Коли Пій XII проголосив догмат про Внебовзяття Божої Матері, були важкі часи. Бо коли він публікував Апостольську конституцію, яка впроваджувала цю істину в офіційний канон віри Католицької Церкви, то зі смутком зазначив, що його «понтифікат, як і нинішнє століття, перевантажений багатьма турботами, тривогами і проблемами через страшні жахи, які відбулися, оскільки багато хто відійшов від шляху правди та чеснот».
Ці жахи — це насамперед дві світові війни, які зібрали свій смертельний урожай, трактуючи людину, зокрема її тіло, як предмет і піднісши її до рангу «надлюдини». І так в одному випадку це тіло кидали на фронт як гарматне м’ясо, в іншому — воно служило інструментом каторжної муки в концентраційних таборах і ГУЛАГах; і, зрештою, людське тіло використовували як компонент для виробництва мила та інших «корисних» речей. Це презирство до людини та її тіла не взялося нізвідки. Швидше воно з’явилося як трагічний прояв різних напрямків думки, які хотіли пояснити людину «науково», за допомогою мікроскопа, і водночас символічно вирвати з її грудей серце — місце вічного духу. Папа називає ці процеси «відходом від шляху правди і чеснот».
Але, як продовжує Святіший Отець, не треба впадати у відчай. Внебовзяття Марії, що показує, як і Воскресіння Христа, вічне призначення тіла і людської душі, виступає проти усіляких спроб применшити людину. З одного боку, воно виступає проти матеріалізму, який зводить людину до добре організованого, але все одно виліпленого виключно з глини, організму. З іншого боку, воно відкидає всі форми спіритуалізму, маніхейського презирства до тіла і платонівську в’язницю душі, воно підриває ідею якогось душка, що рухає тілесну машину, або джина в пляшці (який, однак, не хоче виконувати будь-яку забаганку). Матеріалісти не бажають проковтнути гірку для них пігулку, що існує якийсь зв’язок божественності з людиною, а різномасті гностики і духачі бачать божественність тільки в душі. Решта — це непотрібний тимчасовий додаток або наслідки міфічного падіння людини. Грубо кажучи, ці два спотворення за будь-яку ціну намагаються ментально роз’єднати наявний союз між небом і землею, підірвати найнезручнішу правду в історії людства — таємницю втілення Божого Сина.
Варто також зазначити, що приблизно у той же час, або незабаром після Другої світової війни, в Церкві почало дозрівати глибоке розуміння шлюбу, і зокрема визнання того, що, крім продовження роду, народження потомства, тілесно-духовний зв’язок подружжя сприяє їхньому особистісному зростанню, об’єднує їх, допомагає їм на шляху до святості. Треба було чекати майже стільки ж часу, як і на проголошення догмату про Внебовзяття, щоби знову постановити, що в подружжі йдеться про щось більше, ніж розмноження, а людське тіло в цьому таїнстві виконує фундаментальну роль. Зрештою, остаточно тільки Другий Ватиканський Собор, повернувшись до коренів, уточнив цю подвійну мету шлюбу. І не з’ясовував, яка з них важливіша, а яка — другорядна.
Проте ми помилися б, гадаючи, що в наш час матеріалізм уже застарів. Він продовжує існувати як один із можливих світоглядів. Оскільки деякі ідеї витають у повітрі. Ми дихаємо ними, хоча не завжди їх помічаємо. Ось тільки зараз матеріалізм набуває ще більш витончених форм, «мудро» пояснюється в білих лабораторних рукавичках. І для цього не потрібні рушниці, танки і апарат терору.
Щоби не бути безпідставним, процитую вислів сучасного біохіміка і генетика Френсіса Кріка, взятий із його книжки «The Astonishing Hipothesis»: «Ви, ваші радощі й печалі, ваші спогади і амбіції, ваше почуття особистої ідентичності та вільної волі — насправді ніщо інше, як поведінка величезного набору нервових клітин і пов’язаних із ними молекул». Прихильники такого мислення наперед визначають, що дух не існує, оскільки вони не мають відповідних інструментів, щоб «знайти» його. І не визнають, що людські знання мають межі, не кажучи вже про те, що їх не можна звести лише до емпіричних наук.
Певне відгалуження сучасного матеріалізму (у нього багато дітей та онуків) — це особливий підхід до споживання благ і товарів. Звісно, не те споживання, що підтримується в розумних пропорціях, бо нам потрібні ці блага, але переконання (навіть якщо воно тільки підсвідоме), що споживання — це все; що має аж переливатися через край, аби людина була щаслива.
Спіритуалізм виражається сьогодні, і це звучить парадоксально, в культі тіла і молодості, тобто у втіленні «духовної» ідеї, ніби привабливий вигляд — це єдиний вимір людської цінності. Тіло зі своїми недугами, нерівностями і опуклостями не дозволяє відчувати особисту красу. Ніщо так швидко не застосовується, як усякого роду блискавичні дієти схуднення, чудесні гормони, ліпосакція, різні антицелюлітні заходи та інші методи, які призначені зберегти здоров’я і життєздатність, а насамперед — сенс життя. Деякі люди прямо говорять про «диктатуру худих». Акцент на адекватному харчуванні, гігієні та русі, безсумнівно, також виражає любов до тіла, якщо ми любимо цілу людину. Але сфокусованість на цьому вимірі життя означає, що в тілі хочеться бачити незнищений дух. Ми і так сьогодні маємо чималу групу різних медичних утворень: анорексію — відразу до їжі; орторексію — нав’язливу турботу про здорову їжу; бігорексію — манію тотального захоплення м’язистим тілом; танорексію — примус безперервної засмаги та багато іншого. В кінцевому підсумку йдеться про те, аби так знищити своє тіло, щоби дійти висновку: більше не варто турбуватися про своє здоров’я і струнку фігуру. Те, що спочатку виглядало, як поклоніння тілу, насправді виявляється його відкиненням на користь «вищого» і досконалішого духу.
Багато хвороб душі виникають із того, що люди більше не слухають ритму власного тіла. Вони не поважають тендітного, але наявного балансу між тілом і духом. Вони плутають фізичний голод із психічним голодом. Борються з психічними потребами, тобто певними недоліками, які, між іншим, може заповнити інша людина і Бог, спотворюючи свої тіла надмірним споживанням їжі, напоїв чи навіть спортом. Тілесне виснаження або початок депресії усуваються стимуляторами або психоактивними речовинами, ніби ці люди не мають права на втому. Дедалі більша кількість людей страждає від надмірного задоволення, зокрема, від сексу, бо вони використовують його як анестезію, що в кінцевому підсумку дає протилежний ефект. Замість того, щоб приносити насолоду, він впроваджує в полон і смуток.
Внебовзяття спонукає нас подумати про своє ставлення до тіла, яке ніколи не становить, якщо так можна сказати, «самого тіла». Догмат нагадує нам, що тіло і дух створені для співіснування в предивній вічній гармонії, яка на цьому світі досягається і підтримується чималою працею. Звідси так багато боротьби і битв у цій галузі. Ця рівновага була порушена, але остаточно не знищена. Тому, коли йдеться про людину, не можна прославляти чи зневажати ні тіло ані дух, а радше сприймати крихкий, але вірний союз, який існує між ними. Не треба ставитися до свого тіла, як до осла, якого поганяють батогом, або як до кішки, запещеної до смерті. Тому апостол Павло закликає: «Прославляйте Бога у вашому тілі» (1 Кор 6,20), тобто співайте, моліться, служіть одне одному, але також піклуйтеся про тіло, не позбавляйте належних йому задоволень, шануйте здоров’я, дбайте про гігієну, лікуйтеся, їжте та пийте в міру, виказуйте тілесну інтимність у подружжі. Але пам’ятайте, що це тіло належить Богові, навіть якщо воно на землі перетворюється на порох.
Тіло спілкується, і якщо Бог — це дух, то як інакше ми зможемо побачити божественість, якщо не в Божому Сині, що прийняв нашу людськість? Сьогоднішнє свято нагадує про те, що людське тіло, попри його смертність, пронизане духом, воно — посудина для зберігання скарбів, «храм Святого Духа», і на тому світі у всій своїй повноті увійде до храму, яким є сам Бог. Марія вже там. Ми приєднаємося до неї. Маємо на це надію.