Україна

Сонце, море і… війна

Czytać po polsku

23 Травня 2019, 15:27 890 Віта Якубовська

фото: о.Маріуш Кравєц SSP

Які асоціації у вас викликає словосполучення «діти війни»? У мене особисто, до недавнього часу — з сусідкою пенсіонеркою, яка народилася у роки Другої світової. І цей офіційний статус мав би природнім чином вичерпати себе по мірі відходу до вічності людей, народжених у той час. Проте ми живемо у час, коли це словосполучення набирає не лише нового значення, але й досягає критичних у своїх наслідках масштабів.

На сьогодні вздовж лінії розмежування на території, підконтрольній Україні, проживає 200 тис. дітей і ще 15 тис. — у п’ятикілометровій зоні вздовж лінії контакту. Це діти, які здатні на слух визначити відстань до місця проведення активних бойових дій і сказати «долетить-не долетить» та за виглядом осколків встановити вид і калібр снаряду. Частина цих дітей не пам’ятає мирного життя, адже є ровесниками бойових дій. частина пам’ятає, яким було життя до війни і може порівняти із тим, яке воно зараз. Але ніхто із них не знає, коли настануть часи «після», як також ніхто не усвідомлює масштабів постравматичного синдрому.

 

 

Піонерське, Донецька область, Україна. Світить сонечко, до моря декілька кроків, під кожним парканом рясно і кольорово цвітуть іриси та солодко пахне бузок. Біля будинку, в якому розташований Дитячий центр «Ковчег» Християнської Служби Порятунку, весело вовтузиться зграйка дітлахів різного  віку. За ними спостерігають та при потребі втручаються вихователі, які стали для цих дітей ще однією сім’єю. Діти з Піонерського та кількох сусідніх сіл проводять тут доволі багато часу, адже там, де вони мешкають, фактично ніде себе подіти – гуляти вулицями небезпечно, вдома теж не завжди благополучна атмосфера, а так хочеться знову відчути себе дітьми. Центр «Ковчег» надає таку можливість.

 

 

Подружжя Володимира та Оксани вже не перший рік опікуються дітьми сірої зони, організовуючи для них не лише цікаве та безпечне дозвілля, але й євангелізуючи та катехизуючи, щоби дати дітям фундамент віри та контакту з Богом:

— На цей час наш центр працює по буднях у школі в Піонерському і Талаківці. Це переважно різні рукодільні майстер-класи, але також євангелізація. Маємо раз на тиждень заняття у дитячому садочку, а в суботу маємо заняття у нас тут в центрі «Ковчег». Збирається від 30 до 50 дітей різного віку. Ми разом проводимо час за іграми та заняттями, ведемо для них катехизацію і ось буквально минулої неділі було Хрещення та Перше Причастя двох дітей із нашого Центру. Ми готували їх до цього дня весь минулий рік. Діти з Талаківки та Приморського залишаються у нас на неділю, щоб взяти участь у Месі. Після служби також маємо для них розважальну програму і розвозимо їх по домівках. Місцеві діти приходять до нас щодня після школи – ми допомагаємо їм із домашніми завданнями, раз на тиждень є урок англійської. Маємо місце для ігор, час для спілкування, молитви.

Влітку плануємо денний табір для місцевих дітей. Очікуємо близько 50 учасників. Досвід минулого літа показав, що це найкраще, що можемо їм дати на час канікул, щоб вони не вешталися без нагляду. Адже території довкола частково заміновані, які і море, тому не всюди безпечно гуляти. А з нами вони будуть під наглядом і проводитимуть час із користю. Вже маємо волонтерів, які зголосилися допомагати нам протягом літа у проведенні табору. Готуємося.

 

 

Християнській Службі Порятунку допомагають у їхньому служінні черниці зі згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поль. Кожних шість тижнів приїжджає дві сестри, які одразу ж активно включаються у роботу з дітьми у Центрі та місцевими мешканцями.

Сестра Каміла ділиться з CREDO своїми враженнями від першого тижня перебування у Піонерському:

— Я вже вдруге в Україні. Вперше була у Смотричі (Хмельницька обл., — ред. ), працювала у будинку для людей похилого віку.Там наші сестри служать хворим та самотнім людям, які вже не можуть самостійно про себе подбати, яких треба помити, переодягнути, погодувати. Також сестри відвідують людей вдома, ведуть садочок та світлицю для молодших школярів. Тобто, там праця вже чітко налагоджена. Приїхавши сюди, я зрозуміла, що тут все буде зовсім інакше, як у плані організації служіння, так і самого місця. Для мене це зовсім нова ситуація. І щиро зізнаюся, що усвідомлення того, що тут зовсім поруч стріляють, змушує мене тамувати подих. Вчора зранку ми молилися Розарій, а там стріляли. І, чесно кажучи, було трохи страшно. Але теж треба визнати, що це не пригнічує, бо ми підемо провідати наших бабусь, занесемо їм Слово Боже, поділимося з ними, а вони з нами тим, що у ньому почуємо. Відчуття Божої присутності якось витісняє тривогу. А діти і їхня присутність тут взагалі змушує бачити все довкола по іншому. Вони приходять сюди, як до свого дому, почуваються тут бажаними і любленими. А ми намагаємося дати їм все, чого потребують, служити їм цілим серцем, бути тут для них на сто і більше відсотків. І я тішуся, що я можу тут бути, отримати такий цілком новий для себе досвід і пізнати також різну Україну, яка дуже відрізняється на Заході та Сході. У цих відмінностях багатство країни. А для нас це можливість також розширити і свої власні горизонти – не лише географічні, але також і ментальні.

 

фото: о.Маріуш Кравєц SSP

 

Це служіння було б неможливим без благодаті Святого Духа, яку Він вливає в нас, щоб ми могли ефективно допомагати дітям саме тут, у цьому місці і те, що ми можемо разом бути, молитися, бавитися разом – це Його велика заслуга. Молитва дає нам спокій і впевненість у тому, що завтра знову дамо собі раду і все буде добре. А коли моє перебування у Піонерському завершиться, то я заберу із собою дуже теплі і гарні спогади, і буду молитися за всіх, кого зустріла.

 

 

Сестра Ева в Україні вперше, раніше вона шість років працювала у Казахстані і планує туди повернутися, а про своє служіння у Піонерському розповідає так:

— Можливість бути і служити тут – це велика радість. Цю радість у мені пробуджує приклад відданого служіння. Я перебуваю під враженням від того, як виконують свою місію подружжя Володі та Оксани. Їхня доброта і сердечність збирає дітей, які отримують тут відчуття дому, турботи, опіки. Їхні зусилля, невтомність та бажання зробити світ кращим саме тут і тепер надихають. Разом з ними ми також відвідуємо людей у їхніх домівках, щоб поспілкуватися, помолитися разом, вислухати їх, адже вони цього дуже потребують. Через війну переживають важкі часи, почуваються пригніченими, але ще не втратили надії і наше служіння їх підтримує, не дає надії згаснути. Я також маю кваліфікацію медичного опікуна і це дозволяє мені надавати необхідну допомогу хворим – вимірювання тиску, обробляння ран, лікувальні масажі. Я люблю своїх пацієнтів і моє серце радіє від думки, що можу комусь допомогти, хоч трохи полегшити чиїсь страждання через своє служіння. Зізнаюся щиро, раніше я не мала такого безпосереднього контакту з дітьми. Переважно працювала з хворими. Але тут отримую новий для себе досвід і дуже мене тішить, що він позитивний, що немає якогось бар’єру між нами, що я здатна знаходити з ними спільну мову, що можу з ними і бавитися, сміятися і молитися.

 

 

Центр «Ковчег» став домом для дітей, які через війну втратили відчуття повноти свого дитинства, відчуття безпеки, це діти батьків, які через війну втратили роботу, а також матеріальну і моральну здатність дбати про своїх дітей. Це діти з сімей, яким нікуди їхати і вони живуть там, де не дуже безпечно, але більше немає де. І сьогодні їхні діти тут вчаться жити знову, вчаться довіряти і любити, піклуватися, допомагати. Але передовсім діти у цьому місці згадують, що це означає бути безтурботними дітьми, яких пригорнуть, з якими побавляться і яких навчать молитися.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Донбас
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: