Роздуми над Першим читанням на середу ХVIII Звичайного тижня, рік І
Тими днями Господь промовив до Мойсея в Паран-пустині: «Пошли людей та нехай розвідають Ханаан-землю, що ось Я хочу дати її синам Ізраїля; пошлете їх по одному з батьківського коліна та щоб усі з них були князями».
Повернулися вони з розвідування краю під кінець сорока днів. І, прибувши, прийшли вони до Мойсея та Аарона й усієї громади синів Ізраїля в Паран-пустині, у Кадеші, і принесли вістку їм та всій громаді й показали їм плоди землі.
Тож оповіли йому, кажучи: «Прийшли ми в землю, куди ти посилав нас; вона таки й справді молоком та медом тече, ось і плоди її. Тільки ж народ, що в ній живе, сильний та й міста укріплені, вельми великі; бачили ми там і потомків Анака. Амалек живе в землі Негев; а Хеттит і Євусій та Аморій живуть у горах, Ханаан же живе при морі і здовж берегів Йордану».
Тоді Калев заходився втихомирювати людей, які були проти Мойсея, і промовив: «Ми таки підемо й посядемо її, стане бо сили в нас нею заволодіти».
Чоловіки ж, які ходили з ним на розвідини, твердили: «Ні, не в силі ми напасти на той народ; він від нас сильніший».
І рознесли вони між синами Ізраїля недобрі вістки про землю, яку дослідили, кажучи: «Земля, що нею ми пройшли, щоб розвідати її, то така земля, яка пожирає своїх мешканців, а всі люди, яких ми бачили там, великі на зріст. Бачили ми там і велетнів, синів Анака, з роду велетнів; і в своїх очах ми виглядали, наче сарана, і такими, певно, й були ми в їхніх очах». Тоді зчинила вся громада великий галас, і люди плакали тієї ночі.
Господь промовив до Мойсея та Аарона: «І доки цій злій громаді нарікати на Мене? Чув Я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють Мені. Тож скажи їм: “Як живу Я, – говорить Господь, – зроблю з вами так, як ви наговорили в Мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на Мене. За числом сорока днів, що ви розвідували землю, рахуючи один рік за один день, понесете ви беззаконня ваші сорок років і пізнаєте, що значить бути полишеними Мною. Сам Я, Господь, сказав, що так зроблю з цією злою громадою, яка зібралася проти Мене; в оцій пустині вони загинуть, тут і помруть”».
Чис 13,1-2.25 — 14,1.26-29.34-35
Ізраїль дійшов до Обіцяної землі. Ось вона, вже її бачать. Мойсей посилає представників народу розвідати Ханаан. Однак більшість каже: «Ні, не в силі ми напасти на той народ; він від нас сильніший». Господь каже: «Нехай розвідають Ханаан-землю, що ось Я хочу дати її синам Ізраїля». А вони не вірять.
Якщо вчитатися, то межа між невірою в Бога та у власні сили дуже тонка. Ізраїльтяни більше говорять про те, що вони не в силі перемогти ворогів, але це ж брак віри у Боже слово! Так, реалізація обітниць пов’язана з труднощами, з боротьбою. Але такий страх перед труднощами межує і з браком віри!
Є над чим подумати: над зневірою в себе та над страхом перед труднощами. Чи над зневірою в Бога? Чи ти не розраховуєш на Господа?
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
