Роздуми над Першим читанням на суботу VІІ Великоднього тижня
Коли ми прийшли в Рим, Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном.
І сталося, що через три дні Павло скликав знатних юдеїв. Коли вони зійшлися, сказав їм: «Мужі-брати, хоч я нічого не зробив проти народу або батьківських звичаїв, мене передали з Єрусалима в’язнем у руки римлян, які, розсудивши мою справу, хотіли відпустити, бо жодної провини, вартої смерті, не було на мені. Та юдеї були проти, тому я змушений був покликатися на кесаря, – не для того, щоб народ мій у чомусь звинуватити. Саме з цієї причини попросив, щоб вас побачити й порозмовляти, бо заради надії Ізраїля закований я в ці кайдани».
Він цілих два роки перебував на власному утриманні й приймав усіх, хто приходив до нього, проповідуючи Боже Царство і з усією відвагою беззаборонно навчаючи про Господа Ісуса Христа.
Діян 28,16-20.30-31
Завершується книга Діянь Апостолів. І завершується ось так, ніби в дужках має бути написано «далі буде». Ніби фільм, який у фіналі дає зрозуміти, що буде продовження, «Діяння-2». Бо Павло в Римі, але що з ним сталося? Постав перед судом? Осуджений? Звільнений? Що далі?
Таке завершення вказує на головну думку автора. Хоча апостолу присвячено більшу частину книги, але не він там головний герой. Тому й сходить зі сцени отак. Головний персонаж — Слово про Боже Царство, про Господа Ісуса Христа, про надію Ізраїля, надію всього людства. Ісус послав своїх апостолів нести це Слово до кінців світу, Павло заніс його до Рима, в саме серце імперії, до самих високих щаблів людської влади. Слово Боже осягнуло свою мету, а Павло — лише знаряддя в руках Господа.
Діяння Апостолів і Слово справді продовжуються. Черга на нас, щоб занести Слово до тих, хто його ще не чув.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
