«Я закликаю всі гарячі голови до опам’ятання і поміркованості, застерігаю від самосудів. Це, вочевидь, не означає, що всі, хто чинив насильство, мають залишитися безкарними; але то суд має зайнятися цими справами, а не вулиця», — сказав архієпископ Тадеуш Кондрусевич.
У розмові з КАІ митрополит Мінсько-Могилевський представив ситуацію білоруської Церкви у зв’язку з протестами після президентських виборів у цій країні.
— Як нині виглядає ситуація в Білорусі? Чи люди надалі проводять демонстрації, чи вже почуваються змученими?
— Ні, все ще триває наша «біла» революція, люди надалі виходять на вулиці; сьогодні вночі, наприклад, відбулася понад 200-тисячна така маніфестація. Загалом, однак, можна сказати, зо тепер це вже не такі масові походи містом, як було на початку, а радше громадження мешканців міста у деяких вибраних точках Мінська. Наприклад, цієї ночі близько 10-15 тисяч чоловік прийшли під в’язницю на Окрестині (дільниця білоруської столиці — КАІ), щоб висловити свою підтримку та солідарність з ув’язненими людьми.
Серед тих, хто туди прийшов, були також численні католицькі священники і сестри-черниці, які стараються допомогти присутнім духовно і матеріально. Потрібно підкреслити сильний дух солідарності та взаємопідтримки, що панує в суспільстві: люди приносять їжу та напої для тих, кого звільняють, а водії безкоштовно розвозять їх по домівках, не раз навіть поза Мінськ.
Ті колишні в’язні, виходячи на свободу, часто мають на собі сліди побиття, ба навіть глибокі рани, не раз вони перелякані та шоковані тим, чого зазнали, тож потребують допомоги та опіки не тільки медичної чи матеріальної, але також — а може, навіть насамперед — духовної.
Попри все, однак, дивлячись на те, що тепер діється, ми бачимо якесь незвичне пробудження мешканців краю: багато усміхнених і погідних людей, а при цьому — що дуже важливо — надзвичайно дисциплінованих і налаштованих мирно. Коли маніфестанти починають розходитися — вони збирають після себе сміття, наприклад, аркуші паперу, пластикові пляшки від води та інше сміття, так, що на вулицях панує повний порядок.
— Отче архієпископе, Ви скерували два заклики до влади з проханням зупинити насильство та скликати круглий стіл для обговорення майбутнього країни. Також і Конференція католицьких єпископів Білорусі видала заяву щодо ситуації в державі. Чи була вже якась реакція з боку уряду в цій справі? А також: як виглядає участь Католицької Церкви в цих останніх подіях?
— Ми поки що не отримали жодної відповіді ані іншої реакції влади на наші пропозиції, але, може, зрештою дочекаємося. Натомість коли йдеться про нашу участь у нинішніх подіях, то вона чимала. Священники, сестри-черниці, Карітас, численні волонтери активно беруть участь у різних акціях, наприклад, щонічних чувань під в’язницями, служать допомогою як тим, кого звільняють, так і близьким, що на них чекають, дають їм воду, готують канапки і так далі. Тут треба підкреслити, що Карітас має вже давно сформовану та визнану позицію в країні і, наприклад, влада найлегше погоджується на нашу діяльність за посередництвом цієї організації. Й це нам дуже полегшує служіння на благо потребуючих.
— Коли йдеться про участь Католицької Церкви в останніх подіях, неможливо не запитати про участь двох священників, нещодавно заарештованих у Білорусі й засуджених до 10 і 8 днів ув’язнення за участь у маніфестаціях. За що, власне кажучи, їх затримано? І яка їхня нинішня доля?
— Це дивна справа, хотілось би сказати, що «найтемніше місце завжди попід ліхтарем». Я про все це довідався у неділю (16 серпня — КАІ) увечері з медій. Не знав, хто ті священники, тільки сказано було, що вони належать до згромадження серцянів і походять із Барановичів. Оскільки це наша архідієцезія, я подзвонив до одного з тамтешніх настоятелів і від нього довідався, що ані ті священники, ані їхнє згромадження не хочуть надавати розголосу цій справі, не бажають наводити прізвища ані якісь конкретні подробиці. Вочевидь я швидко дізнався про їхні імена і сконтактувався з батьком одного з них, якого знав ще з Москви (коли був там архієпископом), бо він допомагав при відбудові катедри. Й він також сказав не писати і не говорити про це публічно.
Я не розумію такої позиції, тим більше не міг про це сказати у своєму заклику до влади, коли говорив, зокрема, про заарештованих і затриманих маніфестантів. Тим часом довкола цього виникла якась таємнича справа.
— З нашої розмови радше пробиваються Ваша надія та оптимізм щодо розвитку подій у Білорусі, але ж так багато запитань і приводів до неспокою — наприклад, як поведеться путінська Росія? Як під цим кутом Ви оцінюєте найближчу перспективу?
— Тяжко сказати, що може статися, хоч я особисто не передбачаю російської інтервенції на Білорусь, бо тут ніхто не загрожує інтересам Москви. Може, навіть Кремль зацікавлений у мирних змінах у нашій країні більше, ніж сам президент.
Якщо, однак, мене щось і непокоїть, то це насамперед брак конкретного очільника опозиції. Поки що все відбувається спонтанно, люди налаштовані оптимістично, ба навіть з ентузіазмом; але у тривалій перспективі хтось має цим усім покерувати і повести далі. Тим часом досі немає якоїсь однієї особистості чи групи людей, які б могли перейняти ініціативу в найближчому майбутньому.
Іще серйознішою проблемою є острах перед проявами помсти й кари суспільства щодо функціонерів режиму, зокрема ОМОНу, але також і щодо членів виборчих комісій, яких звинувачують в участі у фальсифікації результатів голосування. Більшість із них становили вчителі, зокрема вчительки, оскільки виборчі дільниці, загалом беручи, розташовувалися переважно по школах. І тепер починають з’являтися, наприклад, на мурах тих-таки шкіл, погрози на адресу вчителів, звинувачення їх у брехні, вимоги їх відсторонення тощо. Недавно я розмовляв з учителькою, яка сама виховує дитину. Вона жалілася, що її навіть погрожують побити, а — як вона каже — «що я мала зробити, коли мені загрожували звільненням, якщо я не підпишу виборчого протоколу»?
Інша проблема це ОМОНівці та інші члени сил правопорядку, які насправді «прославилися» численними актами насильства й жорстокості. Це ж сини наших родичів і сусідів, не раз — близьких людей. І я вже бачив тих, хто ходить із плакатами«Ми вам не простимо».
Я закликаю всі ці гарячі голови до опам’ятання та поміркованості, застерігаю від самосудів. Вочевидь це не означає, що ті, хто коїв насильство, мають залишитися безкарними; але то суд має зайнятися цими справами, а не вулиця. Це стосується також і згаданих учителів, які зараз переживають глибокі сумніви.
Останнім часом до мене приходять різні незалежні юристи, психологи, педагоги та інші фахівці, готові безкоштовно допомагати людям по обидві сторони барикад, долати різні напруженості й стреси, пов’язані з цими останніми подіями.
— Дякую за розмову й зичу Божого благословення Вашій Екселенції, Церкві на всьому білоруському народові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
