У своє доросле життя людина забирає увесь багаж досвіду рідного дому: відповідно реагує на людські слова, інтонацію та жести, а також інтерпретує нову реальність, у якій перебуває.
Про дитинство та юнацькі роки Непорочної Діви з Назарета Біблія мовчить Інформацію про це ми можемо отримати тільки з Традиції, яка сягає корінням апокрифа під назвою «Протоєвангеліє Якова» (ІІ ст.), а також із творів, насамперед, грецьких Отців Церкви. Саме з цих джерел ми дізнаємося про рідний дім Богородиці та про Її дитячі роки, проведені у Єрусалимському Храмі. Безперечно, переважна частина подій, про які там ідеться, не мають історичної цінності. Заглибившись у тайну Різдва Богородиці, Її дитинства, а особливо у тайну Її Введення у Храм, ми повинні шукати передусім духовний вимір цих спасенних подій. Позаяк Отці Церкви хотіли переказати нам дуже важливу істину про Матір Божу, про Її родину, виховання й релігійну свідомість.
«За їхніми плодами пізнаєте їх» (Мт 7, 20). Отож, найбільше про батьків Пресвятої Діви Марії можемо довідатися, вдивляючись у Її Обличчя та роздумуючи про Її життя, — вважає св. Йоан Дамаскин. Згідно з переданням Церкви, Марія була донькою святих Йоакима та Анни. У той час, коли Вона народилася, Її батьки були вже похилого віку, оскільки довгі роки страждали від безпліддя. Лише на старість дочекалися потомства. Господь відповів на гіркі сльози святих батьків Богородиці й послав їм Доньку, яка стане надією для всього світу. Таким чином, подружжя св. Йоакима і св. Анни нагадує нам подружжя старозавітного патріарха Авраама і Сари. Коли святі Йоаким та Анна молилися про потомство, то водночас склали Богові обітницю: якщо будуть вислухані, то віддадуть свою дитину на службу Господеві. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели Її до Єрусалимського Храму. Там, під пильним оком свого родича, первосвященика Захарії — батька св. Йоана Хрестителя, Пресвята Діва перебувала, аж доки Їй не виповнилося дванадцять років. Дуже цікавим залишається той факт, що св. Йоаким хотів привести Марію до Храму вже на другому році Її життя, але від цього наміру його відговорила дружина. Аргументувала це тим, що після трьох років дитина вже не так сильно потребуватиме батька й матері.
Чи справді автори стародавніх текстів володіли такими глибокими психологічними знаннями, які стали доступні людині лише на зламі XIX-XX століть? Завдяки віковій психології можемо дізнатися про те, що на 24‑му місяці життя дитина починає бути самостійною та починає відчувати себе як особу, відокремлену від інших, і водночас виняткову. Саме в цей період життя вона вчиться переживати цілу гаму нових складних почуттів: збентеження, сором, гордість. Уже здатна впізнати себе у дзеркалі, відповідно реагувати на похвалу чи докір з боку дорослих, розв’язувати проблеми, виробляти рішення й боротися за їх реалізацію. Це настільки вирішальний вік у психологічному розвиткові дитини, аж деякі психіатри вважають, що депресія у дорослому віці може сягати корінням саме періоду між другим і третім роком життя.
Рішення святих Йоакима та Анни привести Марію до Храму тільки після того, як дитина досягне трирічного віку, переконує нас у їхній глибокій зрілості й батьківській відповідальності. Адже вони визнали, що найкращим духовним Учителем їхньої улюбленої доньки може бути тільки сам Господь Бог. Подібно до Авраама, який погодився скласти у жертву Ягве свого єдиного сина Ісаака, батьки Богородиці забажали віддати Богу свою єдину доньку, Марію. Вірність Богові, а також пам’ять про Його великі діла завжди були на вустах і в серці св. Йоакима та св. Анни. Можна замислитися про те, чи ж не з батьківського дому Марія винесла це велике захоплення безмежним Божим милосердям, яке пізніше виспівала у своєму «Маґніфікаті» (див. Лк 1, 50-53)? Чи ж це не батьки були першими, хто розповів Їй історію Ізраїля, якого Господь Бог пригорнув, згідно з обітницею, даною «Авраамові і його потомству повіки»? (Лк 1, 55). А, отже, саме у своїй родині Марія отримала глибокий фундамент віри.
Святий Герман, патріарх Константинополя, стверджує, що, привівши Марію до Храму, святі Йоаким та Анна звернулися до священика такими словами:
«Прийми Її, Вона має отримати небесний, незбагненний Вогонь. Повинна бути помешканням Сина і Слова Отця, Єдиного Бога. Вона усунула недоліки нашого безпліддя. Приведи Її до вівтаря! Вона має привести нас до старої столиці Раю. Вона переможе силу смерті, причину нашого страху і тиранію пекла, Вона прикриє нашу природу, обкрадену в Едемі. Візьми Її за руку. Вона запеленає Того, хто затримає нашу непомірковану й горду руку. Присвяти Її Богові — нашій Опорі, адже ми покладаємо у Ній свою надію».
(…) Святий Василій Паґаріот говорить, що під час Введення у Храм Марія була «трирічна тілом і багаторічна духом». З апокрифа дізнаємося, що св. Йоаким попросив скликати чимало ізраїльських дів. Вони мали тримати в руках запалені світочі, щоб маленька Міріам не захотіла повернутися додому, але усім своїм Серцем полюбила Храм Господній. У Храмі Марію привели аж до самого Святого Святих, тобто до місця, призначеного тільки для первосвященика. Ба більше, Її відразу поставили перед жертовним столом. Тоді на Марію зійшла з Небес особлива благодать Всевишнього. Завдяки цьому незвичайному помазанню Духа Живого Бога, Богородиця почала танцювати з радості й величати Бога Ізраїля. Таким чином, Пресвята Діва вже від самого дитинства вчилася слухати більше Бога, ніж людей (див. Діян 5, 29).
Як бачимо, батьки Їй у цьому не заважали, а навпаки — допомагали. Святі Йоаким та Анна дозволили Марії покинути «місце свого психологічного комфорту», яким є дім, родина, друзі, щоб Вона могла зустріти свого Нареченого в Бозі і бути насправді щасливою. Віддавши свою доньку Господеві, вони не зробили вибору замість Неї, а лише підтвердили той радикальний вибір, який був зроблений у дитячому Серці Непорочної Діви. Згідно з апокрифом, св. Йоаким був дуже багатою людиною, і водночас надзвичайно щедрою. У Храмі він завжди складав Богу подвійні дари. Його донька вирішила повністю перевершити його у щедрості. Склавши Богові у жертву власне життя, Марія вибирала дорогу вбогих Ягве. Не потребувала жодної впевненості, жодних забезпечень чи гарантій. Усе віддала Богу, щоб могти усе від Нього прийняти. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5, 3).
(…) «Слухай, дочко, глянь, прихили твоє вухо і забудь народ твій і дім батька твого. І цар жадатиме краси твоєї, бо він — твій пан, і йому кланяйся» (Пс 45, 11-12), — виспівує псалмоспівець. Цей псалом неначе заповідає радикальну постанову Марії: вийти поза межі свого «я» та увійти у сопричастя (гр. koinonia) з Богом. Переступивши поріг Храму, Богородиця розпочинає свою духовну мандрівку. Духовний шлях Божої Матері дуже динамічний. Він уже ніколи не закінчиться, тому що нескінченною є його Мета… Адже замало зачерпнути з «келиха мудрості» (див. Прип 9, 1‑6). Бажання спонукає Марію увійти в «бенкетний покій» (Пісн 2, 4), де Божественний Наречений опечатає Її своєю любов’ю. Неперевершена Обручниця прагне стати ще красивішою, адже все, що вона вже осягнула, є нічим порівняно з тим, до чого прагне (гр. epektasis) і до чого запрошує Її Бог. Кожна вершина, здобута Її душею, — це тільки невеликий початок…
Таким чином, Марія складає в жертву власну незалежність і «ризикує» бути настільки вільною, щоб любити аж до меж своїх людських можливостей. Як бачимо, Її свобода вже тут, на землі, була свободою есхатологічною, тобто такою, яка буде нашою участю у житті майбутнього віку. Грецький теолог Янніс Спітеріс стверджує, що «святість Марії полягає не лише у свободі від первородного гріха, але у любовній, інтимній та абсолютній єдності з Богом».
Хоч би як парадоксально це звучало, але Марія настільки вільна, що вже не потребує бути незалежною… Вона нічим не прагне володіти, навіть собою, тому що має все — має Любов. Вона «померла» для всілякого самоствердження й бажання будь-що вирішувати без погодження з Божою волею. Марія керується логікою Божої Любові, тому не думає в категоріях: «знаю, розумію, вмію, пережила». Вона поклала своє Серце у Серці Бога, згідно зі словами самого Христа: «Де скарб ваш, там буде й ваше серце» (Лк 12, 34).
Утім, можна запитати: «Що впродовж цих дев’яти років Марія робила у Храмі?» Безсумнівно, очікувала на Слово… Так само, як після Вознесіння Господа Ісуса, разом з Апостолами, дев’ять днів Вона очікуватиме на Зіслання Святого Духа. Це справжня новенна Божої Матері. Вона дев’ять років молиться про Слово, просить про Слово, щоби потім дев’ять місяців бути вагітною Словом — носити Його під своїм Серцем.
Уривок із книжки Ірини Сашко «Марія, Наставниця Богосяйна».
Видання можна придбати у Книгарні Святого Павла:
тел. 067 909 08 29 від 10:00 до 15:00
knyharnia@sviatyipavlo.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
