Погляд

Крига, Полум’я і понад 50 відтінків сірого

15 Квітня 2019, 19:04 5673 о. Юрій Блажиєвський, СБП

Розпочався останній сезон серіалу «Гри Престолів» — стрічки, що не один рік захоплює увагу мільйонів. Пропонуємо роздуми про цей фільм о. Юрія Блажиєвського, головного редактора «Скинії» з 2017 року.

У сучасному світі поп-культура окреслює свідомість. Ми є тим, що споживаємо, а в добу інформації об’єкт цього вислову перемістився із шлунка вгору, стрімко оминаючи серце. Що є найяскравішим явищем в поп-медіа сьогодні? Серіал, який зібрав всі можливі най: найуспішніший, найдорожчий, найпопулярніший, найочікуваніший, най…

 

Гра Престолів. Бюджет лише першого сезону складав 60 млн доларів, а вже на третьому перевищив найдорожчий на той час серіал Рим. Mediacritic подає інформацію про зростання схвальних відгуків аудиторії: від 79% після першого сезону до 94% після четвертого. Спеціально вигадані для цього серіалу мови почуло вживу більше людей, ніж реально існуючі валлійську, шотландський та ірландський гелік разом узяті. Англомовні журналісти на сторінках поважних ресурсів не гребують давати окреслення «гра престолів» складним політичним дійсностям, таким, як законодавчі дебати над проектом медичної опіки в США, сирійська громадянська війна, внутрішньопартійна боротьба за владу в Китаї.

Голлівудські зірки першої величини, сотні акторів, десятки тисяч статистів, зйомки в семи країнах (і, відповідно, зростання туристичної відвідуваності на час зйомок від 13% в Ісландії до 100% у Марокко), саундтреки, додаткові матеріали, атрибутика та інші елементи франшизи – так серіал перетворився на колосальний друкарський станок для грошей.

 

 

Про ритуальну нечистоту через дотик

Перед тим, як продовжити розмову, хочу почасти відповісти на запитання: навіщо взагалі про це шоу розмовляти? Питання має свою міцну аргументацію, адже, попри шалений всесвітній успіх, серіал також зазнає найбільшої критики за перевантаження сексом і насиллям. Наприклад, ще після першого сезону в USA Today з’явилася чудова стаття Девіда Гібсона «Чи може християнин дивитись Гру Престолів»? Попри провокаційний заголовок, вона не звелася до плиткого лементування, але про це згодом. Наразі ж проведемо невеличкий віртуальний експеримент. Невже такі назви, як «Тюдори», «Загублені», «Борджіа», «Рим» вам абсолютно незнайомі? А давайте щиро зізнаємось, скільки народу тут, в Україні, вже дивилося «Гру Престолів»? Я не маю статистичних даних щодо українських торрентів чи, скажімо, ex.ua (файлообмінник що працював з 2009 по 2016 рік), але очевидно, що цифра ця чимала. Звісно, цей факт не означає, що всім подобається брутальність сцен. Але, оскільки люди все одно його дивляться, тоді є ще щось, що їх приваблює. Можна вважати себе «вищим» за бруд і зневажливо мовчати, можна відвернутись від статистики й ігнорувати реальність, але чи варто? Отже, відповідь на поставлене запитання вважаю очевидною: серіал став яскравим явищем наших днів (як свого часу «Зоряні Війни»), тому не бачу причин не розмовляти про нього.

 

 

Толкін і гайдамаки в Семи Королівствах

Що першим впадає у вічі, коли дивишся це шоу? Насилля. В усіх його проявах, поставлене з грандіозним розмахом, на міру цілої країни. Вестерос — це світ, в якому кожної серії когось скривджено, когось скалічено, когось зґвалтовано і ще більшу кількість людей вбито. Громадянська війна, яку ведуть представники шляхетних родів, вичавлює кров із тисяч простих солдатів та десятків тисяч простих людей. Діти спостерігають за насильницькою смертю батьків, але згодом вбивають і їх. Єдиний спосіб вижити — вбити першим самому. Це перше враження, яке виникає після перегляду серіалу. Але чи саме про це йшлося авторові?

Нагадаю, що серіал поставлено за серією книг американського фантаста Джорджа Мартіна «Пісня льоду та полум’я». Автор бере також активну участь у створенні серіалу, який, поза тим, іноді доволі суттєво відрізняється від оригінального сюжету. По суті, це трохи інша історія, включно з акцентами в ній. Можна сказати, що це більш наочна адаптація для сучасного глядача тих речей, про які хотів сказати Мартін. Але його послання – це не просто беззмістовні насилля і секс.

 

Мартіна нерідко порівнюють із спадкоємцем слави і справи Толкіна в наші дні, хоча він і не вважає це порівняння правильним. Автор досить часто підкреслює, що йому нецікаво писати про ті самі речі, про які писали Толкін і Льюіс: коли є певний Темний Владика — втілення зла, який хоче нав’язати свою волю всім живим людям та підкорити їх собі, і є ті, що протистоять йому, тобто борються за добро, за ідеали, намагаючись викорінити зло. І якими б не були їхні життєві історії, риси характеру, вади, всі герої так чи інакше вибирають одну з двох сторін – стають або воїнами добра або воїнами зла. Від себе додам, що такий стрижень книг католицького і протестантського письменників не є наївним романтизмом чи інфантилізмом, а лише продуманою оповіддю Євангелія, своєрідною притчею, яка малює інші образи, дає інші імена, але доносить глибоке послання Доброї Новини.

 

 

Натомість Мартін не ставить перед собою євангелізаторської мети (і взагалі підходить до релігії як такої доволі скептично). Він є палким противником чорно-білого світу, вказуючи на нескінченну гаму відтінків сірого. Така візія цілком вкладається в сучасний спосіб сприйняття світу – світу без абсолютних цінностей: навіть найбільший злодій часом проявляє шляхетність і найшляхетніша людина припускається ницих вчинків. Не існує абсолютного добра і зла, немає жодного Темного Владики, на якого можна звалити свою провину, сказавши: «Змій дав мені, і я їла». А раз так, то не існує й жодного Аслана. Це світ, в якому людина самотня до кінчиків нігтів, де з неї не вийшло бога і вона не збудувала рай, але от із пеклом таких труднощів не виникало. «Справжні страхіття людської історії походять не від орків чи Темних Владик, але від нас самих», – сказав якось Мартін журналістам. І власне цей різновид безнадійної правди породжує гіперреалізм письменника. Це погляд людини, яка бачить тунель, але не бачить світла в ньому, і свідомо відкидає надію, приймаючи таку ситуацію. Хоча відвага, з якою вона це робить, гідна поваги.

Отже, надмір крові на екрані, в такому разі, є, радше, роздумами над нашою реальною історією. А в ній – насилля, яке вражає, насамперед, своїм безглуздям; його було і досі є чимало. Взяти хоча б геніальний образ гайдамаків Шевченка. Їх точна екранізація була би дуже схожою на серіал НВО: зґвалтування, вбивства дітей, ненависть, гори трупів, спалені міста, і кров, пролита свяченими, – моря крові, які так ні до чого і не призводять. І зараз ми всі можемо тільки молитись, щоби ця історія не повторювалась знову на нашій землі.

 

 

Або ж візьмімо Першу світову війну. І тоді, і тепер ніхто не може второпати – що за образа спонукала сім королівств Європи (Німеччину, Австро-Угорщину, Туреччину, Британію, Францію, Росію й Італію) оголошувати одне одному війну на знищення? Як наслідок – десятки мільйонів смертей (приблизно порівну між військовими та цивільним населенням), ще більше жахливих скалічень (найчастіші явища: ампутації кінцівок, викривлені шрапнеллю обличчя, сліпота й німота від бойових газів, психічні розлади), зруйновані вщент території, геноциди, розпад половини держав, революції, голод, майже цілковита втрата молодого покоління. Історію тієї війни й досі неможливо читати без перерв, психіка не витримує того жаху і безглуздя. Друга світова мала свої страхіття, але навіть вони не перевершили насилля, менш знаної у нас, Першої війни.

 

Сучасний Гюго, або рамка для дзеркала

Отже, в оцінці «Гри Престолів» не варто зупинятися лише на рівні шоу. Зрештою, серед багатьох дискусій, відгуків, блогів, присвячених серіалу, знаходимо також богословські статті і навіть книгу-збірку філософських праць щодо різних аспектів цього шоу.

Відзначаючи вже згаданий гіперреалізм автора сюжету, філософ Брент Хартінгер висловлює думку: Однак найбільш шокуючим аспектом реалізму Мартіна є його пильна увага до парій і потвор. Справді, в серіалі присутня неймовірна кількість героїв, яких жодним чином не можна віднести до канонів героїчної постаті. Стисло кажучи, позитивного героя в класичному розумінні, мабуть, немає жодного. «Гра Престолів» є великим панно, в якому на фоні загальної катастрофи і безумства ми можемо стежити за знедоленими, каліками, скривдженими, що їх висунуто на передній план. Як вони самі сприймають агресивну щодо себе дійсність? Як при цьому змінюються? Що протиставляють силі, значно більшій за їх власну? Здатний до проявів милосердя карлик, якого навіть в родині називають Бісом; жебрачка-вигнанка королівської крові, яка звільняє інших від рабства; байстрюк, який стає на захист світу, що його скривдив; кастрат, шеф таємної поліції, який чи не один справді вболіває за долю держави. Але є й дівчинка-сирота, що обирає холодну помсту. Все аж ніяк не просто й аж ніяк не однозначно. Хоча, без сумніву, у фокусі уваги значною мірою перебувають знедолені.

Стрімкий розвиток подій не залишає нікого з численних героїв – знедолених чи осяйних – статичними, їх характери змінюються, вони переглядають свої цінності. І цей процес також відповідає реалізмові – не завжди зміни відбуваються на краще. Внутрішній конфлікт, дозрівання особистості в екстремальних зовнішніх умовах життя є чи не провідною сюжетною лінією. Фентезійна магія, яка майже відсутня, квазісередньовічний антураж – це лише рамка; найцікавіше – передане чудовою грою акторів – відбувається всередині, у голові і серці.

 

 

Політика за Гамлетом, критика християнства і полігон теорій

Продюсер Девід Бенйофф жартома назвав серіал Кланом Сопрано в Середзем’ї. Суть історії – це боротьба за владу над Сімома Королівствами Вестероса, колись об’єднаними в одну країну, а мета – Залізний трон, символ цієї влади. У боротьбу вступають найпотужніші шляхетні Доми королівства, які укладають альянси, ведуть війни, плетуть інтриги, зраджують партнерів, продаються самі і скуповують інших, влаштовують династичні шлюби. Від кількості персонажів паморочиться в голові, а життя несе із собою все нові й нові несподіванки; ситуація змінюється різко й кардинально, багато-хто з головних героїв не доживає навіть до закінчення сезону. Ось цитата з Твіттера після передостанньої серії третього сезону: «Чому Джордж Мартін не користується Твіттером? Тому що він вбив усіх 140 персонажів».

Найчастіше з католицької блогосфери можна почути, що цей серіал дає змогу уявити, яким міг би бути світ без християнства. Питання релігії показано доволі радикально, цілком у дусі цинізму, що ним просякнуті всі сфери життя персонажів. Існує офіційна релігія, в якій вгадується їдка критика християнства і Церкви. У цій релігії поклоняються божеству, що має не три, а сім іпостасей, але більшість людей далекі до богословських тонкощів і зводять релігію до семибожжя, простих язичницьких культів. Церква і релігія вчать добру, смиренню, чеснотам, але все це залишається чистою теорією і навіть небезпечною марою у світі, в якому підкуповують, зраджують, ґвалтують, вбивають, а лицемірство є основним способом виживання. Солодкі релігійні ідеали розбиваються на друзки від першого ж контакту з реальністю. І навіть язичницькі божества чи агресивні заморські культи дають більше шансів вижити. Тих, які справді ще у щось вірять і не стали обмеженими фанатиками, є таки мало; вони сприймають богів, радше, як котів, що бавляться з мишками, аж поки ті врешті помруть. Королева Серсея каже: «Боги не мають милосердя. Ось чому вони є богами».

Що ж тоді запевнить перевагу? Родина і політика — ось ще одне відображення нашої реальності. Різні стратегії поведінки персонажів серіалу у великій політиці, тобто у Грі за Трон, демонструють широкий полігон політичних, філософських і богословських теорій нашого світу. «Принц Реєгар бився відважно. Принц Реєгар бився чесно. І принц Реєгар загинув молодим», – говорить досвідчений радник молодій вигнанці Деєнеріс. Лише драбина реальна. Сходження – ось і все, що існує на ній, – слова параноїдальної особистості, лорда Бейліша. А королева Серсея дає безкоштовну пораду на початку Гри: «Коли ви граєте в гру престолів, ви виграєте або помрете. Середини не існує». І справді, лорд Старк, якому була адресована порада, незважаючи на благородну мотивацію, скінчив погано.

 

Наївність вмирає першою

Політика нашого світу, звісно ж, є так само цинічною. Але цей аспект гіперреалізму Мартіна також вимагає звернути увагу на щось важливе. По-перше, як було сказано, автор не сприймає чорно-білого світу і вважає, що така візія світу призводить до наївності й ідеалізму, а ті, своєю чергою, – до великої біди (як це трапилося, наприклад, з Першою світовою). А отже, він наголошує на різних відтінках сірого, що з них складається людина, хоча й переоцінює цю, почасти слушну, думку. Можна сказати, автор абсолютизує несприйняття абсолютизування – парадокс цілком у дусі постмодернізму. Проте цей наголос означає, що серіал є дуже ретельним вивченням людських реакцій та їх наслідків. Що становить добро і що становить зло? Що трапиться, якщо наші добрі наміри приведуть до зла? Чи кінцева мета виправдовує засоби? Саме ці питання, за словами Мартіна, він хотів порушити в книгах і серіалі.

По-друге, як відзначав Джордж Шмідт у своїй статті в «Religion Dispatches», серіал є живою критикою наївного ідеалізму, і не лише в політиці. За його словами, тих ідеалістів, які перемогли б у світі Толкіна, у світі Мартіна безжалісно вирізали, як на бійні, ще на самому початку конфлікту. Теорія, до якої схиляється Мартін, має багато спільного з християнським реалізмом Рейнгольда Нібура, найвпливовішого американського філософа і богослова ХХ століття. Нібур був протестантським пастором, науковцем, професором, співавтором теорії справедливої війни та одним з ідеологів американської політики часів «холодної війни». Майже всі ключові американські політики доби Обами також намагаються рівнятися на його погляди. Він гостро критикував ідеалізм у політиці та богослов’ї. Щоб краще зрозуміти загальний дух його думки, погляньмо на цитату про політичну сутність людини: «Здатність людини до справедливості робить демократію можливою, але її схильність до несправедливості робить демократію необхідною».

У чому суть конфлікту Семи Королівств і тих нещасть та жахіть, які він породжує? І чому Мартін взявся про це оповідати? Ми не схильні мати війни чи політичні суперечності, в яких одна сторона справді погана і носить темне вбрання, а друга сторона зодягнена в біле і тримає блискучий магічний меч, – каже він. Отже, місія, яку вбачає автор серіалу: поставити дзеркало сьогодення і показати, що світ є доволі ворожим середовищем, сповненим несправедливості і безсенсовного насилля – щоб розбудити в нас певне почуття реалізму та позбавити небезпечної наївності у ставленні до навколишнього світу, самого себе і того, на що кожен з нас є здатним в екстремальних умовах. І все ж такому поглядові чогось бракує: він відкидає будь-які підстави для оптимізму, вбачаючи в них оту небезпеку наївності.

 

У чому сила, брате?

Деніел Мат в «Living Church Foundation» пише: «Чому християни повинні дивитись Гру Престолів? Немає такої потреби, а дехто навіть визнає всеприсутні секс і насилля небезпечними і шкідливими. (…) Але оглядання безнадії і дикості, в які загрожує перетворитись цей вік, може допомогти збудити нас із заціпеніння». Своїм оглядом я також не закликаю дивитись цей серіал або читати ці книги, а навіть попереджаю, що кожен християнин чинитиме це на свій ризик, бо він не один раз зіткнеться там із сценами, які можуть зашкодити слабкій психіці. Але часом надмір крові і брутальності допомагає нам знову набрати до неї здорову дистанцію. В нашому світі та актуальній історії факт вбивства вже майже не справляє на людину враження, якщо ще 150 років тому він сприймався чи не як злочин проти всього створіння, настільки не вкладався в голові і серці. Світ, зображений у серіалі, не є світом фентезі. Це наш світ, з його дикістю, безчинствами, розгнузданістю, лицемірством, язичництвом, цинізмом, самотністю, внутрішньою розбитістю. І погляди, озвучені в ньому, є справжніми поглядами сучасного світу, а не тим солодким киселиком, яким, обманюючи себе, нам так часто хочеться їх підмінити у власній оцінці задля святого спокою.

 

 

Але є світло в цьому тунелі, і навіть не лише в його кінці, а й біля нас. І ним є Христос. Він прийшов у такий світ, щоб нагадати, що так не має бути. З Ним і в Ньому, в Його Воскресінні, ми можемо переосмислити весь цей балаган. Справжній реалізм полягає в тому, щоб побачити не лише силу м’язів, але й силу прощення, силу любові. Я хотів би закінчити словами, мабуть, найвідомішого тексту Рейнгольда Нібура – Молитви про душевний мир:

Боже, дай нам Ласку приймати із душевним спокоєм те, що не може бути змінене,
Відвагу змінювати те, що має бути змінене, і Мудрість відрізняти одне від другого.
Проживати вповні і до кінця кожний день, радіти кожною хвилиною,
приймати труднощі як шлях до миру, приймати, як Ісус, цей грішний світ таким,
яким він є, а не таким, яким я хотів би його бачити, уповаючи, що Ти все добре владнаєш,
якщо я піддамся Твоїй волі, щоби, таким чином,
я міг бути доступною мірою щасливим у цьому житті і нескінченно щасливим назавжди з Тобою в наступному.
Амінь.


Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.

Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або гаманець WebMoney: WMU U597761928561.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: