Погляд

Були часи, коли дитинства «не було»

06 Березня 2020, 13:35 768

Бестіарій (друга чверть ХІІІ століття, Англія), Британська бібліотека, Royal MS 12 F XIII, f. 17r.

Лінія людського життя від народження до смерті — це очевидна, зрозуміла річ. Людина народжується, дорослішає, розвивається, і кожен із цих етапів пов’язаний із народними звичаями й обрядами, що їх добре студіюють етнологи, підлітковими чи дорослими «кризами», яким присвячені літературні твори та праці психологів тощо.

Такі «звичні» речі, що змінюються в людських суспільствах дуже повільно, довго не приваблювали уваги істориків. Про них у журналі Verbum розповідає Олександр Охріменко —історик-медієвіст, викладач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

 

Богоматір із немовлям (VI століття, Візантія), Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, № 112 ЖК.

1960 року французький дослідник Філіпп Ар’єс опублікував працю, де чи не вперше висловив теорію, що дитинство в європейській історії — змінне: античне, середньовічне й новочасне суспільства вкладали різні змісти в цей життєвий період. Ар’єс наполягав, що до 1600 року ставлення європейців до дітей разюче відрізнялося від сучасного. Простіше кажучи, у Середні віки дитинства «не було». З пелюшок дітей одягали, як дорослих, вони працювали нарівні зі старшими, а на зображеннях поставали скоріше як «зменшені» дорослі постаті. Та й батьки не мали з нащадками особливого емоційного зв’язку: значна дитяча смертність викликала «відчужене» ставлення до малюків. Історики вже в 1980-х роках поставили теорії Філіппа Ар’єса під сумнів, але й досі складно сказати, як саме було насправді.

 

Маргіналія з Декреталій Григорія ІХ (перша половина XIV століття, Франція), Британська бібліотека, Royal MS 10 E IV, f. 235.

 

Дитячість у дитині: Христос та інші

У середньовічній Європі були надзвичайно поширені зображення Діви Марії з Ісусом на руках. Це, з одного боку, дає історикам сотні зображень дітей. А з другого боку, Христос — це не звичайна дитина: Він уже народився з мудрістю Сина Божого. Тому не дивно, що в Середні віки Його подекуди малювали як «зменшеного дорослого». Утім, є також чимало зображень Ісуса з дитячими рисами, принаймні від ХІІ століття.

 

Вінчестерська Біблія, (між 1160 і 1180 роками, Англія), Бібліотека та музей Морган, MS 619r.

 

Матвій Паризький, «Англійська історія» (1250–1259 роки, Англія), Британська бібліотека, Royal MS 14 C VII, f. 6r.

 

Біблія Вільяма Девонського (третя чверть ХІІІ століття, Англія), Британська бібліотека, Royal MS 1 D I, f. 272v.

 

Збереглися й середньовічні мініатюри зі сценами народження чи дитинства інших постатей, біблійних (скажімо, Самуїла чи Йоана Хрестителя) та світських (наприклад, Юлія Цезаря чи Тристана).

 

Народження Ісава і Якова з рукопису Августина «Про град Божий» (близько 1480 року, Франція), Гаага, RMMW, MS 10 F 11.

 

Народження Олександра Великого (близько 1490 року, Нідерланди), Британська бібліотека, Royal MS 20 C III, f. 15r.

 

У кожному разі, якщо довіряти середньовічним зображенням, дитинство було виразно означеним окремим періодом життя. Проблема в тому, що на мініатюрах ми бачимо здебільшого екстраординарних, видатних дітей. А як сприймали тих, у яких нічого надзвичайного не було?

 

Народження Цезаря (близько 1475 року, Франція або Нідерланди), Британська бібліотека, Royal MS 16 G VIII, f. 32r.

 

Батьківська любов 

Висока дитяча смертність була підставою для істориків сприймати як норму емоційну прохолодність батьків до синів і дочок. «Типовим» прикладом вважали реакцію англійського короля Едуарда І, який 1271 року втратив сина, а 1272 —батька. Як переказує хроніст Вільям Рішанґер, Едуард І більше тужив за 65-річним батьком, ніж за 5-річним сином: смерть дитини стерпіти легше, бо народяться й інші, а от батька вже не повернеш. 

Така «черствість» — плід особистого досвіду короля: його перша дружина Елеонора Кастильська народила 16 дітей, із яких тільки шестеро досягли дорослого віку. Тим часом Карл І Анжуйський, який і запитав Едуарда І, за ким той журиться більше, по-іншому сприймав ситуацію. Відповідь здивувала його, як і самого хроніста, бо батьки Карла І, Генріх ІІІ і Елеонора Прованська, були в надзвичайній жалобі, коли 1257 року померла його трирічна сестра Катерина, хоч вона й дуже хворіла.

 

Бестіарій (близько 1185 року, Англія), Бібліотека та музей Морган, M 81, f. 19v.

 

Щоб побачити не королівські, більш пересічні батьківські почуття, звернімося до бестіаріїв, які поєднують релігійні пояснення довколишнього світу та його моралі з науковими спостереженнями за природою. З погляду історії дитинства цікавими є ілюстрації до опису мавп: якщо в ранніх бестіаріях на мініатюрах зазвичай зображають саму мавпу, то від ХІІІ століття — мавпу з мавпенятами, яких вона тримає на шиї та плечах. У тексті йдеться про те, що «мавпа-самиця, коли народжує двійню, любить більше одне дитя, ніж інше. І коли полює, то одне, яке любить, тримає спереду», щоб захистити; друге ж дитя ззаду обіймає її за шию. Можна порівняти становище мавпенят із ситуацією дитини на мініатюрі з «Біблії Роберта де Белло», датованої 1240–1253 роками, де мати тримає дитя на плечах. Обґрунтованість паралелей між тваринними й людськими взаєминами доводить і «Псалтир Альфонсо» з кінця ХІІІ століття, де на маргіналіях зображено досить-таки людиноподібну русалку.

 

Біблія Вільяма Девонського (третя чверть ХІІІ століття, Англія), Британська бібліотека, Royal MS 1 D I, f. 110r.

 

Псалтир Альфонсо (близько 1284 року, Англія), Британська бібліотека, Add MS 24686, f. 13r.

 

Матеріальний світ: пелюшки, іграшки та ігри

Середньовічні тексти часто пов’язують дитинство зі слабкістю, залежністю від інших, безневинністю та грайливістю. На різних етапах зростання дітей зображають то як немовлят у пелюшках, то як малечу, що робить перші кроки, то як дітлахів із іграшками чи книжками. 

Археологи знаходять чимало іграшок; зображення різноманітних забавок можна побачити на книжкових ілюстраціях, а на згадки про них натрапити в документальних джерелах. Специфічні речі, пов’язані з дитинством, як-от ходулі чи слінги, — це не сучасні винаходи: у середньовічному мистецтві достатньо аналогів.

 

Коло життя з книги Бартоломія Англійського «De proprietatibus rerum» (1486 рік, Франція).

 

Як і сучасні діти, середньовічні малюки імітували життя дорослих, а їхні іграшки нагадували реальні предмети. Хоч якість забавок залежала від суспільного прошарку й заможності сім’ї, та було щось, що об’єднувало всіх дітей: вони гралися. Ґеральд Вельський (1146–1226) згадував, що малим будував з піску і бруду церкви та монастирі, тим часом як старші брати — палаци і маєтки; такий вибір ігрових об’єктів по-своєму провіщав майбутнє хлопчиків.

 

Часослов Катерини Клевської (близько 1440 року, Нідерланди), Бібліотека та музей Морган, MS 917/945, p. 146-149.

 

Латтреллський псалтир (1325–1340 роки, Англія), Британська бібліотека, Add MS 42130, f. 53r.

 

Дитяча смертність

Сучасні дослідники припускають, що висока дитяча смертність у Середньовіччі не позбавляла дітей батьківської любові. Тяжкі пологи, хвороби чи нещасні випадки загрожували як малюкам, так і дорослим. Перекази про чудесні спасіння дітей завдяки батьківським молитвам і матеріальні знахідки штибу невеликих амулетів свідчать про бажання порятувати дітлахів, а не просто «народити наступного». Популярність у Середні віки зображень загибелі немовлят-мучеників дає змогу зрозуміти, що життя малюків теж вважали цінним. Звісно, як вказує Ар’єс, надгробки померлим дітям замовляли вкрай рідко; однак і для померлих дорослих надгробки були винятковим явищем.

 

Убієння невинних з Маастрихтського часослова (перша чверть ХIV століття, Нідерланди), Британська бібліотека, Stowe MS 17, f. 261v.

 

Вільям Кентерберійський у збірці про чудеса Томаса Бекета, укладеній наприкінці ХІІ століття, розповідає про 8-річного хлопчика Філіпа, який упав в озеро у графстві Чешир і втопився (буквально: «був забраний водою»). Коли малий не повернувся додому, його батько, Г’ю Скот, після довгих пошуків знайшов його тіло на березі. Чоловік «зітхав і зойкав», витягуючи синове тіло з води, а мати, дізнавшись про смерть дитини, «залилася слізьми та горем». Замість підготовки до похорону батьки поставили сина на ноги, ніби той ходить, щоб вода вийшла з його тіла, — але це не допомогло. Зрештою його окропили святою водою, принесеною з паломництва до мощей Томаса Бекета, і за Божим втручанням Філіп повернувся до життя.  

Дитинство в середньовічній Європі може здаватися то дуже схожим на сучасне, то разюче іншим. Однак навіть сучасне дитинство ми уявляємо доволі ідеалізовано: діти мають гратися, радіти, поводитися «по-дитячому». Справді, в Середні віки дітлахи починали працювати раніше, ніж нині, але й умови тоді були не такі складні, як, скажімо, в індустріальному ХІХ столітті. Смерть за браку антисептиків і антибіотиків чигала не тільки на малюків, а й на решту люду. Проте батьки любили дітей і сприймали їх саме як дітей, а не «маленьких дорослих».

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: