Людина схильна ідеалізувати все, що хоче отримати у житті.
Процес ідеалізації — нормальний для юнацького віку, для багатьох професій-мотиваторів. Коли ж постійна ідеалізація стає причиною розчарувань і пригніченості, то можна говорити про завищений рівень вимог.
Здебільшого це стосується людей, чиї батьки були постійно ними в дитинстві незадоволені, хотіли реалізувати через них свої дитячі мрії, замість них складали план ідеального майбутнього. Бути «на своєму місці» й бути «задоволеним тим, що маєш», — насправді досить складний психологічний процес. Він включає в себе особисту відповідальність за вчинки, адекватну ситуації самооцінку, емоційну налаштованість отримувати досвід і користуватися його результатами.
Давайте розглянемо, коли може бути викривленим один з цих механізмів.
1.Особиста відповідальність
Часто можна почути вислів «жити для себе». У доброму розумінні цих слів — знати свої внутрішні бажання, осмислювати дійсність відносно власного попереднього досвіду. Проаналізуймо, наприклад, купівлю машини. Автомобіль можна купити, бо ним зручно пересуватися, бо це давня юнацька мрія, тому що він є в сусіда, а на роботі більше поважатимуть. Так само можна підійти до різних наших рішень: створити сім’ю, вступити до університету, побудувати будинок, купити диван, поїхати на море… Тільки за добре сформованої особистої мотивації буде наявна особиста відповідальність за вибір. Тому так важливо вчити дітей самим обирати гуртки, секції, коледжі, ба навіть морозиво, сок та колір одягу! Людина вчиться вибирати, спираючись на внутрішнє відчуття, і нести за це відповідальність із раннього дитинства.
2.Адекватна самооцінка
Ця якість передається у спадок від батьків дітям. У занадто вимогливих або невпевнених у собі батьків діти зазвичай не знають до кінця, хто вони такі. Не знають свого характеру, не знають, що їм вдається найкраще, що не вдається: свої слабкі та сильні сторони. Такі діти частіше за все перед батьками грають якусь роль — «доброго хлопчика», «слухняної дівчинки» або, навпаки, захищаються агресивним реагуванням і демонстративною поведінкою. У дорослому віці вони також беруть на себе сценарії чужого життя чи витрачають весь час для компенсації того, чого забракло в дитинстві. Наприклад: заробити грошей, народити дітей, подорожувати не для власного задоволення й бажання, а щоби щось усім довести. В такій ситуації «всі» — це якраз той образ постійно невдоволених батьків, яким я хочу подобатися. Інколи можна зустріти людей, які мають чудову сім’ю, бізнес, можливість подорожувати і займатися творчістю, але вони відчувають порожнечу, пригніченість, невдоволення, бо в них відсутня здатність адекватно оцінити себе та свої досягнення. А точніше, відсутня здатність позитивно переживати свої досягнення, бо в дитинстві батьки не змогли дати це відчуття.
3.Здатність отримувати й використовувати досвід
Наявність цього вміння свідчить про психологічно здорову особистість, а саме — про відсутність психологічних дитячих травм. Дитина схильна робити помилки, а батьки мають співчувати дитині та вчити її виправляти ці помилки. Якщо ж дитина стикається з висміюванням, критикою, занедбанням, то спершу формується страх отримувати новий досвід, а потім зникає бажання діяти і брати на себе відповідальність. Часто такі люди до кінця не можуть сформулювати причину своїх вчинків: оженився, бо так сталося; працюю там, бо так треба; дружу з нею, бо більше нема з ким. Також може проявлятися надмірне самокопання у минулому, бо все-таки є потреба пояснити, чому саме такий вибір було зроблена або саме так сталося. Дефіцит усвідомлення у момент вчинку призводить до постійного повернення в минуле, щоб пояснити його собі. Наприклад, якщо мати примусила доньку закінчити університет, а це не був її усвідомлений вибір, то донька схильна всі невдачі у житті пояснювати крізь призму втрачених років на навчанні, складними стосунками з матір’ю, неможливістю самостійно вибирати. Так донька демонструє свою неспроможність отримувати особистий досвід. Психологічно здорова особистість приймає свій позитивний і негативний досвід, просувається вперед по життю з отриманим результатом та враховує його надалі, надмірно не зациклюється на минулому та здатна відпускати негативні емоції.
А насправді, то змарнованого життя не буває, але є боротьба за право жити, є уникання можливості жити й робити свій вибір, є отримання задоволення від життя. Для Бога взагалі немає змарнованого життя, бо віра завжди націлена на майбутнє, на відпускання помилок та нові можливості. Кожен ваш вибір — досить індивідуальний. У кожної людини є сфери в житті, які можуть бути менш усвідомленими та вимагати процесу переосмислення. Якщо ви купили гарний автомобіль, щоби довести сусідам, що у вас є смак, — то не варто шукати в собі цілу купу психологічних проблем. Важливо, щоб ця ваша потреба стосувалася лише машини, а не всього вашого життя.