Розарій на дзеркальці в автомобілі, образочок святого в гаманці, інколи навіть прохання охрестити дитину — все це може виявитися знаками магічної віри.
Вочевидь, може, хоча не обов’язково. Але в яких ситуаціях прояви віри говорять про віру в магію?
Позиція Католицької Церкви у справі магії — конкретна, і тут немає місця ні на які нюанси. «Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб… отримати надприродну владу над ближнім — навіть щоб цим забезпечити йому здоров’я, — вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності», — каже Катехизм Католицької Церкви (2117).
Виявляється, однак, що можна бути християнином, католиком, — і трактувати свою віру більш або менш магічним чином.
Магічний підхід до церковних обрядів
Історик Церкви о.Ян Крацік якось звернув увагу, що навернені погани зі свого релігійно-магічного минулого привносили у християнство насамперед земну дієвість сакраментального обряду, незалежну від знання доктрини ані від моральної якості поведінки. Християнство вносило в їхнє життя таїнства, незвичні церковні обряди, що виконувалися чужою мовою.
Схильностям трактувати їх магічно (наприклад, як засоби для забезпечення благополуччя) мала протидіяти теологія та проповідницька активність, але цього не завжди вистачало. Ще більше цього бракувало в інтерпретуванні сакраменталій та паралітургій, усієї безлічі освячуваних речей та спонтанно формованих практик, що їх маси (також і чимало духовенства) нерідко сприймали більше магічним чином, аніж релігійним. Церковна антимагія для надто багатьох ставала новою магією.
Отець Крацік також зауважив, що така поведінка, яку церковна влада спершу забороняла або ставилася до неї з недовірою, потім стала допустимою — з велінням нагадувати про правовірну інтерпретацію, про яку пропагандисти реліквій чи образів легко забували.
Про щось таке згадував в одному з інтерв’ю о.Ян Качковський. На запитання про проблему Геловіну він звернув увагу, що це свято вже стало «дещо охрещеним» і переформатованим у розвагу Holy Wins. «Церква завжди так робила: приборкувала поганську дійсність».
Однак раніше в тій самій розмові він вказав на явища, які доводять, що магічне розуміння справ віри стосується навіть духовенства. Говорячи про роздратування, яке викликають у ньому «доморощені» священики-цілителі, містики та екзорцисти, що явно допускаються маніпуляцій, він казав: «Одним здається, що вони мають силу розпоряджатися Божими благодатями, іншим — що вони здатні розпізнати волю Божу для конкретної людини, а ще іншим — що диявол визирає з кожного кута і треба все кропити свяченою водою».
Великодній кошик важливіший за Тридення?
Фрагмент своєї книжки, названої «Де є Бог у загубленому світі?», о.Станіслав Бєль SJ присвятив роздумам на тему віри традиційної і магічної. Він ствердив, що хоча суспільство може вважатися віруючим, то віра багатьох не узгоджується з життям.
На його думку, сучасна віра щораз частіше стає не тільки вибірковою, але набирає вигляду магії. «Вона стає захистом від страхів, розчарувань, згладжує страх перед смертю, почуття провини або зменшує переживання». Магічний характер віри чудово відображається в участі у літургії. «Для багатьох католиків важливішим є освячення страв у Велику Суботу чи посипання голів попелом у Попільну середу, ніж участь у Великому Триденні або великодній Євхаристії».
Описуючи магічну релігійність, о.Бєль підкреслює, що духовне життя в ній обмежується зовнішнім виміром, наприклад, добрими вчинками, недільною Месою, паломництвами, дрібними умертвленнями, щоб «заслужити» собі небо. «Зовнішня релігійність, базована на утилітарних елементах, займає місце релігійності внутрішньої, духовності, будованої на любові до Бога».
Розарій на дзеркальці
Нинішній єпископ Бєльсько-Живецький Роман Піндель десять років тому почув запитання від журналіста одного з церковних видань: «Чи саме християнство, однак, не несе певної заохоти практикувати магію?» Відповідаючи, він нагадав, що християнство це релігія втілення. А втілення пов’язане також із тим, що Бог діє в Церкві через таїнства, а отже, через дуже «тілесні» знаки, за якими стоїть дія благодаті.
«Вже самий цей факт несе в собі величезну небезпеку, щоб таїнства сприймати магічним чином. Зрештою, дуже легко сприйняти Євхаристію на таких засадах: що більше я її споживаю, то більше отримую благодаті», — сказав він.
Єпископ також порушив проблему певних «релігійних знаків», які мають сенс, якщо їх трактують як своєрідне «підкреслення» або «втілення» віри. Прикладом такого знаку може бути начеплений на дзеркало розарій в авто. Він має нагадувати про молитву на початку подорожі та про суть ввірення себе Богові. «Отож коли я молюся, призиваючи св.Христофора, і ввіряю Богові тих, кого везу в машині, — це релігія. Однак у той момент, коли забракне особистого зв’язку з Богом і молитви, а замість цього з’явиться переконання, що саме по собі вішання якогось предмету вбереже мене від зла, — в ту мить починається магія».
Хрещення «про всяк випадок»
Отець Мацєй Зємба ОР колись пояснював справу з ношенням при собі образочків святих. «Залежить, хто як це сприймає. Якщо магічно, як талісман, то це нехристиянське. Якщо цей образочок має нагадувати про молитву, про те, що вчення цього святого важливе, — то це має сенс», — сказав домініканець.
Натомість о.Піндель, говорячи про магічний підхід до молитов (трактованих як закляття, що мають принести певний результат), образочків святих або їх реліквій, головним визначником християнської віри визнає особисті стосунки з Богом, які передбачають діалог та ввірення. «У магічному мисленні — це я хочу здійснити свій намір. Тоді, навіть якби я возносив найпрекрасніші молитви, це буде спроба маніпуляції Богом».
Згаданий вище о.Станіслав Бєль SJ розповів про молоде подружжя, яке прийшло просити про хрещення для своєї дитини. З розмови випливало, що батьки малюка мало що спільного мали з Богом і Церквою. На запитання, який сенс для них має хрещення, вони відповіли: «Ну, власне кажучи, ми хочемо охрестити сина про всяк випадок. Бо якби, не дай Боже, щось сталося, то наша совість буде чиста!»
Насправді дієва молитва
Отець Йоахим Бадені ОР згадував, як незабаром після його свячень приїхала до нього одна з численних тітоньок-аристократок і запитала, чи знає він «якусь літанію, яка була би насправді дієвою». Отець відказав, що, на жаль, не знає. Тоді він почув: «То чого ти в тих домініканців навчився?» Цю історію інший видатний домініканець, о.Ян Анджей Клочовський, навів колись як типовий приклад магічного ставлення до релігії. «Ця жінка прагнула молитви, яка була би насамперед гарантовано дієвою», — підкреслював він.
На думку о.Клочовського, магічне ставлення завжди буде якоюсь тінню, що супроводжує релігію. Так відбувається, коли ми не заносимо до Бога молитви з вірою, а перебуваємо в переконанні, що то Він має бути нам слухняний, оскільки ми виконали такі чи такі дії.
«Магія — це спокуса бути Богом, реалізована через себе самого, своїми способами та своїм знанням, а не Божою благодаттю. Ми — сини Божі, маємо частку в житті Божому, але через ласку, дар. А це щось зовсім інше, ніж магічна постава». Також і тоді, коли людина вважає себе християнином.
Переклад CREDO за: о. Артур Стопка, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
