У четвер, 3 жовтня 2019 року, в рамках ХІІ Екуменічного соціального тижня у Львові відбулася відкрита панельна дискусія на тему «Причини та наслідки популізму», яку модерував політичний аналітик Тарас Семенюк.
— Ми тепер маємо таке явище як «сакралізація влади»: коли політичний лідер позиціонується як «месія» і наділяється «месіанськими» якостями. Мовляв, він єдиний, хто здатен нас вивести з «темряви» до «світла». Ми долучаємося до цього лідера, бо ми самі набуваємо ідентичності як «месіанської» (спасительської) спільноти: ми на стороні «світла» проти такої жахливої «темряви». Тому для нас як для християн важливо не сакралізувати владу, зокрема її лідерів. Потрібно розуміти, що будь-яка влада за своєю природою є гріховною, як все наше суспільство та людська цивілізація. Тож влада не рідко використовує релігійні образи та обіцянки, наприклад, як «кінець епохи бідноті». Ми розуміємо, що в один день така епоха – не настане. Це релігійна обіцянка псевдо-Царства Божого, — зауважив Роман Соловій, український історик, богослов, доктор філософських наук, директор Східноєвропейського інституту теології.
І згодом додав: «Усі популістичні рухи використовують релігійні гасла, а також інструменталізують релігію. Вони вихолощують її з духовного і релігійного змісту та використовують її як політичну технологію, як маркер ідентичності, за допомогою якої вони досягають впливу на маси. Тому ми як християни повинні опиратися інструменталізації та використанню релігії, Церков і християнських спільнот заради досягнення абсолютно не християнських цілей. На жаль, в українському суспільстві ми спостерігаємо як християнські товариства та лідери дозволяють використовувати себе. Тому якщо ми говоримо про відповідальність суспільства загалом, або хоча би про відповідальність християнських спільнот, то не варто сакралізувати владу і не потрібно дозволяти використовувати себе для політичних цілей. Всі ці релігійні гасла та апеляції до традиційних цінностей нічого насправді не означають для політиків, які до них апелюють, бо це для них є засобом для досягнення своїх політичних цілей».
Окрім цього, під час дискусії її учасники обмінювалися поглядами про те, що таке популізм: популізм і політика є синонімами, світовий тренд чи данина історичному минулому; чи можуть популісти бути ефективними керівниками; чи можемо ми з популіста зробити відповідального політика і навпаки; чи кожен з нас є популістом, бо ми постійно шукають простих рішень? чи освіта і громадянська діяльність є ліками від популізму; як релігійні спільноти можуть реагувати на популізм в контексті відділення Церкви від держави, — на ці та чимало інших запитань намагалися віднайти рішення спікери заходу.
На думку учасників дискусії, популізм — не односторонній рух, а насамперед двостороння комунікація. Є політик, який щось обіцяє, люди (не аналізуючи) в це вірять і сприймають як правду, і дають мандат реалізувати цю ідеї. Згодом такий політик «забуває» про свої обіцянки і влаштовує той порядок, який йому вигідний. Крім того, в суспільстві є постійна потреба замінювати «старих» політиків на «нових», особливо перед виборами. Мовляв, «старі» нові обличчя себе швидко дискредитували. Однак як довго буде підтримуватися такий тренд до нових політиків в теперішній системі? Питання відкрите. Спікери заходу вважають, що повністю подолати популізм — не вийде, бо суспільство все одно так чи інакше буде «впадати в цю спокусу». Саме тому кожен з нас повинен вміти брати відповідальність передусім за себе і свої дії та розвивати в собі критичне мислення.
Оксана Войтко, пресслужба ХІІ Екуменічного соціального тижня
фінансово.
Щиро дякуємо!
