Чи бувають розлучення у Католицькій Церкві? Що таке «недійсний шлюб»? Які є перешкоди для укладення Таїнства Подружжя? Чи може священник через власні мотиви відмовити нареченим у шлюбі?
На ці запитання відповідає канцлер Кам’янець-Подільської дієцезії, доктор канонічного права о.Павло Басистий.
— Чому в Католицькій Церкві немає розлучень? З цього приводу багато закидів у її бік. Кажуть, що Церква не має милосердя!
— Ісус, говорячи про вчення, яке походить із Десяти Божих заповідей (коли апостоли запитують Його про подружні справи і коли хтось запитує про розвідний лист) каже, що спочатку було не так, а Мойсей дав розвідного листа з огляду на «затверділість ваших сердець». Він посилається на нерозривність подружжя: полишить чоловік батька й матір, зійдеться зі своєю другою половинкою і вони утворять єдиний подружній союз, як одне-єдине тіло. Цей подружній союз має бути укладений між людьми різної статі і має бути тривалим. Тобто — до смерті однієї зі сторін. Я розумію, що в людському житті бувають різні ситуації. Але Церква не запроваджує нічого нового, лише допомагає людині краще розуміти вчення, яке Творець для неї передбачив: є одне подружжя, і воно єдине. Це подружжя — нерозривне, бо таким його в своєму задумі мав Творець.
Щодо милосердя Католицької Церкви хотів би зробити таке зауваження. У 2013-2014 році, коли я мав курс юриспруденції у Римській роті, один із фахівців Апостольської сигнатури сказав цікаву річ. Італійські суди часто звертаються до судів Католицької Церкви, тому що шлюб, укладений у Церкві (оскільки діє Конкордат між Церквою та Італійською державою) вважається також і державним. Але якщо таке подружжя визнається таким, що ніколи не існувало — коли церковний суд видає вердикт, що шлюб був недійсним, — держава також з усіх документів це подружжя викреслює. Італійські урядовці звернулись до Апостольської сигнатури з проханням стримати слідство у таких справах, щоб воно тривало трохи довше, бо цивільні органи не можуть працювати так швидко, як церковні.
Натомість, коли говоримо про суди в Католицькій Церкві, треба спершу відповісти на питання, для чого взагалі існує суд? Для того, щоб допомогти людині зрозуміти ситуацію, яку вона переживає у своєму житті, і вирішити її. І це не робиться з кривдою для іншої сторони. Кожний шлюб, як Таїнство, має право на існування, а людина не має права вершити над ним своє законодавство, тому що Таїнство походить з установлення Божого. Якщо хтось звертається до суду, щоби зрозуміти правду свого життя, то треба розуміти, до чого апелює суд. Ми не хочемо змінити вчення, але хочемо увійти в драматичну ситуацію кожного подружнього зв’язку і зрозуміти проблему: чи справді це подружжя вже неможливо врятувати, чи з цим подружжям усе гаразд. Яка справжня ситуація цього подружжя і як можна допомогти вирішити різні конфлікти. Так, є ситуації, коли церковний суд бачить, що тут подружжя як такого не було. Судовий розгляд точиться навколо того, що або якоїсь із 12 перешкод денонсації не було дотримано, або подружня згода була якимось чином порушена. Судове доходження йде до того, щоб показати, чи справді цього подружнього зв’язку не було або він не міг постати як такий.
— Тобто ті, хто кажуть, що визнання шлюбу недійсним це те ж саме, що й розлучення, — помиляються?
— Трошки помиляються. Чому трошки? Бо є такі випадки, які можна назвати церковним розлученням. Ви зовсім не мусите писати, в жодній статті, що я сказав «є такі розлучення», але є така річ, як «ratum et non consumatum». Шлюб полягає не тільки в тому, що є двоє наречених, які урочисто склали присягу при двох звичайних свідках і одному свідку урядовому, і відбувся їхній шлюб. Їхній шлюб ще має бути доповнений їхнім подружнім співжиттям. Якщо такого співжиття не відбулося — наприклад, люди ще не раз можуть посваритись до того, як шлюб буде реалізований, і захочуть розійтися, — можна звернутись по спеціальну диспенсу до Святішого Отця, щоб він визнав це подружжя недійсним. Отже, укладення шлюбу було, але ці люди не доповнили свого подружнього зв’язку, розійшлися по сторонах, є свідки, які це підтверджують: таку ситуацію можна назвати не «визнання шлюбу недійсним», а в лапках назвати «розлученням».
Інший випадок — його можна назвати «привілеєм св.Павла». Це коли одна людина — невіруюча. І якщо невіруюча людина шкодить іншій людині, яка є християнином, аж до такої міри, що та охрещена людина може втратити свою віру. Коли є загроза для віри. В цьому випадку теж можна звернутись до Святішого Отця, щоб він дозволив розірвати таке подружжя. І, наскільки знаю, Папа Франциск, ще бувши кардиналом у Буенос-Айресі, написав прохання про одну таку людину. І коли вже став Папою — а в той час, коли відбувався конклав, усі конгрегації, крім Апостольської пенітенціарії, не працювали — йому принесли різні диспенсації, щоб він їх підписав. І перше, що він підписав, було його ж прохання, з яким він як кардинал звернувся до Святішого Отця в такій справі.
Є ще третій випадок — це «привілей св.Петра». Він також говорить про загрозу втрати віри, про двох людей: це більше стосувалось попередніх століть, коли людина, перебуваючи в ув’язнені, могла прийняти віру, а що була далеко від співподруга, не знаючи, чи жива та друга людина, чи ні, — в такому випадку теж звертались до Святішого Отця, щоб він визнав їхній шлюб недійсним. У наш час такої некомунікативності немає. Хіба що десь у Північній Кореї, де тривають дуже жорсткі переслідування. Але в більшості країн таких випадків немає. Всі випадки — більш-менш ординарні. І тут ми говоримо не про анулювання подружжя — бо анулювати дійсний шлюб неможливо, — а про визнання попереднього подружжя недійсним. Для цього має бути проведений з усіма подробицями процес, на якому буде доведено, що це подружжя не постало взагалі.
— Папа Франциск, до речі спростив цей процес…
— Так, він спростив процес судового розгляду — але, можна сказати, процес і спростився, і не спростився. Я мав честь представляти Конференцію єпископату з числа юридичних консультантів у грудні минулого року в Братиславі й дав невеличкий звіт перед представниками Конференції єпископату всієї Європи. Потрібно похвалити нашого єпископа Леона, бо деякі країни там не були представлені, такі як Франція. Знаємо, що там цей скорочений процес дуже швидко пішов або дуже широко вживається. Чи франкомовна Швейцарія. Мушу сказати, що владика Леон був єдиним єпископом, який взяв участь у скороченому процесі. Бо в документі було прописано, що єпископ його очолює. Але ці скорочені процеси дають більше роботи суддям, тому що вони в дуже короткий термін повинні вирішити ту чи іншу вже очевидну ситуацію. В нас із того часу, коли з’явилась така можливість, відбулось тільки декілька таких процесів, три чи чотири. Всі інші процеси пройшли звичайним шляхом.
Є інше спрощення. Папа встановив, що більше не потрібно двох позитивних сентенцій по засіданнях суду першої та другої інстанцій. Для визнання того, що попереднє подружжя було недійсним, трибунали двох інстанцій мали видати позитивне рішення. Тепер Папа встановив, що достатньо одного позитивного рішення.
— Тобто засідання суду відбулось у Кам’янці-Подільському, і його рішення достатньо. Не треба їхати кудись далі?
— Раніше звертались до митрополичого суду у Львові. Але є інша можливість, яка існувала до впровадження нинішнього Кодексу канонічного права 1983 року. Одна зі сторін може подати апеляцію. Це скарга, яка містить прохання переглянути весь процес іще раз. І в цьому разі справа автоматично передається до суду другої інстанції. В нашому випадку — це був би митрополичий суд у Львові. Або це може зробити захисник подружнього зв’язку. До 2018 року я працював у суді і як суддя, і як захисник подружнього зв’язку. І мушу сказати, що декілька справ таки були дискусійними. Для того, щоб дотримуватись учення, було би краще, щоб усі ці справи належним чином були розглянуті і всієї процедури було дотримано. Хочу зазначити тільки, зі свого боку. Буває, в парафії якогось священника є люди, близькі до Церкви, але від Церкви їх відділяє саме та ситуація, що вони не можуть обвінчатися, бо перебувають у попередньому шлюбі. Таким священникам не варто відразу обіцяти цим людям: «Все, все зараз зателефонуємо єпископу, він дозволить і вирішимо цю справу». Ні, потрібно з довірою віддати цю справу церковному суду на той час, якого її вирішення вимагає. Бо справ дуже багато: 60-70 справ щороку закінчуються заключним декретом, і стільки ж залишається на наступний рік. У кожному процесі має працювати 5-6 осіб, тому розгляд таких справ затягується, і це треба зрозуміти.
— А як довго чекають люди, які звернулись, наприклад, із проханням про визнання шлюбу недійсним?
— Папа хоче, щоби скорочений подружній процес тривав до місяця, але неможливо провести справу за такий короткий час. Тому вона може тривати півроку, а може й рік. Я не знаю, як складалась ситуація, коли були апеляції до другої інстанції. Тоді справа тривала трохи довше. Але зазвичай, при тому персоналі, що ми сьогодні маємо, справи можуть тривати набагато швидше. Звісно, люди, які працюють у суді, мають ще й інші обов’язки. Це або настоятелі парафій, або богопосвячені особи, які мають свої обов’язки. Тому розгляд такої справи може трохи затягнутися. На місяці. Тому ми просимо про розуміння. Також цих справ може бути дуже багато. Тому просимо про милосердя і зрозуміння. Може, чиїсь справи вже були вирішені, але хтось змінив адресу, переїхав і далі вже не цікавився. Варто завжди про свої справи поцікавитись: на якому етапі вони перебувають.
— Ми живемо в Україні, де більшість православних. Православна Церква допускає другий шлюб. І часто виникає питання: якщо жінка-католичка вінчається в церкві з православним (або навпаки) — який вже мав перший шлюб — чому він не визнається в Католицькій Церкві? Чому Католицька Церква визнає тільки перший шлюб у Православній Церкві?
— Потрібно підійти з екуменічним поглядом, щоб оцінити вчення кожної Церкви. Католицька Церква намагається належно цінувати вчення Православної Церкви, не ставлячи під сумнів те, чого вона навчає. Тому і православні повинні цінувати вчення Католицької Церкви. В Католицькій Церкві — і це традиція більшості західного світу — не визнається розлучень. І тому людина, яка отримала в Православній Церкві «розвідний лист» і хотіла би вступити в подружнє життя з католиком, мусіла би, згідно з ученням Католицької Церкви, звернутися до католицького суду. Це не значить, що католицька сторона не могла би у той час сповідатися і причащатися у Православній Церкві. Але, згідно з ученням Католицької Церкви, вся ця процедура мала б відбутися відповідно до нашого католицького суду. Саме для того наш владика відрядив чотирьох священників, щоб вони здобули ліценціат із канонічного права. Доктрина Католицької Церкви в цьому випадку не може бути підірвана. Я розумію, що доктрина Православної Церкви — може, не так Православної, як християнської Церкви східного обряду — існує ще від імператора Юстиніана І, який своїм наказом запровадив такий закон для Східної Церкви, а тоді Церква ще була єдина. І в Церкві паралельно існувало дві традиції. Католицька традиція залишається незмінною, і ми повинні її максимально дотримуватись. Але не вважайте, будь ласка, ніби такі ситуації неможливо розв’язати. Звертайтеся до нашого суду і, я думаю, ми зможемо допомогти максимально.
— Тобто якщо люди взяли повторний шлюб у Православній Церкві, вони не можуть приступати до інших Таїнств у Церкві Католицькій?
— У Католицькій Церкві — справді так. І в Католицькій, і в Православній Церкві немає розлучень, тільки в Православній Церкві другий і третій шлюб вважається легальним. Тобто це не є новим шлюбом, він тільки допускає людей до Таїнств Сповіді і Причастя. Це потрібно взяти до уваги. Натомість Католицька Церква показує гріховність людини, яка живе в другому шлюбі, і це вимагає відновлення справедливості. І тому вона відсилає до суду, щоби справедливість була відновлена. Є люди з насправді трагічними ситуаціями у житті. Тому не поспішаймо нікого засуджувати. Буває, хтось зі священників звернеться: «Ну як так, що та людина отримала визнання недійсним її подружжя?! Я знаю це подружжя, там такого не могло бути!» Будь ласка, немає проблем. Візьми і під присягою про нерозголошення — оскільки це таємниця — ознайомся з цією справою. І зрозумієш, що часто навіть конфіденційно людина тобі не скаже, що переживає у своєму житті. І скільки можуть допомогти людині як слова свідків, так і висновки компетентних радників.
— Але для того, щоб не було розлучень, щоби подружжя були дійсними, ми маємо зараз довшу підготовку до шлюбу. Нині вона триває пів року і там говориться про перешкоди для одруження. Які вони?
— Перешкоди і приготування до подружнього зв’язку — це дві різні теми. Щодо приготування до подружнього зв’язку — перша річ, яка діє, особливо в Україні, це час. Час дуже важливий. Я був дуже недовго адміністратором парафії — 10 місяців. Адміністратор — це майже як настоятель. За цей час я уділив шлюб 16 парам. Вісім пар справді до смерті залишилися в шлюбі. Це були старші люди. Про інших 8-х — не всіх із них я готував до шлюбу, тільки уділяв благословення, — мені потім казали, що їхнє подружнє життя закінчилось по-різному. І з багатьох пар, яких я готував до шлюбу, більшість були короткотривалими знайомствами. Наприклад, в Італії знайомство хлопця з дівчиною може тривати і десять, і більше років. Вони називаються нареченими, вони декларуються такими, вони за два чи за три роки замовляють ресторан, приходять на різні приготування, досить зрілим чином переживають катехези і намагаються зробити так, щоб це була відповідальна сім’я. І серед них також є розлучення! В Україні, натомість, це спроба якось компенсувати ті проблеми, що їх створив ще Радянський Союз. Тоді намагались якнайскоріше одружити, щоб люди жили разом на одному місці, щоб залишались у своїй країні й не шукали чогось осторонь.
На мою думку, що більше цивілізується країна, що більше людина стає цивілізованою, то пізніше люди хочуть укладати подружній зв’язок. Хтось каже: «А, це дуже погано, можливо, вони вже живуть у різних гріхах». Ні. Це час, коли людина більш зріло, більш свідомо підходить до свого подружнього життя. Не є призначенням людини якомога швидше одружитися, а потім подумати: «А може, ми не підходимо», — і давай шукати когось іншого. Ні. Цей продовжений час — допомога людям, щоб вони краще пізнали одне одного і більше дозріли одне до одного, до того, що вони хочуть зробити.
І потім, самі теми, щоб поговорити про шлюб. Коли говоримо про людей із пострадянського простору, особливо якщо подивитись із-поза кордону, то тут ситуація досить неординарна. Будь-яка мова про подружні справи — це тема табу. Про це не можна говорити. Звісно, в жартах можна висміювати, але серйозно — ні. Потім видно, як це боком виходить. Поки не говорили про подружжя — у нас, за радянські часи, було втрачено культуру цього самого подружжя. Жодне приготування не стане школою майбутнього життя — але дасть дуже багато порад, щоб реалізувати своє покликання в подружньому житті свідоміше.
— Але в нас часто і ці 6 місяців для когось — забагато. Наприклад, коли вагітність настає ще до шлюбу й люди хочуть швидше одружитися, щоб дитина народилась у шлюбі.
— Завжди до людей треба ставитися з розумінням, із добрим серцем, іти назустріч. Але іноді людині варто відрадити, щоб вона не ускладнювала свого життя через те, що сталося. Може бути, що комусь краще деякий час перечекати. Тут, із позитивного боку, має бути цивільний шлюб. Це потрібно, щоб інша сторона взяла відповідальність за життя, яке зачалося. Час 6-місячного приготування — він не для того, щоб ускладнити людям життя! Можна звернутись до єпископа й отримати диспенсу чи взагалі звільнення від приготування. Але для чого це робити?
Знаєте, якщо хтось хоче приховати дефекти, він і так це зробить, за будь яку ціну. Не раз буває, що люди в церковних трибуналах не доносять усієї правди, навчають свідків, що їм казати, щоби створити «юридичну правду». Створити щось таке, щоб суд їм повірив. Це вже залишається на сумлінні людини. Трапляються різні випадки. Тому тут потрібне добре розпізнання пастиря, який повинен не боятися добре розпізнати ситуацію цих людей і вийти їм назустріч. Звернення до єпископа, розмова з ним може стати для них дуже доброю допомогою в розв’язанні ситуації. Але тут може бути така ментальність периферії: церковним шлюбом я відразу закрию всім очі.
— Чи вагітність вважається перешкодою для шлюбу?
— Це не є перешкодою, бо перешкоди екзаменуються в дошлюбному іспиті. Це більше належало б до симуляції подружнього зв’язку, і це була б більша вада в подружній згоді. Хтось насправді не хотів брати шлюб, а жінка була вагітна, але зробила це для добра своєї дитини, щоб урятувати свою честь, щоб тим чи іншим чином не стати проблемою для своїх батьків. Може, хтось утікав зі свого дому, бо створили таку ситуацію, що мусиш цю домівку залишити. І тут немає перешкод.
Перешкодою, з приводу якої частіше за все звертаються до єпископа по диспенсу, є перешкода віку. Коли людина ще не має повних 18 років. Якщо цивільний орган може укласти такий шлюб, ставиться зі зрозумінням, тоді єпископ на прохання батьків схиляється до такого ж рішення. Натомість коли говоримо про ваду у вираженні подружньої згоди — тут найбільше справ із церковного суду, який розглядає різні, іноді досить трагічні ситуації, які передбачити просто неможливо.
— Які ще перешкоди для шлюбу можуть бути?
— Друга дуже складна перешкода, після віку, це статеве безсилля. І може бути так, що людина, яка не живе статевим життям, про це не знає. І Церква також підходить до цього з повним розумінням.
Далі, це перешкода різниці віри; перешкода, коли людина була рукоположена в священники або склала довічні обіти в одному з інститутів папського права, тобто Інститутів богопосвяченого життя; вбивство попереднього чоловіка чи дружини, щоб укласти новий шлюб; викрадення людини з наміром одружитись чи вийти заміж — виявляється, що є і такі ситуації, і вони не рідкісні; далі, перешкода кровозмішання в прямій лінії або у другій бічній лінії, до двоюрідних чи племінників, дядько з племінницею; далі — перешкода публічної пристойності; також — легального усиновлення. І якщо про якусь із цих перешкод ви хотіли поговорити — звісно, це окрема тема, щоби представити всі ці перешкоди; але якщо присвятити кожній з них окрему програму — це буде трохи нудно для тих, кому це нецікаво.
— Чи може священник відмовити уділення шлюбу з власних переконань, тобто — бачить, що «пуття з цієї пари не буде»?
— Не може. Тому що кожна людина, якій дозволяє Конституція України і яка не має до цього перешкод, може вступити в шлюбний зв’язок. Інша справа, що священник може їм порадити, а вони можуть його послухати чи не послухати. Заборонити — абсолютно не має права. Будь ласка, якщо виникають такі справи, звертайтесь до єпископа, звертайтеся до нашої канцелярії в Кам’янці-Подільському, а ми намагатимемось допомогти вам у вашій справі.
Які можуть бути переконання священника щодо того, що вони не будуть жити разом? Це вже справа відповідальності цих людей! Священник не може виступити як суддя, не може примушувати когось із тим жити, а з тим не жити. Афективна сфера до такої міри особиста і дуже важлива для кожної людини, що її захищає головний документ держави — Конституція. Тому ніхто не може в це втручатись.
— Чи можливо взяти шлюб, якщо хтось із наречених невіруючий? А якщо можливо, то чи варто?
— На першу частину запитання відповімо сухим правом: можна. Якщо правна ситуація людини не перешкоджає, — адже можна бути католиком і невіруючим. І нині ми таких людей багато знаємо. Може бути тільки охрещений; може бути католиком тільки номінально. Якщо це шлюб між двома християнами, то він буде Таїнством. Якщо один нехристиянин, атеїст і так далі — це теж буде шлюб, католицькій стороні він надасть можливість приступати до таїнств, але Таїнством не назветься. Чи буде єдиним і нерозривним? — так, справді буде; але, як ми казали про «привілей св.Павла», — щоб це не зашкодило у практикуванні віри католицькій стороні.
Інше питання: чи варто? Я думаю так: «на вкус і цвєт…» У часи, коли в Італії була велика агресія (не проти віри, а проти Католицької Церкви), Пій Х сказав: «Дайте мені святих жінок, і я наверну всю Італію, а разом із нею — цілий світ». Завдяки одній стороні, віруючій, навертається друга сторона. Тому питання: чи варто? — це питання взаємин цих людей. Я шукаю супутника свого життя, беручи до уваги свої релігійні погляди чи ні? Я знаю таких людей, які дуже ревно ходять до церкви — чи католицької, чи православної, — і тут для них проблем немає. Для них афективна сфера трохи ширша, ніж релігійні почуття, але вони шанують одні одних. Знаю теж шлюби з юдеями. Коли мама почула, що син хоче стати священником, то дуже була проти, бо була єврейка, але йому сказала: «Може б, ти подумав і став би рабином». Він відповів: «Рабином — це добра ідея, але я хотів би бути монахом». Вона каже: «Боже борони…» Він: «Єзуїтом…» — «А цим то можеш бути». Отже, афективну справу ми залишаємо самим нареченим. Ті, які шукають шляху свого життя тільки за релігійними ознаками: будь ласка, це ваше життя, це ваша доля. Ми напевно не маємо права промовляти такого заклику з амвону, тільки маємо право з шаною поставитись до вашого вибору. Натомість найкраще, що ми маємо, — це наша віра. І цим ми хочемо з вами ділитися. Було б добре, щоб і ви ділилися вірою з іншими.
Ви прочитали скорочену версію частини інтерв’ю, що відбулося у прямому ефірі CREDO. Повністю розмову можна подивитися у записі:
Першу частину розмови читайте тут
фінансово.
Щиро дякуємо!
