Інтерв’ю

Духовенству бракує погляду на себе через призму Божого Слова, — єпископ Едвард Кава

Czytać po polsku

31 Січня 2020, 14:28 1552 Віта Якубовська

У свято Стрітення Господнього, 2 лютого, Католицька Церква відзначає Всесвітній День богопосвяченого життя. У цей день Католицька Церква в Україні розпочинає Рік молитов за покликання.

Про суть та сенс богопосвяченого життя, про кризу покликань, про те чи є необхідність рекламувати такий стиль життя та про інші справи пов’язані зі священством та монашеством CREDO розмовляє з Головою Комісії у справах богопосвяченого життя єпископом-помічником Львівської архідієцезії Едвардом Кавою OFM Сonv.

— Чому Конференція Єпископів РКЦ в Україні вирішила присвятити цей рік покликанням?

— Після Року року Святості подружжя та сім’ї, котрий приніс дуже добрі плоди, ми спостерігаємо пожвавлення не лише у римо-католицьких парафіях, але також і серед греко-католиків та православних, які долучилися до перегринації ікони Святого Сімейства, і з Божого натхнення на засідання Конференції Єпископів народилася ініціатива похилитися над покликаннями. У ці нелегкі часи оточити молитвою тих, котрі вже покликані, але також молитися і про нові покликання. Хоча, я особисто вважаю, що покликання є, просто наше особисте свідчення та позиція Церкви щодо свідчення є надто слабкі і молодь не може відважитися відповісти на голос, який чує.

— Яка форма заохочення на вашу думку була би найбільш ефективною – реклама семінарій та монаших харизм чи радше особисте свідчення життям та служінням священників та богопосвячених осіб?

— Ми занадто вдалися до логіки світу і рекламуємо, а не свідчимо. Ми добре знаємо, що кожна реклама прикрашає реальність, щоб зацікавити, а отже не є до кінця правдивою, не показує всієї реальності. Те, чого ми потребуємо насправді, і про це говорять навіть самі богоспосвячені – це постійний приклад священників, ченців та черниць, їхня турбота про молодь, яку зацікавив такий стиль життя. Для мене особисто таким прикладом, як належить працювати із молоддю, є священник однієї з львівських парафій. З цієї парафії вже є покликання і готуються наступні, а на їхній вибір вплив мало свідчення цього священника. Він своєю щоденною працею в парафії, своїм служінням, постійною турботою та опікою над молодими людьми, виконуванням своїх душпастирських обов’язків допоміг їм створити духовну базу, з якої вони користають до сьогодні. Це справді роки праці, супроводу, духовного керівництва та підтримки. Сьогодні таке особисте свідчення є надзвичайно важливим: щоб священник, богопосвячена особа, а передовсім єпископ жили з Богом. Тоді не буде потреби у якійсь спеціальній рекламі. Та якщо хочемо «прорекламувати» монашество і його харизми, то найкращим способом було би задіяти молодь у ту діяльність, яку ведуть священники чи черниці. Це дозволить молоді включитися у життя парафії і відчути себе частиною Церкви. 

— Яким чином молода людина, яка шукає своє місце у цьому галасливому світі має розпізнати до чого вона покликана?

— 2 лютого, у День богопосвяченого життя, у наших храмах буде прочитаний лист Конференції Єпископів, у ньому буде щось на зразок інструкції до розпізнання покликання. Це будуть вказівки для тих, котрі вже відчули, що у їхньому серці вже щось діється, але вони ще до кінця не розуміють що це.  Ця інструкція має допомогти розпізнати людині її покликання, а ми маємо молитися про відвагу для них, щоб вони на нього відповіли.

Я переконаний, і ця думка постійно до мене повертається, що покликання народжуються у маленьких парафіях, маленьких молитовних групках, на тихій адорації, на невеликому паломництві, яке може не є ідеально організоване і проходить у спартанських умовах, на виїздах молоді — всюди, де можна побачити як діють священники чи черниці у дещо екстремальних умовах. Саме тоді і саме через них можуть зав’язатися ці особливі відносини з Богом. Це дуже важливо і цього нам сьогодні дуже не вистачає. Ми часто зосереджуємося на якомусь організаційному перфекціонізмі, оминаючи особистісний фактор.

— Як вже згадувалося, минулий рік був присвячений сімї і багато говорилося про те, що саме родина є тим першим євангелізаційним середовищем. Але якщо не є, тоді звідки мають взятися нові покликання? Ми маємо так багато неповних сімей, з проблемами, з багаторічною відсутністю когось із батьків…

— Для Господа — не проблема вибрати і покликати когось із такої родини. І це прекрасні люди. Можливо, вони навіть більше, ніж інші мають вразливість на потреби людей, є більш емпатичними внаслідок того, що самі були у чомусь обділені. Вони, можливо, і самі теж потребують більшої опіки та духовного формування у семінаріях чи монастирях, але це зовсім не перешкода, щоб у майбутньому вони стали прекрасними священниками чи черницями. Проте, щоб так могло статися, семінарії та монастирі мають стати для тих хлопців та дівчат, які приходять із своїм багажем досвіду та зранень, другим домом, новою родиною. Вони мають прийти у середовище, яке допоможе їм зцілитися, а не завдавати нових ран. Церква повинна бути чуйною до актуальних проблем, пов’язаних із формаційними процесами.

Це велике завдання Церкви – не лише говорити про проблеми, але також і пропонувати способи зцілення. Можемо багато говорити у проповідях про розбиті родини, про трудову міграцію, я сам часто про це говорю, але важливо теж пропонувати якісь спільноти, групи, завданням яких буде взаємодопомога та підтримка, духовна допомога, спільна молитва. Наприклад, молитовна група для жінок, чиї чоловіки на заробітках, або група для людей, які переживають втрату близької людини. Парафія має дати людині відчуття спільноти, потрібності, важливості, що є місце де її чекають. Церква має подбати про створення таких груп.

— Але з цим можуть бути проблеми. Часто чуємо, що священників мало, а обовязків у них багато, то ж хто і яким чудом повинен ті групи створювати і ними займатися?

— Ми не маємо замало священників чи богопосвячених осіб. Говорячи так, ображаємо Бога, адже у порівнянні із 1990-ми роками, у нас великий потенціал духовних осіб. Є за що Богові дякувати. От чого насправді бракує, то бажання працювати. Це правда, що багато часу і сил забирає як не будова храму, то якісь адміністративні питання, бюрократична тяганина і тому подібне. Проте, якщо пастир дбає про своїх овечок, якщо їх справді любить, то буде відповідати на їхні потреби, на їхній духовний голод і їх не покине. Буде саме тим пастирем, який пахне своїми вівцями, як каже папа Франциск. Для цього потрібно мати бажання щось робити. Довідатися про потреби вірян і зрозуміти, із чим може собі дати раду самостійно, а де треба довіритися світським та делегувати їм частину обов’язків. Священник, який має контакт із парафіянами, завжди знайде когось охочого допомогти – чи то у веденні якоїсь групи, чи то на будові. Але знову ж, щоб так було, священник повинен своїх парафіян «виховати», тобто в першу чергу подбати про душпастирське служіння і бути фахівцем від духовних справ, а тоді в його парафії знайдуться фахівці з інших галузей і все буде так, як повинно. Ми, священники, часто займаємося всім, але не тим чим повинні у першу чергу –  людськими душами довіреними нам Богом. Ми повинні турбуватися про них ревно і з любов’ю і тоді, попри втому та людське виснаження, завжди знайдемо у собі сили ставати всім для всіх, як говорив св. Павло.

— Мені трапилося почути думку, що дієцезія чи згромадження повинні мати що запропонувати молодій людині, яка хоче присвятити себе служінню. Якесь «заохочення» чи то «компенсація»,  додаткові бонуси у вигляді кращої освіти, кар’єри чи будь-чого іншого в рамках формації та майбутнього служіння Церкві. Яка Ваша думка з цього приводу?

— Це пастка. Звісно, цілком імовірно, що десь на підсвідомому рівні у когось можуть виникнути такі очікування: раз я присвятив себе Церкві, то згромадження чи дієцезія повинні мені це якось компенсувати. От тільки у богопосвяченому житті не про це йдеться. Священник чи черниця здобувають освіту не для себе, а для Церкви і для того, щоб служити. Не для кар’єри. Інакше це помилка з покликанням. Можна навіть сказати, що це втрата розуміння сенсу покликання.

Все ж таки богопосвячене життя полягає на тому, що Господь мене кличе і я нічого не очікую взамін. Звісно, що згромадження чи дієцезія дають формацію, освіту і навіть спеціалізацію, але все це не заради наукових титулів і більшої поваги у церковному середовищі, але для того, щоб служити іншим. Якщо я здобуваю освіту, то лише для того, щоб потім вчити інших чи допомагати іншим, як психотерапевт (наприклад) чи, маючи ступінь з канонічного права, допомагати подружжям по-Божому вирішувати їхні проблеми і так далі.

У цьому одна із причин кризи у покликанні серед духовенства – вони забули навіщо вони є. Забагато часу присвячували собі, своїй кар’єрі та власним очікуванням і замало часу Богові. Це йде у розріз із служінням Богові. Якщо служать Йому, тоді отримують все необхідне для того, щоб виконувати це служіння, отримують силу і натхнення служити людям. Якщо служать собі, тоді вигорають і не бачать сенсу у богопосвяченому житті і покидають його. Але і до життя у подружжі такі люди теж не придатні, ось що найгірше. Вони надто сконцентровані на собі та своїх очікуваннях.

— Існують якісь методи запобігання кризі у покликанні?

— Найкращою профілактикою та дезинфекцією мозку та серця є читання Божого Слова – це змінює мислення. Якщо священник, монах чи монахиня схиляються над Божим Словом, тоді навіть, маючи спокуси, проходячи якісь зони життєвої турбулентності, виходять із цього переможцями. Тому що у їхньому житті центральне місце займає Бог через своє Слово. І по-Божому буде переживати усі Таїнства і Євхаристію.

Є така гарна ініціатива богоспосвячених осіб – дні духовного відновлення, центральним пунктом яких є реколекції Lectio Divina. Люди, які вже мають певний формаційний стаж, знову вчаться слухання Божого Слова. Це дуже важливо – вміти чути Бога та іншу людину. Слово Боже зцілює – показує людині її справжнє обличчя, прихований егоїзм, нарцисизм. Сьогодні духовенству дуже бракує такого погляду на самих себе через призму Божого Слова. Питаю священників, як у них справи із читанням Біблії і, звісно, всі кажуть, що читають. Проте поведінка багатьох свідчить про протилежне. Святе Письмо не є його життєвим захопленням – він фахівець із будівництва, знається на машинах і найновіших моделях телефонів і одночасно хворіє на довготривалу відсутність Бога у своєму житті. Звідси цинізм, висміювання побожніших співбратів у священстві.

Сатана атакує богопосвячених дуже розумно – незначним відвертанням уваги від того, що у їхньому житті повинно бути найсуттєвішим – від життя з Богом. Не перекреслює відкрито Його існування, не підкидає так відразу думки про те, щоб покинути священство (це приходить вже згодом), а просто відвертає увагу. І можемо зустріти людей, які не покинули священства, але покинули Бога. Таїнства здійснюють сухо і формально, без особистого пережиття, проповіді говорять чужі, а не свої власні, у сповідальниці сидять, дивлячись на годинник.

Це, як каже о. Рупнік ТІ, і є найбільшою раною Церкви сьогодні – люди, які є знаком присутності Бога, Богом не живуть. Це і є криза покликань. І вона поглиблюється, коли священник, який переживає свою особисту пустиню, виправдовує себе, коли чує про черговий скандал у Церкві, що він же нікого не скривдив і нічого злого не зробив. Проте питання стоїть: а що ти зробив доброго? Якими є плоди твого священства?

Ось чому треба молитися не лише за нові покликання, але також і за ті, які вже маємо – щоб витривали у важкі часи.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Едвард Кава

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: