Роздуми над Першим читанням на суботу ХХХІІ Звичайного тижня, рік І
Тоді, як мирна тиша все повила,
і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,
Твоє всемогутнє Слово з неба,
з царських престолів,
як невблаганний воїн,
грянуло в осередок пропащої землі,
несучи гострий меч –
Твій невідкличний наказ.
Стало воно, і все сповнило смертю.
Воно торкалось неба і проходило землею.
Все творіння, підлягаючи Твоїм наказам,
перетворилося знов у своїй природі,
щоб Твої діти збереглися цілі.
І видно було хмару, що отіняла табір,
і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла.
Червоне море стало битим шляхом,
зеленою рівниною – буруни могутні.
Ним увесь народ пройшов, під захистом руки Твоєї,
оглядаючи дивні чудеса.
Вони паслися, наче коні,
стрибали, мов ягнята,
славлячи Тебе, Господи,
який врятував їх.
Мудр 18,14-16; 19,6-9
На прикладі виходу з Єгипту автор показує могутність Божого Слова. Воно, «як невблаганний воїн», пронизує всю дійсність, змінює природу. Слово, що «несе гострий меч — Твій невідкличний наказ». Слово, що «зберігає цілими» Божих дітей, інших же «сповнює смертю».
Боже Слово судить. Воно має в собі життєдайну силу, але від цього не стає менш гострим. Як пізніше напише автор Послання до євреїв: «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!»
Чи варто загладжувати вимогливу гостроту Божого Слова? Чи не стане воно тоді — замість гострого меча — одомашненим тупим столовим ножем? Та чи виконуватиме тоді воно свою роль?
Слово має чіпляти. Має ранити. Має навіть убивати! Викривати й нищити зло. Сам Господь воює своїм Словом за нас. Ми теж у цій битві задіяні.