Роздуми над Першим читанням на суботу ХХVІІІ Звичайного тижня, рік І
Брати! Не Законом дано обітницю Авраамові та його нащадкам, що він стане спадкоємцем світу, а через праведність віри. Через це обітниця, – щоб вона була з благодаті, аби бути непорушною для всіх нащадків, – є з віри; і не тільки для того, хто від Закону, а й для того, хто є з віри Авраама, який для нас усіх є батьком; як ото написано: «Я настановив тебе батьком багатьох народів» – перед Богом, у якого він повірив, який оживляє мертвих та називає те, що не існує, як існуюче.
Він, усупереч сподіванню, повірив надії, що стане батьком багатьох народів, згідно зі сказаним: «Таким буде твоє потомство».
Рим 4,13.16-18
Апостол Павло багато уваги приділяє Аврааму. Життя патріарха дає йому численні пункти для роздумів про віру. «Він, усупереч сподіванню, повірив надії» — contra spem spero. Старенький Авраам, стара його дружина Сара, навколо велика пустеля світу — на що покладатися? у що вірити? Точно не у свої сили! Безвихідь стає дверима до віри в обітницю, в Бога. Пройде численні випробування його віра в Того, «який оживляє мертвих та називає те, що не існує, як існуюче». І осягне багато, хоча й не все, бо віра виходить поза обрії цього світу.
Християни — люди надії, бо їхні очі бачать далеко. Поза сумну людську безвихідь. Тому можуть зробити неможливе, бо їхня надія не покладається на людські можливості.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
