Погляд

«Сьогодні ми знову пливемо в океані небуття» — слова Ратцінґера викликають подив під час пандемії

13 Квітня 2020, 17:24 6666

Коли я читаю ці слова, в мене по шкірі бігають мурашки. Добре, якщо ми все ще в змозі триматися дерева хреста.

Бог став такий близький до нас, що ми можемо Його вбити, і тоді Він ніби перестає бути для нас Богом.

 

Думки, які зворушують до глибини душі

Читання теологічних творів Йозефа Ратцінґера — папи Бенедикта XVI — у смутний час пандемії викликає подив. Дає неочікувану підтримку. Його богословські тексти не мають нічого спільного з нудними підручниками, що їх часто укладають академічні теологи.

Тоді як серед тисяч сторінок, написаних цим, одним із видатніших католицьких мислителів сучасності, не раз можна знайти думки, які проймають до глибини душі.

У текстах Ратцінґера частіше можна зустріти болісний діагноз і питання, в яких трагічно показані відчайдушні пошуки надійності. Але їхній автор при цьому повністю усвідомлює, що для віруючого християнина відповіді на найважливіші екзистенційні питання ніколи не будуть вичерпаними.

Однак віра в Єдиного Бога вимагає від нього, щоб, як писав про Авраама св.Павло, в кожній тривожній ситуації «проти надії увірувати в надії…» (Рим 4,18).

 

Розповідь про монаха, який тонув

В одній із найвідоміших своїх книжок, «Вступі до християнства», Ратцінгер використав пронизливий образ із п’єси Поля Клоделя «Атласний черевичок». Корабель, на якому плив один місіонер, потопили пірати.

Монах урятувався. Він з останніх сил тримався за дерев’яну балку і востаннє в житті звертався до Бога такими словами:

«Господи, дякую Тобі за те, що мене так зв’язали. Я не раз вважав, що Твої заповіді важкі. Моя воля щодо цих наказів була безсила і противилася їм. Сьогодні не можу вже бути з Тобою пов’язаний тісніше, і хоча можу рухатися, та жоден із моїх членів не може від Тебе віддалитися. Я справді так міцно прив’язаний до хреста, але хрест, на якому вишу, ні до чого не прив’язаний, блукає морем».

Коментар Ратцінґера до слів потопаючого місіонера, хоча без сумніву є вираженням віри теолога, водночас дещо непокоїть:

«Прив’язаний до хреста, але хрест, ні до чого не прив’язаний, блукає по морю. Складно більш виразно й чітко описати ситуацію, в якій сьогодні перебуває віруючий. Здається, що його тримає тільки балка, яка гойдається на хвилях моря небуття. Здається, можна вирахувати мить, коли він потоне. Тільки ця хитлива балка єднає його з Богом, — але єднає нерозривно, і він у кінцевому підсумку знає, що це дерево сильніше за безодню небуття, яка глибочіє під ним, і яка попри це являє завжди грізну, суттєву силу його сьогодення».

 

Побачити людину в невіруючому

У п’єсі Клоделя віра місіонера сильно протиставлена невірству його рідного брата, який хотів бути завойовником світу і королем життя, а закінчив невільником на кораблі. Ратцінґер бачить в історії братів переконливу алегорію кожної людської долі. Рано чи пізно людина має отримати досвід дрейфування «океаном небуття». І тому:

«…і віруючі, й невіруючі, кожен по-своєму, переживають сумніви та віру, якщо тільки не приховують самі від себе правди свого існування. Ніхто не може повністю уникнути ані сумнівів, ані віри; для одних віра існуватиме попри сумніви, для інших — через сумніви й у формі сумнівів.

Уміння віднайти остаточний сенс свого життя не інакше, як у постійному суперництві між сумнівом і вірою, непевністю та визначеністю — це головна справа в житті кожної людини.

Можливо, сумніви обох людей бережуть їх від замкнутості в собі й можуть стати місцем зустрічі. Не дозволяють їм ізолюватися, допомагають віруючому побачити людину в невіруючому, а невіруючому — у віруючому. Для першого — це участь у долі невіруючого, для другого — спосіб, у який віра попри все залишається для нього викликом.

 

Як клоун у цирку?

«Вступ до християнства» Ратцінґера написаний на підставі лекцій, які німецький теолог проводив у 1966-1967 рр. для слухачів усіх факультетів Тюбінгенського університету. Це були бурхливі часи: процвітала епоха молодіжних протестів, вибухнула сексуальна революція.

Християнство багатьом здавалося красивою казкою з минулого, а Церква — застарілою інституцією, що гине і вже нічого не може запропонувати людству, визволеному з кайданів мракобісся та пуританської моралі. Що ж міг сказати їм теолог, навіть такий відомий і блискучий, як Ратцінґер?

Він сам порівнював себе (вслід за данським протестантським філософом ХІХ ст. К’єркегором) із цирковим клоуном, який відчайдушно намагається у своєму клоунському костюмі закликати мешканців села, куди заїхав цирк, рятувати його від пожежі. Селяни не вірять клоунові. Вони думають, що це реклама циркової вистави — комерційний елемент легковажного дійства. Проте Ратцінґер не мав ілюзій:

«… якщо хтось пробує проголошувати віру людям, які живуть і діють сьогодні, то може собі здаватися блазнем або людиною, що встала з прадавнього саркофагу й увійшла в нинішній світ у стародавньому одязі і з тогочасним мисленням; і світ не може зрозуміти її, а вона — світ […]

Той, хто хоче сьогоднішнім людям проголошувати теологію, яка для них зовсім чужа, той якщо сприймає це серйозно — не тільки зіткнеться з труднощами, як це пояснити, а й пізнає небезпеку загрози власній вірі, болючу силу невіри у глибині власної віри».

 

Бог, який виходить з укриття

Які ж далекі ці слова від стереотипних уявлень про Ратцінґера як про «сірого кардинала» і «закритого на дух часу папу-консерватора»! Від декого можна почути, що з часом автор «Вступу до християнства» посилив свою позицію і замінив справжність своєї пронизливої віри жорсткою безкомпромісністю й моралізаторством, яке не рахується зі складністю людського існування. Однак мені ця думка не здається правильною.

Головний імпульс, який можна побачити в усій творчості Ратцінґера, залишається незмінним. Віра для німецького теолога — це досвід зустрічі, на якому, попри усвідомлення людської слабкості, можна будувати надію. Віруючий насправді зустрічає Бога. А Бог у цій зустрічі ніколи не прихований повністю, хоча пізнати Його можна тільки як того, хто виходить з укриття, в дуже особливому контексті. Тому можна сказати, що:

«…християнська віра живе тим, що не дає об’єктивного сенсу, а що цей Сенс знає і любить мене і що я можу Йому довіритися, як дитина, яка знає, що в материнському “ти” критюься відповіді на всі її запитання. Віра, довіра і любов — становлять цілість; і всі значення, навколо яких обертається віра, є тільки конкретизацією цього обертання, яке охоплює все; цього “вірю в Тебе”; цього відкриття Бога в обличчі людини — Ісуса з Назарета».

 

Бог шукає людину тільки через людину

За словами Ратцінґера, без Бога-людини неможлива така зустріч і знайдення саме такого сенсу. Тим не менш, у цьому немає нічого спільного з бажаним «святим спокоєм». Тут, швидше, виявляється вразливість на зранення з боку Бога і можливість зранення з боку людини, яка проявляється у відкиненні довіри, яку закладає і обіцяє віра.

Німецький теолог пише у своєму «Вступі до християнства»:

«Те, що, на мою думку, має наблизити до нас Бога, а саме те, що ми можемо доторкнутися до Нього як до людини, схожої на нас, іти Його слідами, просто пройти ними, — в дуже глибокому сенсі стало передумовою “смерті Бога”, яка відтоді невблаганно відбивається на ході історії та стосунку людини до Бога. Бог став такий близький до нас, що ми можемо Його вбити, і тоді Він ніби перестає бути для нас Богом».

Коли я читаю ці слова, у мене по шкірі бігають мурашки. Чи є спосіб визволення з цієї трагедії, в яку ми занурилися, вбиваючи Бога-людину, якого зустріли?

Ратцінґер бачить таку можливість в усвідомленні того, що ми обдаровані даром, яка може спонукати нас обдаровувати інших. Однак таке усвідомлення ніколи не може бути чиїмось індивідуальним скарбом.

«Бог хоче прийти до людини, шукає людину лише через людину, — пише Ратцінґер. — Шукає людину тільки у її зв’язку з іншими людьми». Віра — це дар, і цей дар має своє джерело у божественно-людській і людській спільноті.

 

Церква — це насамперед Євхаристія

Ми зустрічаємо Бога найповніше в об’явленні, яке пов’язане з особою Ісуса з Назарета. Бог — предмет теології, а Христос — необхідний шлях пізнання єдиного Бога. Завдяки Христу ми не мусимо зводити пошуки Бога до нашої суб’єктивності.

Однак звідки ми знаємо, що зустріч із Христом — не самообман?

«Де справді знайти Христа, а не думку про Нього?» — запитує Ратцінґер в іншій своїй праці, «Правда теології». І дає рішучу відповідь, що Церква — це «наше теперішнє з Христом: іншого немає».

Можливо, тому, бувши префектом Конгрегації віровчення і потім папою, Ратцінґер захищав цей церковний вимір віри від спроб руйнування (так принаймні, як він це бачив — чи то в теології визволення, чи в міжрелігійному діалозі) цього єдиного безпечного притулку віруючих.

А Церква, хоч її певна святість завжди «не свята» (бо спільноту творять грішники, навіть якщо стають святими), — це насамперед Євхаристія.

 

Обдаровані — обдаровуйте інших

Сьогодні, у час пандемії, коли так бракує Євхаристії, важко знайти слова такої довіри. Ми знову відчуваємо, що пливемо «океаном небуття». Добре, якщо ми все ще можемо триматися за балку хреста. Добре, якщо навіть у такій ситуації можемо побачити, що ми обдаровані й можемо намагатися передавати цей дар далі як молитву, думку, дію.

Можливо саме в цьому (а не в обрядах) найсильніше об’являється святість бого-людської і людської спільноти, якій Йозеф Ратцінґер присвятив так багато прекрасних сторінок.

Досвід любові спроможний переносити нас понад небуттям і нерозривно пов’язаного з ним сумнівом. У цьому — зародок довіри, яка є справжньою вірою в єдиного Бога, що став для нас людиною.

Переклад CREDO за матеріалами: Себастьян Дуда, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Бенедикт ХVI

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity