У нас багато принципів щодо «давати і приймати» в подружжі: «П’ятдесят на п’ятдесят», «Якщо не задовольняєш моїх потреб, то до побачення». Або інша крайність: «Віддавай тисячу відсотків себе щодня». «Забудь про себе і практикуй вдячність!» І знаєте що? Я їх не люблю. Вони схожі на рекламу однієї таблетки від усього; крім того продаються без консультації лікаря і без рецепта, хоча це може завдати шкоди здоров’ю та життю.
Буває, що в шлюбі кожна сторона захищає свої власні кордони, як стіни лондонського Тауера. Я виніс сміття, а ти завантаж посудомийну машину. Я сиділа з дитиною, а ти прибери. Ти купив собі годинник, тепер я куплю собі взуття. Лічильник можна зрештою встановити будь-де, навіть у спальні. Жахливе, мабуть, життя в аркуші Excel.
Також буває, що навіть лічильник не працює. Просто відомо, що потреби однієї сторони повністю домінують у шлюбі. «Я» розливається по графіках дня і тижня, часто невдоволене, хоч би інша сторона на вуха вставала. І це не правда, що тільки жінки так уміють. Я знаю багато чоловіків, цілком дорослих, які повторюють цю схему. Дім повен їхніх потреб: відпочинок після роботи, спокій, сон, порядок, вишукані страви, розвиток, хобі. Якщо запитати, де місце для дружини, вам доведеться шукати його в коморі для пилососа.
Не думати про себе?
Можна сказати, що в такому шлюбі жінка має чудові умови для практики іншої крайності: тисяча відсотків віддачі себе. Іноді хтось ще й додасть, коли вона випадково поділиться своїм смутком і почуттям порожнечі, що вона має бути більше вдячна чоловікові й не думати про себе. Неважливо, що цей уклад навіть не нагадує стосунків двох люблячих людей.
Але ж ми вступаємо у шлюб як вільні та відповідальні люди, які обіцяють любити і залишатися одне з одним, навіть коли настають негаразди. Якщо я збираюся задовольняти тобою свої потреби, то я принижую тебе до ролі інструменту. Це шлях до викривлених стосунків, які живляться стражданням. Я не можу тебе використовувати, не дозволено мені, не для цього ми разом.
Допомагає, коли ми не перекладаємо відповідальності за власне благополуччя на іншого. «Я не їв на роботі, бо ти нічого мені не дала». «Придумай, чим я можу займатися після декретної відпустки». Дорослі не потребують постійного догляду, цим вони відрізняються від дітей. Вони можуть піклуватися про себе і просити допомоги, присутності, підтримки (рахуючись також із відмовою). «У мене такий важкий час — чи можемо ми посидіти разом?»
Самопожертва
Одностороння самопожертва не врятує шлюб — «Я віддаю тобі все!» Загалом, ця фраза має своє закінчення, яке звучить вже не так ідиллічно: «…А ти мені не даєш нічого», або «А ти цього не цінуєш». Часто ця манія давання, якої досить уже всім, виражає якусь страшну втечу від себе, власних переживань, почуття нікчемності. Може, вам потрібно піти у відпустку. Може, чоловік або дружина будуть щасливі, коли ти почнеш вчитися, як дитина, маленьким радощам. Скаканню по калюжах. Іграм з дітьми в бадмінтон і ледачого: «сьогодні ми не прибираємо».
Я також вірю в дуже важливе питання: «Чого ти потребуєш?» Воно допомагає показати свою любов у спосіб, повний сенсу. Чоловікові, який хоче схуднути, дружина не приготує пательню смаженої печінки. А чоловік не відправить дружину на самотню прогулянку, коли вона хоче поговорити. Мені подобається так почати день: запитуючи себе, чого найбільше зараз потребує мій чоловік. Це не означає, що я забуду поїсти, піти на прогулянку, купити собі осінню сукню чи прийняти професійні виклики. Це означає, що я вийду йому назустріч. Покажу розуміння. Буду підтримкою. У своєму плані дня я передбачу зняття з нього якогось тягаря, допомогу або приємний сюрприз.
І ще одна річ. Часто подарунок лежить там, де його не видно. Ми іноді навіть не уявляємо, скільки речей інша сторона робить з думкою про нас. Ось чому варто звертати увагу на дрібниці. Деякі речі настільки великі, що вони також зникають з очей. Підйом із ранньою зорею, робота і те, що вона гарно вбрана, хоча не почала день з великою мужністю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
