Поради

Як правильно давати милостиню — вчимося у Біблії

15 Березня 2019, 12:59 2605 Ірина Єрмак

Як відомо кожному віруючому, піст без милостині — це перекручення явища посту, збочення зі шляху, помилкова дорога.

Триєдність посту, молитви і милостині — нерозривна. Одне без іншого неможливе і робить самий піст неправильним.

Так само як пізнавати Бога можливо через Його Святе Писання, так і вчитися того, що Він велить, потрібно через Писання. А також через Традицію Церкви і скарбницю повчань її святих. Але спершу зазирнімо в Біблію.

 

Чого можна повчитися

Схоже на те, що саме слово «милостиня» вперше зустрічається в Писанні аж у Книзі Товита. Ця повчальна книга присвячена опису богоугодного життя.

«Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливості всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною в полон у країну Асирійську, в Ніневію», — пише автор уже на початку книги (1,3).

Отже, для спокою душевного потрібно:

– бути праведним у своєму житті,
– чинити милостиню.

Звісно, не йдеться виключно про те, щоб «я почувався праведним», бо це фарисейський шлях — заспокоїти свою совість, що «нікого не вбив, нічого не вкрав, отже, я святий». Ідеться про те, що людина заради власної внутрішньої цілісності й миру в душі насамперед має прожити своє життя гідно і праведно, як стосовно себе самої, так і стосовно своїх ближніх.

Але цей вірш із Писання містить більше, ніж просто опис того, як людина прожила своє життя чесно перед лицем свого Бога. Звернімо увагу: Товит чинив:

– багато милостині,
– братам у полоні.

А отже, щоби бути справедливим перед лицем Бога, потрібно бути щедрим у милостині. Подарованої безпритульному канапки може не вистачити для «білету в рай»! Або двох гривень, вкинутих у коробочку бабці на зупинці транспорту. Товит давав багато милостині, бо бачив нужду братів, яких забрано в полон.

А друге — очевидно, що й він сам був забраний у полон. І, попри це, не замкнувся у собі, не вирішив «полон це біда, як би тут самому вижити, не до того, щоб ділитися з іншими!»

Ми всі, широко дивлячись, на землі «перебуваємо у полоні». Це — земля вигнання, з якої ми, шляхом хреста і смерті, прямуємо назад до Отчого дому. Чимало хто вважає, що «нема як подавати бідним — самому би хтось подав!» Але ось нам Писання і приклад праведного чоловіка. Який допомагав іншим, сам перебуваючи в такому ж становищі.

Всі ми — в полоні. Нікому не легко. Але це не означає, що ми не можемо ділитися.

 

А як я сам небагатий?

«Роби милостиню з того, що маєш», — радить Товит (4,7а).

Як це мало би виглядати? Не в кожного з нас є у власності фабрика, газопровід чи система зв’язку… Зате кожен з нас перебуває в принципово однаковій ситуації: «Не відвертай твого обличчя від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе» (4,7гд). Отже, коли хто хоче, щоб обличчя Боже від нього не відвернулося, то й сам не повинен відвертатися від бідних і потребуючих. Дві дороги, про які говорить Писання (див. Втор 30,19), життя і смерть, добро і зло, — це завжди вибір людини. Хто хоче, щоб Бог від нього не відвертався, має сам не відвертатися від інших. Хто вибирає відвертатися — той вибирає, щоб від нього відвернувся Бог. Це дуже просто і дуже страшно. Здається, саме через цю страшну простоту люди воліють не замислюватися над цим «основним механізмом буття».

Але якщо ти насправді бідний і навіть трохи не знаєш до ладу, з чого мав би дати милостиню? (Бо це зовсім не обов’язково гроші, яких може бракувати до чергової зарплати чи тим більше пенсії.)

Товит каже:

«Милостиню роби згідно з тим, що маєш:
коли у тебе достатків повно, роби з них,
а коли мало маєш, то не бійся й того дати».

Чи буде «справжньою милостинею» принести баночку консервації на парафіяльну зустріч з бідними, чи хлібину і трошки масла для волонтерів, які роблять канапки безхатченкам? Чи цього не мало? «Океан із крапель складається», каже приказка. А Господь Ісус обіцяв нагороду навіть за кухоль води, поданий у Його Ім’я (див. Мк 9,41).

Отже, варто перестати соромитися своєї малої милостині, й просто її давати.

 

І взагалі, навіщо це потрібно

Піст — це не «побожна дієта». Молитва — це не «на тобі, Боже, і відчепися». Милостиня — це не «знову треба відкупитися».

Товит говорить про милостиню, починаючи з того, що ми, даючи, зовсім не втрачаємо. Користь милостині він викладає виходячи з потреб насамперед того, хто її дає!

«Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби» (9,1).

Найпростіше кажучи — це «наші заощадження». Звісно, якщо вони не подані з думкою «я даю тепер, а Ти, Боже, мусиш мені віддати, коли мені буде треба»… З Богом не торгуються. Кожна справа має бути чистою в намірах. Тоді Бог буде прихильний і до нас у наших потребах.

Бо насправді милостиня — це питання не пожертви, а віри. Чи я насправді вірю, що Бог це Бог? Тобто що Він всемогутній і «відповідає» за все у світі? Чи я насправді вірю, що Бог мене підтримає, коли я того потребуватиму? Чи я насправді вірю, що добро, яке ми чинимо іншим, іде до самого Бога? Чи згоден я прийняти, що моя пожертва (гроші, речі, їжа, слово, діло) приймається у цю «вселенську скарбницю добра» і Провидіння мені теж уділить милості, якої я потребуватиму? І що не обов’язково, коли я жертвую гроші, Бог мені поверне грошима. Може, Він дасть правильну людину на моєму шляху, або важливу пораду в серйозній справі, або вирішення якоїсь безнадійної для мене кризи.

Якщо, жертвуючи гроші, ми (свідомо чи несвідомо) очікуємо, що Бог «поверне з відсотками», то це може означати дуже неприємну річ: що насправді для нас важливі гроші…

А скарбом у день потреби може виявитися будь-що. Залежить від потреби!

«Тому що милосердя рятує від смерті
й не дає увійти в темряву.
Милостиня ж — приємний дар для всіх,
що чинять її перед Всевишнім»
(4,9-10).

Милостиня, виходячи з цих слів Біблії, це засіб не стати мертвим. Починаючи ще з часу при житті… Бог же не хоче смерті грішника, але

– щоби той навернувся і жив (див. Єз 33,11),
– а Син Божий прийшов, щоб ми мали життя, і то життя у повноті (пор. Йн 10,10).
– Милостиня не дає увійти в темряву — а перебувати з Богом, бо Він є Світло людей (пор. Йн 1,4),
– вона — дар приємний, отже, давайте її та майте від того радість (пор. 2Кор 9,7),
– дар, приємний для всіх — радуйте себе та ближніх,
–  віруючі все роблять перед лицем Божим, а не з обов’язку чи примусу (див. 2Кор 9,5г), і нехай перед цим лицем у нас не буде інших богів (див. Втор 5).

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: