Netflix належить до авангарду кіносервісів, які представляють у кривому дзеркалі роль християнства і Католицької Церкви.
На сьогодні Netflix — найбільша інтернет-платформа для онлайн-переглядів. Також він робить свої фільми і серіали. Має високі рейтинги відвідуваності. Складно оцінити масштаб впливу, який ця продукція справляє на глядачів.
Дві Церкви
Критичне ставлення до релігії та Церкви у Netflix — набагато тонше, ніж брутальне приниження самого Спасителя у бразильській «Першій спокусі Христа». Прикладом цього може бути фільм «Два папи», номінований на Золотий глобус у категорії «найкращий драматичний художній фільм». Як звіщає інформація в тізері, фільм побудований на реальних подіях. У ньому з’являються реальні люди, зокрема папи Бенедикт XVI і Франциск. Це не документальне кіно, тож автори мають право вплітати вигадані теми і власну інтерпретацію в хід подій. Однак, переглядаючи «Двох пап», ми повинні усвідомлювати, що багато представлених там елементів не відповідають реальності.
Викликає сумніви також спосіб представлення обох пап. Завдяки акторській грі фільм сприймається з цікавістю, хоч Ентоні Гопкінс у ролі Бенедикта XVI неточно передає постать цього папи. Кудись поділася його вразливість і делікатність. Це безумовно результат сценарію, що підпорядкував зовнішні дані папи поглядам, які йому приписано. Творці фільму гостро протиставляють думки обох пап стосовно ролі Церкви. Під час вигаданої розмови, що нібито відбувається у Ватикані 2012 року, вони вкладають у вуста акторів питання, які ніколи не пролунали, але у фільмі служать підкресленню відмінностей між цими постатями. Бенедикт — очевидний традиціоналіст; зрештою, сам добре знає, що його називають «ройтвейлером Бога». Натомість Франциск — прихильник змін. «Твоя Церква іде в напрямку, якого я більше не можу схвалювати, або стоїть на місці. Я більше не хочу бути продавцем продукту, який не можу порадити з чистим серцем. Ми відірвані від світу», — каже він у розмові з Бенедиктом XVI і, посилаючись на педофільські скандали серед священників, додає: «Ми оточили себе муром, коли справжня загроза була посеред нас».
Якщо уявна зустріч папи Бенедикта і кардинала Берґольйо на початку відбувається в гарячій атмосфері, то у фінальних сценах герої доходять порозуміння, у тому сенсі, що Бенедикт схиляється до аргументації кардинала. Вигадка сценаристів така, що Бенедикт XVI поступається своїм правлінням, аби латиноамериканський кардинал міг стати папою.
Дискусія про роль Церкви становить найважливішу тему фільму Фернанду Мейрелліша. У «Двох папах» з’являється також кілька ретроспектив із життя кардинала Берґольйо, в яких не бракує дезінформації. Берґольйо не уділяв Причастя очільникові аргентинської хунти, а його контакти з членами хунти мали за мету допомогу політичним в’язням. Не збігаються з дійсністю і факти про гадані занедбання Бенедикта XVI у справі о.Деґольядо, який коїв сексуальні домагання і мав тривалі стосунки з жінками. Якраз папа Бенедикт відсторонив цього священника від публічної діяльності й наказав провести решту днів на самоті, в покуті. Схоже, що весь фільм побудований не на фактах, а на інформації з преси. Тут не знайти нічого справжнього, зате повно фейків.
Найчастіше тема Церкви з’являється в історичних серіалах, зазвичай у негативному контексті. Про це свідчать теми, які користуються найбільшим успіхом: інквізиція, хрестові походи, відьми — і грішні папи. Проблема в тому, що сучасні — згідні з політкоректністю і поширені на рівні «всім відомо, що» — стереотипи вони переносять у минуле, часто дуже далеке, представляючи його в перекрученому вигляді.
Переклад CREDO за: Едвард Кабєш, Gość Niedzielny