Випало мені поспілкуватися з зоозахисниками. Добре, що по інтернету, то ніхто нікого не покусав…
Дивує, як люди дивляться на одне й те саме, а бачать кожен своє. Там, де йдеться про порушення закону Божого і вчення Церкви, — звинувачують якраз Писання і християнство в усіх бідах планети. Загалом беручи, скільки мені випадало стикатися з активними (точніше кажучи — таки агресивними, правди не сховаєш) зоозахисниками, там завжди все зводиться до простої ненависті до людини, прикритої турботою про тварин. Одна з останніх розмов завершилася побажанням, щоби з мене здерли шкуру і зробили з неї шубу. Що, звісно, говорить тільки про вияв ненависті, без будь-якого натяку на хоч яку логіку, бо яка з мене шуба? А от здерти шкуру (з людини), влаштувати полювання на тих, хто полює (таки на людей) — це «нормально».
Залишається (помолитися за тих, хто в мороку й тіні смертній) подумати, чому людям «зовнішнім» так складно зрозуміти віру. Окрім того, звісно, що нехристиянську і геть не-Божу поведінку купи люду захисники переносять на саме людство, на християнську цивілізацію, на віру і на Бога особисто, — бо хоч такий хід думок є пасткою (відверто сатанинською), то в реальності він знаходить чимало підстав. Екологічна криза зі страшилок у науковій фантастиці перетворилася на реальність. Безглузда жорстокість певних людей — наприклад, любительки вбивати жирафів і фотографуватися на тлі своїх жертв — аж ніяк не може бути нічим виправдана. Експлуатація природних багатств, порушення техніки безпеки на виробництвах, або й просто екологічно небезпечні виробництва — це все є, і заперечувати це неможливо, хіба що хтось живе на окремому острівці на Багамах і йому особисто ще добре, тому він вважає, що все ще добре…
Логіка до цих людей не доходить. Пояснення, що в Писанні не сказано людям нищити довкілля, а бути відповідальними господарями, до них не доходять. Прохання звернути увагу на грубу логічну помилку — перенесення гріхів окремих людей (до того ж невідомо, чи віруючих, я особисто сумніваюся) на віру і Бога — до них не доходять. Вони винаходять собі своїх богів, хто обожнює самих по собі тваринок, хто поклоняється «культові Предків» і цим робить собі екологічно врівноважений світогляд, а хто й просто виливає особистий негатив на людей за принципом «треба ж на когось злитися» (контейнерування, сказали би психологи).
І от як їм пояснити? — а думаю, що ніяк. Ось сьогодні, наприклад. Прокинувшись, я заспівала. Чому? — хтозна. Підсвідомість спрацювала, чи душа радіє? Сьогодні свято Кирила і Мефодія, про яких світ мало пам’ятає, якщо пам’ятає взагалі, бо загалом 14 лютого стало «днем закоханих», а для людей емоційні моменти важать більше за теологічні))) День закоханих — це приємно і радісно. З цього погляду я нічого не маю проти, бо радість допомагає жити. Усвідомивши, що зі світанку я наспівую I just call to say I love you, — подумала, що навряд чи вийде щось пояснити, у сенсі словами пояснити, тим, хто «зовні». Зовні віри, Бога, близьких стосунків із Ним. Тому що це таке ж людське безсилля, як пояснювати комусь тверезому і сторонньому, чому для тебе якийсь хтось — найкращий і єдиний у світі. Чому в нього найкращі у світі очі, чому в нього найчудовіша у світі усмішка, чому від його голосу щось тремтить у незвіданих глибинах єства, про які й сам не завжди здогадуєшся…
Тому що віра наша, звісно, розумна, вона має обґрунтування і в Писанні, і в логіці, і в моральному законі, але все це — значною мірою зовнішні справи. Бо християнство це не структура і не заповіді, як кажуть багато святих і навіть сьогоднішні ще живі проповідники. Християнство — це Христос. Особисті стосунки. Якщо цього нема, логіка вихолощується (хоча може послужити допомогою для шляху назад, щоб, пробираючись у життєвому тумані за її орієнтирами, за вказівками вчення Церкви і слів Писання, знову дістатися того суттєвого, інтимного місця, де все стає живим). І якщо цього нема, то сама по собі логіка і цитати з Магістеріуму слабко переконливі, на жаль.
А кожна наша молитва — подумала я, усвідомивши, що мені співається, — це, по суті, і є те саме I just call to say I love you. Чому я «дзвоню» до Бога? По суті, «просто щоб сказати: я Тебе люблю». Все інше — надбудова.
І нехай святий Валентин, покровитель закоханих, допоможе кожній душі у світі усвідомити цю просту істину. Щоб усе стало на свої місця — і в світогляді, і в житті, у виконанні заповідей і в турботі про все, що створив Бог Єдиний. Хіба ж не можна піклуватися про довкілля з тої позиції, що це — любов до Бога-Творця? І тоді вже — з повною любов’ю і без ненависті до людей. Бо Бог створив усіх і все. А повеління людині володарювати над сотвореним і «порати» сад Господній означає насамперед любити все створіння, себе самих, одне одного і Бога, який є Любов, хоч би там хто що про Нього думав.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
