У вівторок, 7 липня, з кількох парафій Львівської архідієцезії вирушили піші паломництва до санктуарію Матері Божої Миру та Поєднання у Більшівцях. І хоча карантин вніс свої корективи у кількість та чисельність груп, та не вплинув на відвагу паломників і не заглушив поклику серця — прийти до Матері Божої Більшівецької із вдячністю за отримані благодаті та проханнями усі тих, які цього року змушені долати паломницький шлях духовно.
Згідно з багаторічною традицією, архієпископ Мечислав Мокшицький приєднується до кожної із паломницьких груп і долає з ними частину шляху, молиться, спілкується із паломниками, благословляє їх на подальшу дорогу та підбадьорює солодким почастунком.
Першими на паломницький шлях вирушила група Блаженного Якова Стрепи із санктуарію Вмираючого Ісуса Милятинського в Кам’янці-Бузькцій. Група невеличка, основний склад — це п’ятеро отців та дві черниці, але не забракло також світських паломників.
Отець Григорій Зомбек, директор паломницької групи Блаженного Якова Стрепи поділився з CREDO своїми враженнями від перших днів паломництва:
— То правда, що нас мало. Але шлях той самий і атмосфера та сама – Божий шлях і атмосфера Божої радості. Маємо відчуття Божої присутності та допомоги. Несемо намірення усіх, хто не може йти з нами, молимося про швидке припинення епідемії.
Отець Іван Строгуш приєднався до групи другого дня паломництва, але вже встиг проникнутися атмосферою та настроєм, який панує між паломниками:
— Я лише сьогодні долучився до групи, яка вийшла у паломництво вчора. Але відчуваю цю велику радість, атмосферу, яка вже встигла створитися – ми співаємо, прославляємо Господа Бога, дякуємо Йому за спільноту Церкви. Час паломництва це час допомоги – хочемо бути підтримкою одні для одних, кожний ділиться тими дарами, які має: хтось несе тубу, хтось співає і грає на славу Божу. Це наш час відірватися від щоденних клопотів і присвятити час молитві, спілкуванню, будуванню спільноти. У цьому паломництві несемо молитви і прохання усіх тих, які цього року не могли піти з нами. Бог добрий і хоче нас слухати, хоче дати нам те, чого ми справді потребуємо, хоче бачити нас у храмах на молитві і на паломницькій дорозі, де вчимося по-особливому довіряти Йому.
Сестра Амабіліс зі Згромадження Служебниць Пресвятого Серця Ісусового не планувала йти цього року у паломництво, адже була певна, що воно не відбудеться, але Господь мав для неї несподіванку:
— Я не сподівалася, що піду у це паломництво. Та Бог дав мені виразні знаки, що маю йти і потурбувався про те, щоб у мене з’явилися усі необхідні для паломництва речі, мені залишилося лише придбати собі капелюха від сонця і вирушити в дорогу. Першого дня я роздумувала над тим, навіщо я тут і Бог дав мені відповідь і на це питання. Сталася ситуація, в якій я побачила, що все не дарма і зрештою є стільки дрібних речей, коли ми підтримуємо себе взаємно, і ти відчуваєш, що потрібна саме тут і саме зараз. Це надзвичайне відчуття!
Львівська паломницька група, яка вирушає із санктуарію св. Антонія Падуанського зазвичай найбільш чисельна. Проте цього року зі Львова вирушив лише один паломник — настоятель храму св. Антонія о. Павло Одуй OFMСonv. Він йде один, але не почувається самотнім, бо відчуває близькість із тими людьми, за яких молиться, та з тими, які моляться за нього. Про те, як виникла ідея вирушити у паломництво на самоті та про е, як минає час у дорозі отець радо розповів CREDO:
— Розмови про те, як буде відбуватися паломництво до Більшівців у цьому році, розпочалися ще на початку карантину. Директори паломницьких груп із різних місцевостей нашої архідієцезії обговорювали варіанти, адже ми не знали, що нас чекає. Тож я прийняв рішення, що незалежно від того, чи буде можна чи ні, я у паломництво піду. Сам. У той самий час і тією самою дорогою, що й завжди. Це було спонтанне рішення. Такий порив серця. І ось зараз це вже відбувається – я йду у паломництві. Щиро кажучи, я навіть не шукав нікого для компанії. Це вимагало би вже іншої підготовки – треба би було подбати про якесь авто, на випадок, якби комусь щось сталося, а також про багато інших речей. А так маю у наплічнику все необхідне, ні за що не мушу турбуватися. Якби раптом щось сталося, то зателефоную і приїдуть по мене. Маю багато часу на молитву, тому що хочу, аби цей час був плідним. Я приготував собі Хресну Дорогу на кожен день, молюся усі частини Розарію, слухаю у записі конференції, читаю та роздумую над Словом і щодня також служу Євхаристію. Інтенсивно проживаю кожний день. Маю багато намірень, які подали наші парафіяни та симпатики, залишені в коментарях в інтернеті чи на листках у храмі. Я підійшов до цього ретельно та відповідально і тому поділив намірення на чотири дні, на початку кожного дня читаю кожне і весь день у цих наміреннях молюся. Таким чином відчуваю єдність та близькість із усіма, за кого молюся і з тими, які моляться за мене і товаришують мені у цьому паломництві духовно.
Якийсь відрізок шляху водії могли спостерігати незвичну картину — двоє чоловіків у довгому чорному одязі з розаріями у руках йшли вздовж траси. Це до отця Павла приєднався архієпископ Мечислав Мокшицький і вони йшли поруч, молячись за усіх, хто цього року залишився вдома. На завершення спільного шляху митрополит поблагословив о. Павла і подарував йому розарій від папи емерита Бенедикта XVI.
Ще одна унікальна паломницька група вирушила цього року до Більшівців зі Стрия. Її веде отець Войцех — настоятель парафії Різдва Пресвятої Діви Марії. Молоді люди йдуть майже у цілковитій тиші. Кожний має при собі текст Євангелія з дня і роздумує над Словом, вслухається у те, що Бог сьогодні хоче сказати кожному із них. І наприкінці кожного дня вони діляться своїми відкриттями, своїм досвідом Слова. Попри тишу відчувається атмосфера радості, яку посилила зустріч із митрополитом Львівським архієпископом Мечиславом Мокшицьким. Архієпископ доєднався і до цих паломників, щоб висловити свою солідарність та разом молитися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
