликані визначити стратегію, яка є  істинно євангельською, де «так» нехай буде «так», і «ні» нехай буде «ні», бо решта походить від лукавого. У ці часи, в деяких частинах світу, кожний вираз, кожне слово, кожний прояв зі сторони єпископів просіюють крізь сито і досліджують крізь лупу. Слава Богу, в Україні ми перебуваємо у спокійнішому контексті. Але в глобальному світі, в якому ми живемо, зрозуміло, що ми повинні звернути велику увагу, також і тут, насамперед на ці проблеми задля блага Церкви, щоб вона сяяла в своєму свідченні віри у Христа, а також із великою розсудливістю: сьогодні ми творимо новину, коли говоримо; творимо новину, коли мовчимо; творимо новину, коли втручаємось і творимо новину, коли відмежовуємося.

Цей ваш Синод звершується з великою відповідальністю в особливий момент життя України і знаю, що не я повинен аналізувати теперішню ситуацію: Його Блаженство і ви всі направду знаєте деталі цієї історичної умови набагато краще від мене. Дозволю собі тільки звернути увагу на тематику, яка стала в центрі загальної уваги у країні та яка продовжується: надання Томосу про автокефалію місцевій Православній Церкві. Це неначе містична примара, про яку говориться, але якої не видно; якої очікується, але не відомо, коли буде; про яку люди говорять, але не відомо, що саме говорять. У зв’язку з цим хотів би щиро висловити подяку Його Блаженству за те, як він висловлювався в ці місяці, коли обговорювалася ця тематика, надзвичайно делікатна також для Української Греко-Католицької Церкви, тому що містить багато аспектів, які були частиною її чутливості з найдавніших часів та включає тематики, які вона чула й вивчала в минулому і в теперішньому, як християнське та національне питання у часі. Ці роздуми допомогли всім замислитися над фактом, що Церква є передусім нареченою Христа, і тільки потім — виявом спрямування соціального переживання. Це не завжди було гарантовано в політичному обговорюванні, в якому хотілось би почути розмову більше про віру і менше про політику, розуміючи, що йдеться про природу і членство Церкви. Наприклад, я сказав би, що дуже властивою і значною була промова, яку Його Блаженство Святослав виголосив у надзвичайно важливому контексті, такий як 1030 річниця хрещення Київської Русі. У цьому випадку, різноманітність стилів висловлювання різних промовців була також однією з відмінностей щодо способу роздумування над певними релігійними тематиками. Цей час, на мою думку, був вмістилищем страждань, але також великою можливістю для Греко-Католицької Церкви більш глибоко та чітко зрозуміти власні риси, а значить, іти до буття своєї історії та своєї ідентичності. Вселенська Церква пишається тим, що вона має вашу Церкву складовою частиною, здатною показати світові всі тягарі й труднощі, а також надії, пов’язані з прагненням жити повною приналежністю до християнського Сходу та повного сопричастя з Римським Понтифіком.

Висловлюю численні побажання усім вам, щоб ви могли пройти неушкодженими серед цих потрясінь, і, бачивши, що ви вже маєте всередині себе всі складові церковної повноти, я бажаю, щоб ви продовжували бути для України впевненим знаком порівняння та спрямування.

Ми готуємося до наступних важливих політичних подій, і це також дає особливу нагоду вам, як українським греко-католикам, дати свідчення, яке б допомогло людям зрозуміти те, чого вони насправді хочуть, і діяти відповідно, засвідчуючи про цінність справедливості, рівності, поваги до людських прав, також і тих, які іноді затоптані в тиші та які стосуються людського життя від зачаття до його природного сповнення. Ми сподіваємось, що це також приверне увагу всіх Церков, щоб почувалися готовими у спробі бути вірними свідками захисту тих, які не мають голосу.

Ця ваша праця триває під тематикою, яку ми вже коротко коментували вчора — основна тема про Слово Боже, яке, особливо в східних християнських традиціях, має специфічну особливість: жити втіленням у різні культури аж до її завжди більш глибоких проявів. Це явище викликає вдячність Вселенської Церкви щодо християнського Сходу, тому що дуже часто, власне, навернення східних народів також приводило до розквіту нових, міцних і чітко виражених культурних проявів. Вони є унікальними та неповторними, на це сподіваємося, без замкнутості на місіонерський поклик, але творять збагачення, корисне для всієї Вселенської Церкви. Без цього культурного втілення Слова Божого Церква була би збіднілою і, в певному розумінні, втратила б фундаментальну характеристику, яка її вирізняє.

Побажання, яке Папа вам складає через мене, — завжди відчувати, що Святий  Престол є поруч, зацікавлений у ваших потребах, іде попереду вас, супроводжує вас і провадить вас в усьому, що є ознакою покликання Церкви Рима для оживлення і підтримки всебічної благодійності. Це зобов’язання, яке щоденно бере на себе Нунціатура в Україні, в безпосередньому контакті з Папою Франциском та згідно з Його вказівками. Він, між іншим, мав також багато можливостей зустрічатися з Його Блаженством, в обставинах, які, мені здається, стали дуже плідними та які заклали основи для міцної та глибокої співпраці.

У вашій програмі дня маєте також деякі призначення нових єпископів. На це ми призиваємо щедре сходження Святого Духа, тому що цей момент творить кульмінаційну особливість Східних Католицьких Церков щодо самостійного обрання власних провідників. Ми впевнені, що завдяки дбайливості, з якою Секретаріат Синоду завжди готує документи з безсумнівною увагою, ці призначення стануть легшими та корисними. Те, що хотіли б порекомендувати, слід завжди мати на увазі, що введення нових членів до Колегії єпископів не є просто призначенням когось до якогось гурту певного соціального значення, але розширенням апостольської колегії, якій є довірена сама Церква. Критеріями вибору нехай будуть  здорова, глибока, жива духовність та водночас також практична здатність керувати, що є специфічною особливістю цього управління. Ваша Церква, яка повстала з катакомб, є численною, а отже, має дедалі більшу можливість вибору. Ми переконані, що ці вибори будуть не тільки прикрасою, але й конститутивним збагаченням вашої здатності бути направду колегіально відповідальними за ваших вірних.

Річ дуже важлива, бачу великі очікування ваших вірних від цих Синодів. Що більше буде повного і чіткого спілкування — очевидно, про те, що можна повідомляти, — то більше людей ітиме разом з вами, супроводжуватиме вас у молитві, підтримуватиме вас у старанні, у жертві й відчуватиме, що їхні отці та брати насправді зібрані, щоб роздумувати про загальне благо. Український народ палко шукає когось, хто думав би про спільне благо; він потребує направду отців, які не були б тими, які панують, але справжніми батьками, щоби були спадкоємцями тих, які пролили кров у минулому та які готові до цього сьогодні, щоб оживити та надихнути віру власного народу.

З цієї нагоди я хотів би сказати вам те, що почув також від деяких владних осіб  цієї країни, слово глибокої вдячності для Блаженнішого Святослава за працю, проведену в процесі реорганізації та повної адміністративної прозорості у вашій Церкві, яка покликана зберегтися й розвиватися в повній гідності, як приклад для всієї України. Ви знаєте, що мучеництво не робить багатими, свобода — навпаки. Отже, те, що мені часто пригадується, — це особливе покликання Української Греко-Католицької Церкви підтримувати в часи свободи таку ж прозорість і таку ж скромність засобів та особистого життя, які були властиві у часи переслідування, щоб подолати спокусу відновити в непрозорий спосіб те, що свого часу було несправедливо забрано. Церква повинна мати обережне, розсудливе, цілеспрямоване управління, уважне до бідних та до окремих осіб. Ви знаєте, що це є постійною вказівкою Папи Франциска. Ми не комерційна установа ані якась світська організація: ми молитовна спільнота, а це означає, що найперше зобов’язання — це молитва, молитва всіх разом, увага до людей, які моляться разом з нами. У східній традиції часто використовується для єпископа слово «співслужитель», тобто той, який служить разом з іншими. Нехай це буття «співслужителем» стане фундаментальною характеристикою єпископа, який неустанно клопочеться про опіку над усіма довіреними йому священиками, особливо коли ці священики перебувають в умовах праці досить плідної у багатьох аспектах, але в інших аспектах — трудної, щоб жити в численній священичій родині.

З цим побажанням глибокого релігійного досвіду, духовного досвіду, щоби був направду П’ятдесятницею у ці ваші дні зустрічі, щоб Господь надихав ваші кроки, і щоб ви слідували за ним, передаю вам братерські обійми та благословення Папи Франциска, щоб ви могли бути спокійними і гордими від того, хто ви, і до чого покликані, щоб утвердити вірних греко-католиків у вірі та любові. Дякую, і плідної праці.

Апостольська нунціатура в Україні