Дехто каже, що просто не має часу на молитву. Я їм кажу, що це неправда. Вони мені наводять тисячі відмовок і відходять.
А потім я за ними спостерігаю. Довгі години вони проводять перед телевізором та за переглядом роликів та Ютьюбі, перевіряють Фейсбук, грають в ігри, слухають музику, займаються своїми хобі… Коротко кажучи, загалом ми завжди знаходимо час на те, що для нас має значення, навіть якщо це найдрібніші дурнички (і тим більше коли йдеться про щось насправді важливе).
Чому ж так само не діється з молитвою? Я не вірю у відмовку «в мене нема часу». Це не проблема. Чи ти хочеш молитися? Відповіддю має бути «так». Чи ти маєш час? — Так. Отепер ми дійшли порозуміння. Але перш ніж підемо далі, маємо відповісти собі на запитання: що таке молитва?
Є багато витончених визначень від великих святих, які відповідають на це запитання глибинно. Наприклад, св.Тереза від Дитятка Ісуса сказала: «Для мене молитва це піднесення серця, простий погляд до Неба, вигук вдячності й любові, зарівно у стражданні, як і в радості!» Або ж як св.Августин пояснював: «Молитва — це зустріч Божого й нашого прагнення. Бог прагне, щоб ми Його прагнули». Тим не менше, ці визначення здаються закороткими.
Зрозуміло, ці відповіді не охоплюють усіх аспектів того, що насправді означає молитва. Але це й не було метою процитованих святих. Навіть наукове дослідження на тему молитви не буде вичерпним, щоб ретельно описати й пояснити численні види (прослава, прощення, подяка), методи (Літургія годин, Lectio Divina, Розарій, молитва в ім’я Ісуса) і досвіди (особистий, літургійний, сакраментальний), у яких молитву можна переживати й розуміти.
Попри це, треба спробувати описати найважливішу основу молитви, тобто спробувати визначити те, що лежить при самому її джерелі та що становить її суть стосовно нас самих. Я вірю, що ми можемо ствердити: молитва це зв’язок, зв’язок любові поміж Богом та нами. Зв’язок, який провадить до поєднання… по-єднання, яке є динамічним, поновним з’єднанням поміж людьми та Богом.
Дозвольте пояснити. Людина створена не тільки Словом, але також на Його образ і подобу. Тому людина — це єдине видиме створіння, здатне творити діалог любові зі своїм Творцем (див. Бут 12,3).
Молитва — це вміння відкритися на Любов, яке походить від Бога. Людина спроможна до стосунків із Богом. Її серце (у сенсі цілої особи) може плекати тринітарне життя, отож і все її тіло може стати істинним санктуарієм — святинею — Духа Святого. Так вона прославляє Бога (див. 1Кор 6, 19-20), оскілки носить у собі славу Божу. Так, св.Іриней мав рацію, «славою Бога є людина, повністю жива».
У молитві найважливішою і найбільш вирішальною річчю є отой зв’язок у єдності (communio). В цьому контексті ми можемо зрозуміти, як усе існування людини може стати молитвою. Зв’язок любові з Богом характеризує все наше існування, і з нього випливає нова творча модальність, яка перемінює всю нашу діяльність.
Вочевидь, насамперед цей зв’язок спирається на Бозі. Бог полюбив нас перший (див. 1Йн 4,19), і Він ніколи не перестане нас любити і кликати, навіть коли ми згрішимо. Хоча правдою є, що первородний гріх мав і надалі має серйозні наслідки (утрата первісної святості та справедливості, зранена природа, порушення рівноваги космосу тощо), та Бог не покидає нас. Його зв’язок із нами не перерваний, а реконструйований із нечуваною оригінальністю. Христос, новий і остаточний Dia-logos між Отцем і людиною, є Словом, яке стає Тілом. Втілення, Страсті, Смерть і Воскресіння стають рухом поєднання, який нам повертає життя Духом.
Цей подих вічного життя, яке ми втратили, нам даний заново. Бог заново вдихнув нас у нашу поранену глину. Божественність дослівно заново увійшла в нас, оживлюючи й воскрешаючи нас. Ось чим є хрещення: смертю, щоб відродитися в житті Христа. Цілісне життя цього динамізму хрещення становить джерело життя молитвою. Той, хто допасовується до Христа, може, подібно як Він, прагнути до щирої посвяти свого життя на благо інших. Ця посвята для інших знаходить своє джерело й вершину в Євхаристії, яка також є джерелом і вершиною присвячення себе Христові, а тим самим — джерелом і вершиною всього християнського життя.
Людина молитви — це та, яка, переживаючи своє хрещення на щодень, стає людиною євхаристійною. Через Христа, з Христом і у Христі, вся її діяльність (а разом із цим і космос, сам у собі) стає милою жертвою (молитвою), скерованою до Отця. З цієї перспективи можемо сказати, що ця єдність і поєднання в Христі, який єднає нас через Духа з Отцем, становить серце молитви. Ось суть християнського життя: любов Пресвятої Трійці, що розвивається у наших серцях, провадячи нас до присвяти іншим у невпинному щоденному літургійному жесті, «жертвуючи наші тіла як живу Гостію, святу і приємну Богові; богослужбу від нас розумну» (див. Рим 12, 1-2).
фінансово.
Щиро дякуємо!
