Непримітний білий мікробус завертає в закапелки київських доріг. В шести місцях поблизу станцій метро на них чекає невелика група людей: десь — 30, десь — 50, десь — менше. Вони знають, що цей бус приїде до них за будь-якої погоди: чи на дворі -17°, чи +30°. Двічі на тиждень команда «Карітас-Спес Україна» приїде до них з гарячими обідами, медикаментами, засобами гігієни, одягом та загалом усім необхідним.
Для бездомних людей зима завжди є випробуванням, бо щороку взимку хтось із «їхніх» замерзає на смерть. Тому в останні дні лютого на точках, де працює благодійна кухня, можна почути, як наші підопічні вітають один одного з весною і тим, що «пережили зиму».
З координатором проекту «Кухня для бездомних Карітас-Спес» братом Себастіаном Янковським ОМІ, поспілкувалась Тетяна Калініченко, прес-секретар Релігійної Місії «Карітас-Спес Україна».
— Брате Себастіане, вже не перший раз виїжджаю з Вами на такі роздачі, і щоразу мене турбує бездомність, як явище. Неодноразово спілкувалась з бездомними, знаю їх історії та їх шлях на вулицю від шахрайства до залежностей. Але про вміння розпоряджатися коштами може більше розкажете Ви.
— Пригадую такий кумедний випадок. Якось під час нашого годування, до нас під’їхала «крута» машина, виходять з неї кілька чоловік і кажуть, що хочуть нашим бездомним запропонувати роботу, що треба в смітті знайти валізу, і що їх директор на п’яну голову викинув валізу з грошима, яку потрібно знайти. І наші хлопці поїхали з ними, і знайшли валізу, битком набиту грішми. Тоді бездомні заробили по кілька сотень доларів. Але в більшості з них дійсно є проблема, що вони не вміють розпоряджатися коштами. Ми їх тут вчимо потроху, але поки є як є. На жаль, це поширене явище, що як тільки вони бачать кошти, тільки з’являються якийсь заробіток – зриваються, запивають. Ось і сьогодні зі мною немає двох наших волонтерів, бо отримали пенсію і запили. Їх мати вже не знає, як з ними справитись. Вона дуже радіє, коли вони їдуть з нами на роздачі, бо знає, що тут вони будуть тверезі.
Є в нас такий Сергій, хороший чоловік, вміє працювати, руки золоті має, але як тільки отримує якісь гроші, вже не може справитись і йде в запій. Він сам мені розповідає, що легко може заробити, але гроші його підштовхують до прірви. Він розуміє, що залежний. Якось ми його спробували влаштувати в реабілітаційний центр. Вже про все домовились, я знайшов кошти на лікування (5 тисяч гривень), вже було приготоване для нього місце, його чекали. Ми домовились, що маємо ввечері з Подолу його забрати. Приїжджаємо — Сергія нема. Телефонуємо — не бере слухавку. Так кілька місяців від нас переховувався, аж потім наші бездомні кажуть нам, що от Сєрьожа не приходить на годування, бо йому соромно перед нами. Я попросив передати йому, щоби приходив, що ми все одно будемо дбати про нього. Через два місяці прийшов до мене і розповідав, що злякався.
Звісно, кожна людина — це окрема історія, і є такі, які вміють розпоряджатися власними коштами нормально. Наприклад, ось на Дарниці бачили Ігоря, він працює в маршрутці кондуктором. Хоч не має дому, живе на вулиці, та заробляє собі на їжу і найнеобхідніше. Я його ніколи не бачив п’яним, чи ще якимось.
— Щодо різних людей і різних історій. Бачу, що до Вас приходять не лише бездомні, багато є і просто старенькі люди. Що їх змушує стояти за літром супу?
— Ми допомагаємо різним людям, ми служимо не лише бездомним а й бідним пенсіонерам. На «Дарниці» і «Лісовій» до нас приходять 50/50 старенькі домашні і бездомні. Приходять письменники, люди, які в минулому були на керівних посадах, які раніше мали і роботу, і кошти, але зараз не можуть вижити на мінімальні пенсії. Тому вони до нас приходять з баночками, з пакетами, щоб набрати собі їжі на кілька днів.
Спочатку наш проект був виключно для бездомних. Ми починали з годувань на київському залізничному вокзалі, але потім нам почали розповідати, що і там є бездомні, і там. Ми стали розширювати точки наших виїздів. Далі інші спільноти нас попросили приїжджати на деякі місця, і ми погодились. Так зараз маємо 6 таких точок. Але побачили, що на «Дарниці» і «Лісовій» до нас стало приходити більше пенсіонерів, які розповідають, що не можуть вижити за ті кошти, що отримують. Що не бачать м’яса по кілька місяців, не можуть собі дозволити нічого з їжі, і для них цей суп, що ми привозимо, є суттєвою допомогою. Взявши з собою їжу, вони можуть вже пережити ці кілька днів і зекономити кошти, щоби купити собі ліки чи за щось заплатити.
А історії усіх дуже різні. Я би більше хотів розповісти про бездомних, бо ви тільки уявіть собі трагедію людини, яка не має де жити. Ось сьогодні, як холодно, сирість і сніг з дощем, цей холод пробирає наскрізь. Я і мої волонтери замерзли дуже, а ось питаю в одного, де ти будеш ночувати — він каже, що ще не знає де. Ось на Подолі підійшов до мене Артем і розповідає, що ввесь чухається, я подивився на його тіло — він до крові понатирав собі рани. Хтось десь запросив йому переночувати в якійсь квартирі, він погодився, бо радий був даху над головою і можливості лягти (часто бездомні цілими ночами просто ходять вулицями, щоб не замерзнути, тому для них можливість лягти в теплі — дуже цінна). І от десь цей Артем ночував і підхопив якусь хворобу: чи то кліщ який підшкірний, чи воші, чи ще що — не може зараз стояти нормально, розчісує себе до ран. Я дав йому кошти на ліки, наступного разу має принести чек з аптеки і відзвітуватись. Ми пробуємо вчити наших бездомних довірі і чесності. Часом буває оплачуємо квиток людині, яка не може добратись додому. Часом даємо на потребу, але слідкуємо, щоб дійсно використав кошти як слід. Вчимо довірою.
У нас є Альоша, який живе на цвинтарі в склепі. Я навіть не уявляю, як він всю зиму без даху над головою, без тепла, без води спить на замерзлому граніті. Він собі так пристосувався і вже багато років так живе. Йому десь 26 років, в нього діагноз — шизофренія, він сирота, виріс в дитячому будинку, в нього нікого нема. Є люди, які живуть в колекторах, під мостом, в підвалах. І з одного боку — це трагедія, а з іншого — коли пропонуємо допомогу в пошуку роботи і житла, вони відмовляються.
Звісно є ті, які працюють. Хтось на будівництві, хтось на базарі. Минулого тижня був випадок, коли наш бездомний, який працює на Деміївському ринку, приніс мені подарунок. Йому дали фрукти (апельсини і лимони) і він приніс на наші роздачі, сказав, що це для нас. Я був зворушений до глибини, бо суть не у фруктах, а в жертовності цих людей. Ми бачимо, що вони готові ділитися коли щось мають.
Зараз, щоправда, ми не їздимо на вокзал, бо помітили, що хтось почав красти тарілки. На вокзалі така специфіка, що є великий потік нових людей, з ними є найбільша проблема. Наші постійні люди нас добре знають, ми їх. Ми вчимо їх довіряти, розповідаємо їм про християнські цінності, робимо для них реколекції, то вони зовсім інші. Вони вже самі можуть євангелізувати. Наші постійні до нас приходять на інші точки, щоб поїсти і поговорити. Вони дуже цінують постійність та те, що ми з ними завжди за будь-якої погоди і умов.
А з новими найбільше проблем, бо вони не цінують спільноти. То ці нові люди вкрали тарілки і кружки. Ми це помітили кілька разів і вирішили, що поки тарілки не будуть знайдені — ми на вокзал не приїдемо. Мій номер телефона є у всіх бездомних, вони можуть мені зателефонувати в будь-який час. Я сказав: як знайдете тарілки — подзвоніть і ми приїдемо.
— З наступного тижня в католиків і православних починається Великий Піст. Що їдять у піст Ваші підопічні?
— Для них немає посту. Чи в нас піст, чи в Православній Церкві, але для наших бездомних ми готуємо з м’ясом. Ми говоримо, що постити можуть ті, хто живе вдома, а ті, хто на вулиці, і так постять постійно. Щоразу веземо по 150 літрів супу з м’ясом, 20 літрів компоту і по 40 буханок хліба. І вони дуже цінують те, що ми з ними. Часом мені мої бездомні довіряють дуже сокровенні речі. Я, як монах, не можу про це говорити, бо мені довіряють, як священнослужителю. Але завжди ми на наших годуваннях намагаємось допомогти не лише гарячим обідом, а й добрим словом. Часом важко сказати, як можна допомогти людині, яка є в кримінальному розшуку, яка на наступний раз не приходить. Але я можу вислухати, я розумію, що часом ця людина більше не має кому розповісти те, що в неї болить найбільше. Що часом душевний біль є таким сильним, що людина приходить не поїсти, а виговоритись. Бо йому на цій вулиці, переповненій людьми, немає з ким поділитись найсокровеннішим. Вони знають, що ми на кожній локації чекаємо по 30-40 хвилин, навіть якщо вже всі поїдять ми стоїмо і чекаємо, як обіцяли. Якщо в нас є якісь перебої, як от в березні будуть два тижні, то ми обов’язково повідомляємо, щоб ніяким чином не обманути людину. Сьогодні ми на кожному кроці чули від них подяку за те, що були з ними вже шосту зиму поспіль. Для них дуже важливо, що є ті, хто допомагає вижити на вулиці, допомагає пережити зиму. Вже завтра весна і ми спільними зусиллями зберегли всіх. Цієї зими ніхто не замерз на смерть. Ось так гріємось разом супом і теплим словом.
Довідка
Координатор програми «Кухня для бездомних Карітас-Спес Україна» брат Себастіан Янковський з ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії опікується бездомними і бідними в Києві вже понад 6 років. Двічі на тиждень команда брата Себастіана по шести локаціях в Києві розвозить гарячі обіди для 200 людей. Загалом по Україні понад 2000 бідних і безпритульних мають змогу отримати харчування в благодійних їдальнях та виїзних кухнях. Також проекти Релігійної Місії Римсько-католицької церкви «Карітас-Спес» спрямовані на дітей, молодь, стареньких, самотніх і людей з інвалідністю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
