Свідчення

«Я благала Юду Тадея, щоб він допоміг»

01 Червня 2020, 13:14 3483

Хочу поділитися історією про те, як святий Юда Тадей допоміг мені пережити найскладніший період життя і, по суті, врятував мене та мою дитину.

Ми з чоловіком уже досить давно побралися — ще сім років тому, одразу як закінчили навчання. Ми побралися, проте не вінчалися, бо чоловік із православної родини і ми не могли дійти згоди, де ж нам повінчатись. Та насправді ми не дуже над цим замислювалися: протягом перших п’яти років спільного життя ми активно будували кар’єру, багато навчалися, встигли пожити закордоном, багато подорожували і спілкувалися з друзями. Але коли наближалася п’ята річниця шлюбу, я почала потихеньку розуміти, що час нам виходити на новий рівень у стосунках. Крім того, хотілося себе спробувати в якійсь іншій ролі, окрім кар’єристки. Чоловіка ж насправді все влаштовувало, він почувався «у своїй тарілці», але погодився спробувати завести дітей.

Однак ситуація залишалась досить дивною. Наче ми цього й хотіли, але водночас не були впевнені. Так, через три місяці спроб тест показав мені дві смужки, але це чомусь не викликало в мене радості. Навпаки, я почала плакати і перейматися, що тепер нічого не встигну з того, що запланувала собі у житті. І поки я ніяк не могла зрозуміти, що ж тепер робити, — все закінчилось. В мене стався викидень на ранніх термінах. І лише через місяць після цього я зрозуміла, що насправді сталось, і в мене почалась жахлива депресія.

Я не могла собі пробачити, що замість того, щоб радіти й дякувати Богу, я думала тільки про себе. І тоді я вирішила обговорити з чоловіком наше вінчання. Скажу одразу, що нам було дуже нелегко дійти згоди, але зрештою в лютому 2019 року ми повінчалися в католицькому храмі. 2019 рік якраз був проголошений роком сім’ї, і я вірила, що це не просто так, і що ми з чоловіком маємо спробувати завести дітей знову. Але протягом півроку нічого не виходило, і мене це почало хвилювати. Я вирішила не чекати далі, і в липні звернулася до репродуктолога по пораду. Лікар призначив мені цілу купу аналізів і різні діагностичні процедури, які на перший погляд виглядали досить неприємно. Проте я вирішила, що маю пройти цей шлях і набратися терпіння. Я просила Бога про допомогу, про силу це все пройти. І отримала відповідь вже в липні: тест знов показав дві смужки!

Тут, мабуть, потрібно згадати ще одну важливу річ: у червні до цього в мене стався гіпертонічний криз. У мене завжди був високий тиск, ще з юності, через ускладнення після нейроінфекції. Проте через велику кількість емоційних переживань, утому від роботи й тяжкий психологічний стан ситуація значно погіршилась. Я лежала в лікарні з тиском, але тоді не замислювалася, що це якимось чином може вплинути на майбутню вагітність. Мені здавалося, що головне — завагітніти і зберегти вагітність на ранніх термінах, а далі вже якось буде. Згодом я зрозуміла, як сильно помилялась. 

Перші тижні й місяці вагітності я ходила дуже тривожна, і вже на третьому місяці в мене став підвищуватися тиск. Мені одразу виписали гіпотензивну терапію і сказали ретельно слідкувати за тиском, адже його різкі зміни й підвищення можуть призвести до відшарування плаценти й порушення кровотоку, а отже, і до смерті дитини. Проте тоді в мене був жахливий токсикоз, і я могла думати тільки про це. Терміну «прееклампсія», згаданого лікарем, я теж ніби не почула, хоча тепер уже я розумію, що саме на це потрібно було звернути увагу. Лікар виписала мені пити аспірин із 13-го тижня вагітності, щоби зменшити ризик прееклампсії, бо це дуже серйозно. Проте всі навколо казали, що не можна пити стільки хімії під час вагітності, що буде тільки гірше. Як же я рада, що все-таки послухала лікаря, а не диванних експертів! Думаю, Бог мені тоді підказав, як правильно вчинити. 

Так я доходила до грудня, тобто до шостого місяця. Так, часами були певні проблеми, були нічні поїздки до лікарні, але загалом все було нормально. А в грудні почалось. Спочатку захворіла моя бабуся. Їй уже 82, вона впала і зламала кульшовий суглоб. Це, звісно, дуже важка травма, особливо для людей у такому віці, проте в нашому випадку все було ще гірше: перелам запустив хворобу Альцгеймера в дуже тяжкій формі. Бабуся не розуміла, де вона і з ким вона, а вночі просто кричала і стогнала увесь час. Мої батьки зовсім перестали спати. Вони робили все, щоб якось покращити ситуацію, викликали лікарів додому, від травматолога до психіатра, але нічого не допомагало. Більше того, бабуся почала фактично кидатись на людей і всіх звинувачувати у чому тільки можна. На це було страшно дивитись, таке відчуття, наче це зовсім не та людина, яку ти знав усе життя.

Але страждала не тільки бабуся, моя мама страждала не менше, адже відчувала велику відповідальність, — проте зробити нічого не могла, окрім як перестати ходити на роботу й перестати спати, щоб увесь час присвятити піклуванню про бабусю. Тобто мама вирішила зовсім своє життя витратити на догляд за бабусею. Якось вона мені подзвонила і сказала, що вже не витримує, але ніякого виходу із ситуації не бачить. Жодна лікарня не погоджувалась брати до себе бабусю, а медсестри та сиділки просто відмовлялись доглядати її, після першої ж зміни. Саме тоді я згадала, що в таких ситуаціях, із яких, здавалося б, виходу зовсім немає, допомагає святий Юда Тадей.

На той час я не знала жодної молитви до нього, тому почала шукати в інтернеті і знайшла новенну, яку читають у безвихідних ситуаціях. Через 9 днів читання новенни я почала сподіватися, що ситуація якось зміниться, хоча було зовсім незрозуміло, як це може статись. Саме тоді несподівано мама згадала про бабусиного двоюрідного брата, який якраз шукав роботу. Він погодився приїхати й сидіти з бабусею за невелику платню. Це дало змогу перевести бабусю назад до неї додому та забезпечити їй цілодобовий догляд. Крім цього, її психоемоційний стан також дещо покращився. Звісно, мама приходила до неї щодня, проте вона повернулась на роботу й майже повністю відновила звичне життя. Це був перший раз, коли Юда Тадей зробив чудо, і дуже скоро мені знову довелось прохати його про допомогу. 

В кінці січня я мала проходити скрінінг третього триместру. Перед цим я почала помічати, що мій тиск почав зростати, спершу несильно, до 135/90. Я трохи збільшила дози гіпотензивного препарату і так пішла на скрінінг. На УЗД усе було нормально, мені навіть показали 3D-фотографію моєї дитини, але сказали, що матковий кровобіг трошки виходить за межі норми (була виїмка), хоча це ніяк не впливає на пуповинний кровобіг, а отже, на дитину. В мене якраз почався 30-1 тиждень, лікарі виписали мені лікарняний, щоб уже йти в декрет, але я збиралася ще понад місяць працювати. 

А наступного дня я вже лежала в стаціонарі у відділі патології вагітності з тиском 160/110. Мене перевели на максимальні дози гіпотензивних препаратів й почали колоти стероїди для розкриття легень у дитини, адже, як пояснили мені лікарі, передчасні пологи можуть статися будь-якої миті через прееклампсію. Це той стан, коли різко зростає тиск, відмовляють нирки (з’являється велика кількість білка в сечі) та порушуються плацентарні кровотоки, що часто призводить до смерті дитини, при цьому матері теж загрожує найгірший сценарій. Стан прееклампсії потребує миттєвої реакції лікарів і не чекає ані секунди. Коли я все це усвідомила, моє життя перетворилося на пекло, адже дитинка була ще замаленька для народження і шанси на її виживання були невисокі. Це був постійний страх, постійна паніка та неспокій, причому навіть не за себе, а насамперед за дитину. Я мало не щодня здавала аналізи, щоб контролювати роботу нирок. Тоді й згадала, що в такому відчаї можна попросити Юду Тадея про допомогу, саме він допомагає в таких страшних ситуаціях, тим більше що він уже нещодавно допоміг у ситуації з бабусею.

Я почала читати новенну до цього святого, і після 10 днів у лікарні мій стан поступово стабілізувався. Цифри тиску прийшли більш-менш до норми, аналізи були добрі, прееклампсії не сталося. У лікарів не було причин тримати мене в лікарні й надалі, і мене відпустили додому. Я продовжувала благати Бога за свою дитинку, щоби з нею все було добре.

Вдома я протягнула ще два тижні на максимальних дозах гіпотензивних препаратів і постільному режимі. Я перестала вживати сіль, щоб не підскочив тиск. Дійшло до того, що я навіть боялася встати з ліжка, щоб не провокувати підняття тиску. Я не могла нічим займатись, голова була забита поганими думками, а вночі дошкуляли кошмари. Я продовжувала читати молитви до Юди Тадея, і це єдине, що мене заспокоювало. Проте за два тижні тиск знову різко підвищився, і я вночі потрапила до лікарні. Стало зрозуміло, що навіть максимальні дози препаратів уже не діють. Тоді мій лікар-терапевт вирішила додати ще один препарат, дуже жорсткий, бета-блокатор. Це був останній крайній захід, на який можна було піти у тій ситуації, адже лікарі прагнули дотягти хоч би до доношеної вагітності (37 тижнів). Бета-блокатор різко знизив мій тиск, але погано подіяв на дитину: вона перестала рухатись у животі, а її серцебиття стало різко знижуватися. Це дуже мене злякало. Я запропонувала лікарям краще зробити кесарів розтин, ніж щоб дитина мучилась у животі від браку кисню. Лікарі взяли паузу на ніч. Тоді я знову почала читати новенну, адже ситуація виглядала безвихідною: якщо знизити дози — дитині буде краще, але тиск не втримається, що призведе до порушення кровотоків; якщо залишити дози — мені буде краще, але дитина страждатиме. Я благала Юду Тадея, щоб він допоміг. І тоді на наступний день лікарі вирішили все ж поступово зменшити дози. Тиск тримався в межах норми, а серцебиття дитинки прискорилось. Ситуація стабілізувалась, і через декілька днів мене відпустили додому. Прееклампсії знову не сталось, як я і благала Бога. І знову-таки, як і минулого разу, я протягнула два тижні вдома на постільному режимі, аж доки бета-блокатори перестали втримувати тиск, і він злетів до 165/110.

Оскільки було вже майже 37 тижнів вагітності, стало зрозуміло, що далі вже не протягнеш. Я просила Юду Тадея про заступництво, щоб моя дитина вижила в пологах. А вони були дуже важкими. Це мав бути кесарів, проте мій лікар вирішив, що краще мені народити самій, тому що кесарів — усе-таки порожнинна операція, і він стимулював мені пологи. Такого болю я не відчувала ніколи в житті. Мені здавалось, що я в пеклі, адже штучно викликані пологи завжди набагато болючіші за природні. Крім того, в мене вони були хаотичні та супер-стрімкі — всього за годину. Лікарі не встигли зробити анестезію і не встигли зробити розріз. Тепер я розумію, що Господь через заступництво Юди Тадея вберіг мене і мою дитину, ми обоє залишились живі та відносно здорові (наскільки це в принципі було можливо у цій ситуації).

Мій хлопчик народився дуже маленьким — 2290кг і 47см, проте він сам дихав, і його скрінінги були нормальні. Я була невимовно вдячна Господу і Юді Тадею за те, що все сталося саме так, як сталося. Я змогла доходити до бажаного терміну без прееклампсії, народити сама, а моя дитина була в порядку. Ніхто в це не вірив два місяці тому, коли я вперше потрапила до лікарнй, й тепер усі лікарі мені казали, що сталося диво. Я впевнена, що так склалось завдяки заступництву Юди Тадея. Саме тоді я пообіцяла, що розкажу свою історію, щоби ще більше прославити цього Святого серед людей. 

Проте моя історія не закінчилась на цьому. Коли дитині було три тижні, ми потрапили до лікарні з тяжким пієлонефритом — запаленням нирок. Тоді ситуація була дуже важка, адже ніхто з лікарів-педіатрів чомусь не помітив проблеми, і хвороба розвинулась. Я здала аналізи дитини суто з власної ініціативи, адже мала дивне відчуття, що з малим щось не так, і аналізи це підтвердили. В лікарні я читала новенну до Юди Тадея за здоров’я сина, і я впевнена, що нам вдалося витягти нашого хлопчика з украй важкого стану завдяки заступництву цього Святого. Більше того, думаю, він підказав мені, що треба терміново здати аналізи, доки не пізно. 

Сподіваюсь, мою розповідь побачить достатня кількість людей, і слава Юди Тадея так буде ширитися. Пам’ятайте, що коли вам дуже важко і здається, що немає ніякого виходу із ситуації, — треба попросити в Юди Тадея про допомогу, і він вас вислухає та допоможе. 

Інна

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Юда Тадей

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: