Це сталося на варшавській Волі. Мій знайомий, Ян, трохи потертий і пригнічений життям, увійшов до бюро інформаційної фірми Codility.
Останні місяці його не балували, настрій був ніякий, а різка зміна осінньої погоди додала похмурості. Було холодно, вітер нападав, зимний дощ дошкуляв особливо відчутно.
Куртка, яку він купив кілька днів тому, витягнений з дому на закупи нареченою, виявилася ніякою. Треба було шукати нової, але не було ідеї, де її знайти.
«Тоді у шафі в бюро я побачив ідеальну куртку, — розповідає Ян. — Вона достатньо тонка, щоб у ній можна було їздити велосипедом, а водночас непромокальна й вітростійка. Недовго думаючи, я приклеїв до неї стікер із запитанням, чи вона виправдала очікування, і де би я міг собі таку купити».
У фірмі, де Ян уже рік виконує функції Site Reliability Engineera, працює яких сто чоловік. Тож не було шансів запитати власника безпосередньо — ніхто не знав, чия то куртка. Про нашкрябаний нашвидкуруч папірець Ян швидко забув і повернувся до звичних занять. Четвер приніс йому ще більше труднощів — невдалий день, встав не з тої ноги, презентацію треба було приготувати на п’ятницю, а вона не клеїлася… Ян буркнув до колеги, що не завадив би якийсь позитивний імпульс, бо невідомо, як справи підуть далі, — а потім підвівся з-за столу й пішов собі.
У п’ятницю на нього чекав на роботі пакунок. Лежав на столі, в коробці від старого акумулятора.
«Я сповнився підозр, бо, по-перше, я нічого не замовляв, а по-друге, часто говориться не відкривати підозрілих пакетів, отож я став розпитувати довкола, чи хтось щось знає. Зрештою, однак, я відкрив коробку, а в ній виявилася та сама куртка, про яку я запитував, і записка:
It may not keep you warm but it will keep you dry, enjoy».
(Фірма міжнародна, відповідно, англійська є загальновживаною. У вільному перекладі напис звучав більш-менш так: «Може, вона тебе не зігріє, але сухим убереже. На здоров’я!»)
Люди, загалом беручи, добрі…
«Мій рот цілий день роз’їжджався в ошелешену усмішку, — розповідає Ян. — Бо я не тільки дістав від того когось його власну куртку, але сталося щось набагато приємніше, що мені було необхідне протягом тих останніх понурих місяців».
На запитання, ким міг бути дарувальник, Ян зізнався, що мав кілька припущень. Колега, якій він про все розповів, швидко все заперечила, але зрештою хтось зі співпрацівників зіставив, що бачив одного британця, вбраного у щось таке. Британець той, однак, не був ніким близьким до Яна: він з’явився у фірмі у справах на кілька днів, а потім повернувся на батьківщину. Чудесним був також і той збіг, що вони з Яном мли один розмір одягу.
Чи старався ощасливлений знайти свого дарувальника, щоб йому подякувати? Це невідомо, але він напевно напише якусь подяку на спільнодоступному для працівників фірми акаунті. Так попередній хазяїн куртки зможе довідатися, що справив комусь радість, а названий не буде. Зрештою, з якоїсь причини він же не захотів підписатися.
Така історія могла би наводити на висновок, що фірма Яна — це якась велика сім’я, в якій несподівані дарунки для незнайомців це щось звичне. Однак це не зовсім так.
«У нас звично сприймаються, що коли хтось приносить щось смачне, то частує інших. Атмосфера добра і так було завжди, але віддати комусь свою куртку — це, однак, щось особливе!»
Для Яна, який часто й охоче робить щось для інших (зрештою, я сама кілька разів мала нагоду упевнитися в його жертовності), ця історія є підтвердженням, що «воно того варте».
«Люди, загалом беручи, добрі. Тільки інколи вони бувають скривджені і щось заглушує це добро, його тяжко помітити на перший погляд».
Переклад CREDO за: Кароліна Сарневич, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
