Скільки разів кланятись у храмі?

Коли проходиш центральною навою храму, достатньо вклонитися чи треба вклякнути? А на одне коліно чи на два?

Якщо вам здається, що ви вже все знаєте, то можете здивуватися.

Всім (віруючим) знані слова святого Йоана ХХІІІ: «Людина ніколи не буває така велика, як тоді, коли стоїть перед Богом навколішках». Постава схилення колін виражає нашу малість, але також честь, прославлення, подив і любов до Бога, який знизився до нас.

Приклякання

У літургійному просторі церкви і в самій літургії можна вирізнити два види клякання. Перший — приклякнути, тобто стати на одне коліно, коротко. Ми приклякаємо, проходячи перед Дарохранительницею, в якій є Ісус Євхаристійний.

Увага: Дарохранительниця зовсім не обов’язково розташована всередині храму за вівтарем. Інколи її облаштовують збоку. Визначити, де саме є Пресвяті Дари, нам допоможе так звана «вічна лампада», червоний світильничок поблизу місця збереження цього Таїнства.

Тому ми приклякаємо не обов’язково посеред храму, але перед Дарохранительницею. Таким чином ми вшановуємо присутнього там Ісуса.

Коли вклонитися, коли вклякнути?

Якщо ми проходимо перед вівтарем, за яким немає Дарохранительниці (або якщо вона саме в цей час порожня), то вітаємо вівтар — як святе місце, на якому звершується жертва — глибоким поклоном.

Варто приклякнути на одне коліно, якщо у вашій парафії Причастя уділяють процесійно. Гарним звичаєм є також приклякання, коли на вулиці зустрічаємо священика, який іде зі Святим Причастям до хворих або помираючих. Тоді він одягнений у комжу й стулу, а на шиї має бурсу (оздоблену «торбинку» для Пресвятих Дарів), отож зорієнтуватися просто.

Простий жест приклякання (або глибокого поклону, якщо стоїмо по кісточки в болоті) набирає тоді значення гарного визнання нашої віри в Того, Хто прийшов, щоб бути «Богом з нами».

Коли на обидва коліна?

На обидва коліна ми стаємо в момент консекрації (інакше: перемінення, переісточення хліба і вина в Тіло і Кров Христові) та після співу «Агнче Божий», коли священик підносить угору гостію, кажучи: «Ось Агнець Божий», безпосередньо перед Причастям. Коли на вівтарі стоять виставлені для адорації Пресвяті Дари, або ж коли нам би довелося проходити перед вівтарем під час Меси вже після консекрації, також треба стати навколішки, а не просто приклякнути.

Однак перед консекрацією — але під час Меси, — якщо треба пройти по храму перед вівтарем, то ми тільки виконуємо поклін у бік вівтаря (навіть якщо за ним є Дарохранительниця), бо в цей час центром літургійного дійства є сам вівтар. 

Якщо ми приступаємо до Причастя навколішках, то робимо це, вклякаючи на обидва коліна. Так само віддаємо честь хресту, виставленому для поклоніння у Велику П’ятницю та Велику Суботу — від Літургії Страстей Господніх аж до Пасхальної вігілії. В усі інші дні вшановуємо хрест поклоном.

Любовний етикет

В обмеженому літургійному просторі не раз доведеться обмежити кількість цих жестів пошани. Коли входимо до невеликої каплиці або проходимо перед вівтарем, за яким уміщено Дарохранительницю, а при вівтарі стоїть хрест, то не обов’язково треба буде виконати одне приклякання і два поклони. В одному прикляканні можна виразити усю нашу пошану й любов. Нема потреби ще двічі кланятися. Це ж бо не магічні ритуали, а жести любові.

Тому повністю безглуздим є «католицький реверанс». Людино, дай собі спокій. Вираження пошани й любові через швидке випинання задньої частини тіла — це насправді «не те».

Зрештою, і приклякання, і вклякання – не обов’язкові. Несхилення коліна перед Дарохранительницею це не гріх. Так само як не гріх, коли не скажеш комусь «добридень» або «дякую». Це «тільки» брак культури. Певно, нікого не треба переконувати, що треба вміти поводитися при столі. При Столі Господньому — так само.

Переклад CREDO за:  о.Міхал Любовицький, Aleteia