Погляд

Спокуси пустелі. Ми, Ісус, диявол і Біблія

03 Квітня 2019, 09:30 4776

Якщо ти Син Божий, скажи, нехай ці камені стануть хлібом… Якщо ти Син Божий, кинься вниз, бо ж написано: ангелам своїм повелю про тебе, на руках тебе носитимуть, аби ти ноги своєї не вдарив об камінь… Дам тобі це все, якщо, упавши ниць, поклонишся мені (див. Мт 4, 3. 6. 9).

У пустелі сатана вдаряє Ісуса тричі. Перша атака стосується фізичних потреб — їжі: «Якщо Ти Син Божий, скажи, нехай ці камені стануть хлібом».

 

Хіба не має бути знаком спасіння перемога над голодом?

Злий розпочинає від спокуси, яка супроводжуватиме всю прилюдну діяльність Ісуса: Він боротиметься з нею навіть на хресті. Це спокуса доведення вірогідності. Ісус «повинен був» чітко й виразно довести, що Він — Син Божий. Сатана домагається доказу божественності. Він спирається при цьому на природну потребу людини — голод: «Що є трагічніше, що більше противиться вірі в доброго Бога та вірі в єдиного Відкупителя людства, ніж голод, якого людство зазнає? Чи першим доказом Відкупителя, даним на очах світу і для світу, не повинно бути надання йому хліба й повного винищення голоду? (…) чи проблема, як нагодувати весь світ — або ширше: соціальні проблеми — не повинні бути першим і найприроднішим показником спасіння? (Бенедикт XVI).

Тонка спокуса зведення людського горизонту до задоволення матеріальних потреб тягнеться через усю історію; загрожує вона також деяким церковним спільнотам, які надмірно включаються у соціальні проблеми, забуваючи про свою першу місію — спасіння людини. Інноченцо Ґарґано розширює цю спокусу на інші цінності: «інтелектуальні здібності, фізичну красу, сімейні почуття, багатство, гідність або високе походження. Усе те, що належить до нашої обмеженості, нашої слабкості, замість відкривати нас на молитовне прохання, може викликати глибокий бунт, який зводиться до сатанинської спокуси “будете як Бог”».

 

Будете як Бог

Другу і третю спокуси євангелісти Матей і Лука представляють у різній почерговості. Ця зміна пов’язана з їхніми баченнями Ісуса та концепціями Євангелія. «Матей зосереджується на Ісусі, в якому виповнюється Старий Завіт: на Ісусі — істинному Сині, яким не зумів бути люд Ізраїля. Лука показує Ісуса, який подорожує до Єрусалима як Син Божий, що перемагає царство сатани і приносить спасіння тим, кого сатана ув’язнив.

Кожен з євангелістів наводить спокуси у такій почерговості та з такими подробицями, які полегшують йому представлення того, що саме він хоче переказати. Обидва послання — правдиві, однак жодне з них саме в собі не повне. Версія Матея і версія Луки взаємно доповнюються» (В. Кайзер).

Друга спокуса (у викладі Матея) стосувалася вражаючого чуда заради здобуття прихильників. У своєрідному видінні сатана переніс Ісуса до єрусалимського храму. В часи Ісуса його розбудовував Ірод. Сатана привів Ісуса на південно-східний кут. Там стояла 150‑метрова вежа, що підносилася над долиною Кедрону; в ній був осередок сторожі. Сатана запропонував Ісусаві, «аби зайшов із цієї височини у святе місто, возносячись над ним немовби на орлиних крилах» (М. Мазіні).

Одна з юдейських традицій проголошувала, що Месія об’явиться на розі храму і звідки ступить на землю. Отож якби Ісус кинувся додолу з того кута храму, Він би по‑своєму підтвердив свою месіанську місію. Спокуса сатани була дуже розумна. Прагнучи втягнути Ісуса в пастку, він цитує Святе Письмо: «Бо ангелам своїм повелів про тебе, аби стерегли тебе на всіх твоїх дорогах. На руках тебе носитимуть, аби ноги своєї не вдарив об камінь» (Пс 91, 11‑12).

Йоахим Гнілька зауважує, що диявол тут виступає в ролі теолога, екзегета; він уміло цитує фрагменти Біблії, запевняючи у Божій опіці. Дехто з екзегетів вважає, що друга спокуса сатани це наслідок першої, аналогічно до вимог римського натовпу «хліба й видовищ!» «Після забезпечення хліба доконечним є викликати сенсацію. Оскільки заспокоєння самих фізичних потреб вочевидь для людини замало, то той, хто не допускає Бога до світу й до людини, мусить забезпечити йому хвилюючі враження, дію яких заміняє і підміняє собою релігійне зворушення» (Бенедикт XVI). Однак здається, що сатана жадає, аби Ісус довів, що Він Бог, бо так йому захотілося. «Бог мусить піддатися експериментові. Треба Його “випробувати”, бо так вчиняють із товаром. Він мусить піддатися умовам, яка ми вважаємо обов’язковими для того, щоб упевнитися. Якщо зараз Йому не буде опіки, гарантованої у 91 псалмі, то це означає, що Він не Бог. Це також означає, що Він зрадив власне слово, а в підсумку — себе самого» (Бенедикт XVI).

Спокуса випробування Бога, яка є вираженням пихи, тягнеться крізь усю історію людства. «Існує безконечна кількість людських ситуацій: від економічних, політичних, санітарних криз по сімейні трагедії, смертельні випадки, невиліковні хвороби, — які стають блюзнірським, розпачливим провокуванням Бога: “Це покоління лукаве домагається знаку” — скаже Лука (пор. Лк 11, 29) (…) Це спокуса дуже тонка і тяжка для подолання, оскільки часто вона базується на тому, що ми вважали своїм щирим, справжнім визнанням віри» (І. Ґарґано).

 

Бог, господь, пан, володар

Третя (за Матеєм) спокуса стосується влади. Сатана представляється Ісусові як бог, пан і володар цілого світу (пор. Йн 12, 31; 14, 30; 16, 11; 2 Кор 4, 4; Еф 2, 2; Одкр 13, 1 і далі). Представляє Йому всі своє дібра, їхню красу, привабливість і осяйність, пропонуючи їх усі взамін за таку дрібницю… поклон. «Якби йшлося про простий акт культу, бажання здавалось би не дуже завищеним (“Париж вартує Меси”). Проте це не так» (М. Мазіні).

Віддати йому поклон означало визнати сатану своїм паном. Третя спокуса — кульмінація всіх. Вона стосується влади і панування над цілим світом. Сатана залучає весь свій розум: «Хіба ж не таким, власне, є посланництво Месії? Хіба ж не Він має бути царем світу, який усю землю з’єднає в одному великому царстві миру й добробуту?» (Бенедикт XVI).

Спокуса влади (у різних вимірах) дуже сильно вписана в людську психіку. Влада створює відчуття всемогутності, дає контроль і можливість будувати свою велич коштом інших. Людина, яка має владу, часто вважає, ніби має монополію на волю Бога, або й себе саму вважає богом; інші мусять їй вклонятися, вшановувати, прославляти. Це відкриває широчезне поле для маніпулювання ближніми та використання їх. В ім’я послуху в людини відбирають свободу та гідність. «Зроджуються прагнення на зразок: “дозволь, я це зроблю”, “ти тільки викажи послух… хто слухняний, ніколи не помиляється”. У цих справах можна навести безліч прикладів, від нацистських солдатів і до наївної послушниці» (І. Ґарґано).

Переклад CREDO за: Станіслав Бєль SJ, wiara.pl  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит грудень-травень
Зібрано Залишилося зібрати
48376грн
40651грн
Потрібно зібрати
89027грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: