Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу. Втім, він цілком може бути корисний і мешканцям вільної частини України. Тема ще довго буде актуальною.
Інтернет-видання «Тексти» побудувало глибоку нейромережу та навчило її розпізнавати маніпуляційні новини в інформаційному потоці. За допомогою цього інструменту «Тексти» підготували рейтинг так званих «зливних бачків», або сайтів, які публікують маніпулятивні новини. На думку авторів проекту, такі видання є сприятливим середовищем для російської пропаганди в українському інформаційному просторі. Що таке «зливні бачки» в інтернеті? Як інформація звідти потрапляє у якісні ЗМІ? І як українцям не стати жертвою інформаційних диверсій і поширювачів паніки під час війни з Росією? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповів головний редактор інтернет-видання «Тексти» Роман Кульчинський.
– Романе, що це за глибока «нейромережа»? Як ви її побудували?
– Грубо кажучи, це штучний інтелект. Алгоритм, який ми навчили визначати маніпулятивні новини. Коли ми його починали, приблизно минулої зими, — зіткнулися з проблемою, що ніхто не знає, що таке «фейкові» новини, немає визначення. Чисті «фейки», як, наприклад, «розіп’ятий хлопчик», бувають дуже рідко. Але є інші типи, зазвичай це маніпуляція: є реальна подія, але робляться неправильні висновки або дещо перекручуються.
Щоб створити методологію, ми зібрали редакторів українських ЗМІ, які щоденно працюють з новинами, і визначили декілька типів маніпуляцій. Попросили усіх охочих журналістів прокласифікувати за визначеною методологією сім тисяч новин. Це навчальна база, на якій ми вчили алгоритми визначати тип тексту. Алгоритм навчився визначати два типи, ми прогнали весь масив завантажених новин із наших понад 100 сайтів і створили такий рейтинг.
– За який період були завантажені ці новини?
– Ми качали без упину з кінця минулої зими й до жовтня.
– Що це за сайти?
– Ми спочатку хотіли досліджувати російську пропаганду і вручну складали список сайтів, де помічали її або антиукраїнську пропаганду. Таких сайтів назбирали близько 150 і далі їх досліджували. За рік дослідження частина закрилася, частина змінила назву. У фінальне опубліковане дослідження взяли тих, чий рівень маніпуляції був більше ніж 25%, і в підсумку в нашому рейтингу опинилися близько 100 сайтів. Близько 20 з них адмініструються на тимчасово окупованих територіях, інші — суто українські.
– Відвідуваність цих сайтів справді шалена, як виявилось. Наскільки високий відсоток українців заходить на ці сайти? І як ви розрізняєте так звані нормальні сайти й так звані «зливні бачки»?
– Людина, яка заходить в «укрнет», не цікавиться ЗМІ, журналістикою; вона клікає на якісь лінки, їй важко розібратися, чи вона потрапила на нормальний сайт, чи ні.
А між тим, є прості індикатори. Перше: якщо ви читаєте щось дуже страшне, про що вам хочеться одразу повідомляти ще комусь, щось робити, — то в більшості випадків це інформаційна маніпуляція.
Друге — подивіться, як цей сайт зроблений, яка верстка, який вигляд він має. Чи там є контактні дані, прізвище редакторів? Якщо ні — це, як правило, «зливний бачок».
Що таке «зливні бачки»? В українських реаліях є цілий пласт сайтів, які друкують будь-що у вигляді новин. «Зливні бачки» не перевіряють інформацію. А заради того, щоб на них заходили, можуть і вигадати новину. Ці сайти існують тільки для того, щоб заробляти гроші. Вони заробляють на замовлених матеріалах, але основний їхній бізнес — публікація якогось компромату, то вигаданого, то правдивого — тут неможливо розібратися. Потім вони пропонують людині, про яку ця публікація, зняти її за гроші. Цей бізнес процвітає.
– Який обсяг проблеми? Як багато українців читають інформацію зі «зливних бачків» чи таких спеціальних маніпулятивних ЗМІ?
– Це складне питання. Точні дані може знати тільки Google, але він їх не надає. За даними SimilarWeb — організації, яка досліджує трафік за своїми критеріями, на неї посилаються усі рекламодавці, — близько 50 мільйонів візитів на місяць відбувається на сайти, які ми досліджували.
Але це не 50 мільйонів людей, а саме візитів. Візити можуть рахуватися по-різному. Наприклад, якщо ви двічі на день з одного комп’ютера зайшли на сайт, у вас у статистиці буде два візити — але це не двоє людей.
Для порівняння, на «Українській правді», яка вважається якісним виданням, близько 15 мільйонів візитів на місяць, за даними SimilarWeb.
Інтернет дуже сегментований. Окрім «Української правди», є ще «Новое время», «Ліга», «Громадське Радіо», Радіо Свобода тощо — ми не рахували сумарну аудиторію якісних ресурсів. Але ми хотіли звернути увагу на те, що дуже багато людей читають абсолютно вигадані новини. А це дуже сприятливе середовище для російської пропаганди, тому що можна заплатити й запустити що завгодно.
– Чи є якась протиотрута до підходу «прочитав в інтернеті»? Якщо запитати, на якому сайті людина прочитала новину, чи були посилання на якісь джерела, — на все це не звертається уваги. Це українська проблема чи світова?
– Мені здається, це світова проблема, і мало хто у світі знає, що з цим робити. Є різні рішення, різні методи. Наприклад, найрадикальніше зараз діє Франція. У них ухвалили закон, який дозволяє за два дні змусити сайт зняти інформацію, якщо вона неправдива. Але це у період виборчої кампанії. В Іспанії дуже цікавий досвід, там цим займається не медіарегулятор, не суд, а агентство кібербезпеки, це вже силовий орган.
Читачеві з цим боротися дуже складно. Що можуть зробити урядові структури чи громадянське суспільство? Блокувати такі сайти; дивитися, як фінансується цей сайт. Але це все законодавчі ініціативи. У наш складний передвиборчий період буде не до цього, тим більше, що всі політсили хочуть скористатися замовними матеріалами.
У Франції журналісти працюють над тим, щоб запровадити сертифікат якості.
– Що це означає?
– Якщо якесь видання не маніпулює, не бреше, дає інформацію зважено, — на ньому буде розміщено сертифікат, і з цим погоджується вся медіаспільнота.
У такому напрямку треба рухатися українським медіа: створити спільні стандарти для всіх і чітко казати, що ті, хто дотримується цих стандартів, — журналісти, а всі інші — це пірати, флібустьєри, які заробляють гроші на інформації.
– Ви простежили цікавий шлях: від невідомого акаунта на Facebook до «ЗМІ повідомляють». Багато повідомлень із цих так званих «зливних бачків» чи якихось акаунтів у соціальних мережах можуть з’явитися на тих самих авторитетних ЗМІ, «Українська правда», «Обозреватель», які цінують свою репутацію. Як це відбувається?
– Я люблю «Обозреватель», але я з ним дуже обережний, вони працюють якраз на межі.
Будь-які замовники розуміють, що аудиторія й авторитет «зливних бачків» не такі, як у великих відомих ЗМІ. Тому вигадуються способи, як перейти в нормальні ЗМІ. Наприклад, «зливний бачок» пише якусь інформацію, потім «лідер думки» з Facebook, грубо кажучи, людина, у якої понад 5 тисяч підписників, пише про це у себе на сторінці. І вже легалізує цю брехню, яку може надрукувати відоме ЗМІ з посиланням на цю людину. Це системна проблема, яка трапляється регулярно.
Тому потрібно домовитися зі ЗМІ, що ми не ставимо інформацію з Facebook, думки з Facebook у стрічку новин. І це дуже суттєво обмежить можливість маніпуляцій, які потрапляють до пристойних ЗМІ.
Хочу додати, що ці лідери думок, як правило, роблять таке за гроші. Також є цілий клас політологів, абсолютно респектабельних, яких ми бачимо на телеефірах, які теж роблять це не безкоштовно. Їм платять не медіа, а хтось інший, щоб вони висловлювали певні тези.
фінансово.
Щиро дякуємо!
