Роздуми над Першим читанням на понеділок ХХХІІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями вийшов грішний нащадок – Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році грецького панування.
Того часу з’явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходімо та зробімо союз з народами, які навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, найшло на нас багато зла».
Сподобалось їм це слово, і визначили деяких з народу, і ті пішли до царя, і він дав їм повну владу прийняти язичницькі звичаї.
От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за язичницькими законами, привернули собі необрізання, відпали від святого союзу, збраталися з язичниками та запродались зло творити.
Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом та щоб кожен покинув свої закони, і щоб усі народи прийняли царський наказ. Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати ідолам і оскверняти суботи.
П’ятнадцятого дня місяця Каслев, сто сорок п’ятого року, цар Антіох спорудив на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувалися вівтарі. При дверях домів та по майданах палилося кадило. Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу, а коли в кого знаходили книгу союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджували на смерть.
Однак, численні в Ізраїлі залишилися сильними і постановили твердо не їсти нічого нечистого. Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого союзу, і справді вмирали.
Вельми великий гнів завис над Ізраїлем.
1Мак 1, 10-15.41-43.54-57.62-64
Книги Макавеїв будуть нам розказувати про важливий період боротьби Ізраїля за власну тотожність. Один із правителів — Антіох IV Епіфан — не лише розповсюджує грецьку культуру, але й насаджує чужі для Ізраїля релігійні звичаї. Деякі з народу приймають усе, бо так вони будуть подібними до інших народів. Стануть, як всі.
Інституції, як в інших, відкинення зовнішніх ознак віри, перекреслення релігійних традицій. Однак «численні в Ізраїлі залишилися сильними». Вони розуміють, що «вельми великий гнів завис над Ізраїлем» і треба щось робити. А саме — бути вірними союзу з Богом, навіть якщо це загрожує смертю.
Потрібно серйозно задуматися над асиміляцією того, що пропонує світ. Чи справді подібність на різних рівнях до панівної культури та звичаїв приносить добрий результат? Що важливіше для віруючого: прийняття іншими чи вірність Богу?
фінансово.
Щиро дякуємо!
