Бог вислуховує молитву убогого, нам же слід збагнути різницю між релігією власного «я» та релігією Бога.
Проповідуючи під час Святої Меси з нагоди завершення амазонського синоду, Святіший Отець наголосив, що справжній культ проходить через любов до ближнього, пише Vatican News.
Три персонажі з біблійних читань, через яких Боже слово «допомагає нам молитися», були в центрі роздумів проповіді Папи Франциска під час Святої Меси. Він звершив її в неділю, 27 жовтня 2019р., у базиліці св.Петра, на закінчення Спеціальної асамблеї Синоду єпископів для Амазонії. В першому читанні йшлося про те, що Господь вислуховує молитву вбогого, а в читанні з Євангелії пролунала притча про молитву фарисея та митаря.
Добрий початок і забута заповідь
«Боже, дякую Тобі», — розпочинає свою молитву фарисей. Це, за словами Папи, є «добрим початком», оскільки вдячність і прослава є «найкращою молитвою». Але відразу чуємо про мотиви цієї вдячності: «я не такий, як інші». Фарисей нахваляється постами й десятинами, дотриманням найменших приписів.
«Однак він забув про найбільшу заповідь: любити Бога й ближнього. Переповнений впевненістю в собі, власною спроможністю дотримуватися заповідей, власними заслугами й чеснотами, він зосереджується лише на собі самому. Його драма полягає в тому, що в ньому немає любові. А без любові, як навчає святий Павло, навіть найкращі речі нічого не вартують», — підкреслив Папа. Такий стан провадить до того, що, замість молитися, «він починає вихваляти себе самого», нічого не просячи в Бога, бо не відчуває в цьому потреби. Фактично, перебуваючи в Божому домі, він практикує іншу релігію: «релігію свого “я”».
А крім Бога, фарисей забуває про інших, погорджує ними. «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди», — каже він. У Євангелії від Луки вжите слово «решта», ніби йдеться про «рештки», відходи, щодо яких треба дотримуватися дистанції.
Релігія “я” практикується і в наші дні
Як зазначив Святіший Отець, це можна побачити і в житті, і в історії. Зводяться мури, щоби зберігати дистанцію від інших, вважаючи їх відсталими чи маловартісними, зневажаючи їхні традиції, касуючи їхню історію, захоплюючи їхні землі. Й не вистачило «помилок минулого», щоб «перестати розграбовувати інших, завдавати ран нашим братам і сестрам», як також «сестрі-землі».
«Релігія “я” триває, лицемірна, з власними обрядами та “молитвами”, вона забуває справжній культ Богові, що завжди проходить через любов до ближнього», — мовив Глава Церкви.
«Також і християни, які моляться та ходять у неділю на Святу Месу, підвладні цій релігії “я”. Можемо зазирнути всередину себе й запитати самих себе, чи також і для нас хтось є нижчим, кого можна відкинути, хоча б лише на словах», — додав Папа, закликаючи просити в Бога благодаті «не вважати себе вищими», просити в Ісуса «оздоровити нас від лихослів’я та нарікання на інших».
Що миле Богові?
Натомість молитва митаря допомагає зрозуміти, що саме «миле Богові». Митар починає не з заслуг, а з недоліків, не від багатства, а з бідності — не матеріальної, бо це були багаті люди, чий заробіток часто був нечесним, але з «убогості життя», оскільки «життя в гріху ніколи не є добрим». Він визнає себе бідним перед Богом, і Господь вислуховує його молитву, що складалася з кількох слів. Він не наважується підвести очі до неба, «бо вірить, що є Небо з великої літери, що воно — велике, а він почувається малим», б’є себе в груди, бо вони є вмістилищем серця.
«Його молитва випливає з серця, вона прозора: він ставить перед Богом серце, а не зовнішній вигляд. Молитися означає дозволити Богові поглянути на нас ізсередини; і Господь дивиться на мене, коли я молюся: без вдавання, без пояснень і виправдовувань. Бо брехня і темрява походять від диявола, — оці виправдання, — а від Бога — світло та істина, прозорість мого серця», — наголосив Святіший Отець. Він подякував учасникам Синоду за відвертий діалог протягом цих трьох тижнів.
Відчути потребу милосердя
За словами Наступника св.Петра, дивлячись на митаря, можемо побачити, з чого треба починати: увірувати в те, що всі ми потребуємо спасіння. Першим кроком релігії Бога є милосердя над тим, хто визнає себе злиденним. Натомість корінь кожної духовної помилки — «вважати себе праведним». Це настільки важливо, що Ісус застосовує парадоксальне зіставлення між «найпобожнішою людиною свого часу» та «найбільшим прилюдним грішником». І добрий, але пихатий, програє, а безнадійного, але смиренного, Бог вивищує.
«Якщо щиро заглянемо всередину себе самих, то побачимо в собі обох: і митаря, і фарисея. Ми є трохи митарями, бо грішні, і трохи фарисеями, бо зарозумілі, готові виправдовуватися; ми фахівці ц самовиправданні! Щодо інших це часто може мати успіх, але не з Богом. Із Богом хитрість не спрацьовує! Молімося, випрошуючи благодаті почуватися потребуючими милосердя, внутрішньо злиденними», — заохотив Святіший Отець. Цьому сприяє відвідування бідних, зазначив він.
Молитва, що пробивається крізь хмари
У читанні з Книги Сираха стверджувалося, що молитва бідного «крізь хмари пробивається». Тоді як молитва того, хто вважає себе праведним, залишається на землі, «пригнічена егоїзмом», — молитва бідного підноситься до Бога. Чуття віри Божого люду недаремно вбачає в убогих «привратників неба», бо ж це вони навстіж відчинятимуть — або ж не відчинятимуть — перед нами ворота вічності. І цей Синод, за його словами, був нагодою «почути голоси убогих і замислитися над нестабільністю їхнього життя», а вони, водночас, засвідчили, що «можливо інакше дивитися на дійсність».
«Скільки разів, також і в Церкві, — підсумував Святіший Отець, — голоси убогих не вислухані, а, можливо, над ними глузують чи примушують замовкнути, бо вони незручні! Молімося, випрошуючи благодаті вміти чути волання бідних: воно є воланням надії Церкви. Так, волання убогих є воланням Церкви! Єднаючись з їхнім воланням, також і наша молитва — можемо бути в цьому впевнені — проб’ється крізь хмари».
фінансово.
Щиро дякуємо!
