«Я йду в монастир!» — чуєте ви, як грім серед ясного неба, чи як цілком очевидний наслідок тих усіх реколекцій, катехиз, паломництв, у яких ваші син або донька брали участь. Що ж сказати в цей момент? Падати навколішки і дякувати Богові, що благословив вашу родину таким великим даром? Чи, навпаки, заручитися підтримкою родичів і намагатися відвернути катастрофу?
Передусім дозвольте привітати: ви — чудові батьки, які зуміли навчити дитину думати про інших і прагнути високих ідеалів. І друга річ… Повірте, монастир чи семінарія — це не найгірше місце, де може опинитися ваша дитина. Вам хочеться плакати, ви відчуваєте біль? Що ж, це добрий знак того, що покликання — приміром — до священства, має син, а не мати чи батько. Як варто реагувати на таке рішення, щоб допомогти синові чи доньці обрати життєвий шлях і зберегти добрі стосунки, нерви та здоров’я? Пропонуємо 5 порад.
1. А нехай іде
По-перше, дитина, яку вам подарував Бог, — не ваша власність. Вона приходить у ваш дім як гість, залишається на деякий час, щоби згодом продовжити самостійно свою мандрівку, каже східна мудрість. Завдання батьків — зробити все, щоб дитина мала необхідні здібності та вміння дати собі у житті раду. Гарним прикладом є Анна, мати пророка Самуїла. Вона молилася про сина, Бог вислухав її благання. Анна виховала Самуїла і привела до Шіло, де на той час перебував Ковчег Завіту, на службу до священника Елі (1Сам 1, 1-28). Ваші син/донька хочуть служити Богові й людям? Слава Богу! Це означає, що ви виховали відповідальну, добру людину!
2. Доки не спробує, не буде знати
Звісно, ви любите вашу дитину; звісно, ви бажаєте їй всього найкращого. На певному етапі життя вам доводилося обирати для неї одяг, школу, корисну їжу. Тільки от настає момент рішень, які ваші діти мають прийняти самостійно. Адже саме їм згодом працювати юристом чи банкіром, а не вам; їм жити з цим чоловіком (жінкою), а не вам; якщо ваша донька хоче бути монахинею — це її вибір.
3. Ходіть та подивіться!
Цими словами Христос відповів Йоанові та Андрієві на їхнє питання: «Учителю, де перебуваєш?» (пор. Йн 1, 38-39) Може, до цієї поради варто дослухатися й вам. Скористайтеся з нагоди й завезіть вашу доньку чи сина до монастиря (семінарії). Повірте, їм також дуже непросто залишати рідний дім, стиль життя, друзів і рідних. Будьте з ними у цей особливий момент, покажіть таким чином, що ви поважаєте їхнє рішення, навіть якщо до кінця (від слова «зовсім») його не розумієте. Поцікавтеся, що йому (їй) буде необхідно у новому житті. Також ви побачите, де і з ким житиме ваша дитина. Це, безперечно, заспокоїть материнське/батьківське серце.
4. Чому
Замість того, щоб кричати й сваритися, варто запитати вашу дитину, чому вона вирішила прийняти таке рішення. Це надзвичайно важливе питання, яке супроводжуватиме її особливо на початку богопосвяченого життя. Ви дізнаєтеся її раціональні (або не дуже раціональні) аргументи. На підставі свого досвіду ви зможете допомогти їй визначитися. Будьте щирі, не повчайте, а слухайте.
5. «Пам’ятай, у тебе є дім»
Кожній людині важливо знати, що є місце, де її завжди, у будь-якому психоемоційному стані, чекають і приймають. Якщо ви гадаєте, що це й так зрозуміло з того всього крику і плачу, які часто супроводжують розмови про покликання, то дуже помиляєтеся. Ваша дитина обирає дуже непростий шлях, на якому її чекає багато випробувань. Нехай рідний дім завжди буде тим затишним і спокійним місцем, куди вона може повернутися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
