Коментарі

Покута — це не плата за гріхи

05 Березня 2019, 19:01 10739

«Ми йдемо до конфесіоналу, визнаємо гріхи і слухаємо, яка має бути покута. А священик має пам’ятати, який сенс сакраментальної покути».

У притчі про немилосердного боржника Ісус каже, що ми завжди маємо пробачати від душі. Чому? Відповідь така: бо й нам пробачили. Кожен із нас є тим слугою, який падає навколішки перед паном і благає: «Потерпи мені, я віддам тобі все!» Слуга не вірив у те, що казав — хоч би як він старався, не зміг віддати цих десять тисяч талантів, що було рівнозначно приблизно 270 тоннам срібла або золота. Наша проблема полягає в тому, що ми не віримо, що стільки заборгували Богу. Якщо хтось не вірить, що він стільки винен, то нехай запитає себе: в скільки він оцінює життя Ісуса Христа? Бо ціна за наш гріх — смерть Ісуса.

Якщо ви не можете відповісти, в скільки оцінюєте життя Ісуса, то можете запитати себе: скільки коштує ваше життя? Тільки тоді ви зрозумієте, що таке гріх. А нам здається, що гріх — це порушення якогось закону чи припису. Не применшуймо гріха, не спроваджуймо його до порушення якоїсь норми. Він відбувається в наших стосунках із Богом, гріх — це травма, завдана іншій людині.

Ісус помер за наші гріхи — більше того: Він став моїм гріхом (пор. Рим 6,23), але не я помираю, а Ісус бере мою смерть на себе. Я заборгував Йому 270 тонн срібла або золота, і суть у тому, що я не можу заплатити за мій гріх — але Він може. Є чудовий текст папи Йоана Павла ІІ в адгортації «Reconciliatio et paenitentia», який пояснює, що означає покута за гріхи. Ми йдемо до конфесіоналу, визнаємо гріхи і слухаємо, яка має бути покута. А мудрий священик має пам’ятати про сенс сакраментальної покути, отже — не може задати таку покуту, щоб людина подумала, що цим вона платить за гріхи. Наша покута не має характеру плати за гріхи, це Христос заплатив за мій гріх. Я не спроможний цього зробити. Але коли я отримав розрішення, прийняв пробачення, то зараз маю шанс зробити перший крок у правильному напрямку. Покута — це мій перший добрий вчинок, яким я показую Богу, що змінив напрям у житті. До того я по-ідіотськи йшов у поганий бік, але тепер зупинився і йду у протилежний — до Бога. І роблю цей перший крок. Це і є покута, і тому вона має бути не важкою, а реальною. Вона показує Богу, що в мені насправді відбувається зміна.

У давній Церкві покуту сприймали як ліки і застосовували відповідно до ситуації каяника.

Згрішив плітками — візьми собі за покуту мовчання. Згрішив тим, що влаштував комусь «тихі дні» — спокутуй тим, що нарешті обізвешся до нього. А ми воліли б, щоби священик сказав нам відмовити чотири рази «Слава Отцю»…

Покута — це не обов’язково щоразу молитва. Натомість вона має бути дією, яка показує, що силою розрішення, силою любові, яку за мить пережив, я починаю іти в інший бік. Тому покута — це не плата за гріхи, бо ми не маємо чим заплатити.

Коли в притчі пан пробачив своєму слузі величезний борг, слуга вийшов від пана. Але потім зустрів іншого слугу, який був винен йому 100 динаріїв (більш-менш тримісячну зарплату). Це вже реальний борг, тобто він міг його пробачити. Але він не хоче. Що це означає? Якщо хтось відмовляє в пробаченні, то це водночас показує, що він не спроможний прийняти те, що Господь йому дав. Пан пробачив слузі неймовірний борг — але це спливло по ньому, як з гуся вода. Взагалі не зачепило його! Слуга лиш має відчуття: «Я в безпеці. Мені простили борг, вже нічого зі мною не станеться». Але його самого це не змінило, благодать не досягла серця. Як він його заблокував? Відмовою в пробаченні.

Що з того, що Бог вам все пробачив? Що з того, що Він виливає на вас струмені благодаті, коли ви — як склянка, прикрита целофаном? Ця благодать не ввіллється в вас, бо ви заблокувалися.

У Катехизмі Католицької Церкви є такий текст: людина має дуже пильнувати себе, щоб не дозволити собі гріха ненависті, тобто відмовити в пробаченні будь-кому. Бо якщо людина собі це дозволить, то зруйнує в собі любов, тобто можливість любити будь-кого. Це дуже сильний текст! Я пам’ятаю, як ми читали його в групі студентів, і деякі стали говорити, що це неможливо. Отже, я замислився, звідки в Катехизмі такий суворий текст? А він походить із того, що любов і ненависть — це постави, які залучають людину повністю. Ви ж не любите половиною себе, але коли кохаєте — то до смерті. І чвертю себе також не ненавидите, — а на повну. А в Катехизмі використано саме цей образ: одна ненависть, одна відмова в пробаченні робить наше серце таким твердим, що жодна любов не в змозі пробитися через цю броню.

У контексті притчі про немилосердного боржника навіть пан із цим неймовірним пробаченням не зміг пробитися до свого слуги, бо той не хотів пробачити братові сто динаріїв. А міг би дозволити сплатити борг частинами, коли цей чоловік просив його тими ж самими словами, якими він перед тим благав свого пана. «Потерпи мені, я віддам тобі все!»

Переклад CREDO за: арх. Ґжегож Рись, DEON

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: