Придивляючись до біографій святих, ми замислюємося, чи є рецепт для життя в Небі. Чи можна дати таку інструкцію? Як маємо жити, щоб у хвилину смерті переступити поріг Неба?
Щороку, коли наближається урочистість Усіх Святих, ми звертаємося думками до Раю. Придивляючись до біографій святих, замислюємося, чи є рецепт для життя в Небі. Як маємо жити, щоб у хвилину смерті переступити поріг Неба?
У книжці «Коли помру, я хочу піти до Неба» ірландський священник Теді Дойл описує історії людей, які були на межі смерті. У своїх дивовижних свідченнях вони діляться тим, що бачили по той бік.
Я був у Небі 90 хвилин
Ви напевно не раз замислювалися, як виглядатиме мить вашої смерті. Що тоді станеться? Що насправді нас чекає? Дон Пайпер пережив лобове зіткнення з вантажівкою. Його стан був таким важким, що парамедик спочатку оголосив його померлим… І тільки завдяки наполегливості одного зі свідків медики повторно його оглянули. Він повернувся до життя через 90 хвилин! Після пробудження так описав те, що з ним відбулося:
«Наступної миті, яку я відзначив, я був уже в Небі. Я стояв там, переповнений радістю; озирнувся і побачив людей. (…) Коли вони наблизилися, то я відразу зрозумів, що всі вони померли протягом мого життя. Їхня присутність здавалася мені природною. Вони бігли до мене, усміхаючись, радісно вигукуючи та славлячи Бога. Ніколи доти, навіть у найщасливіші миті, я не прочувався таким сповненим життя. Я стояв без слів напроти натовпу людей, яких любив. Навіть через довгий час я все ще намагався осягнути все, що пережив».
Дон Пайпер повністю був готовий піти до Неба вже в момент «смерті». Він опинився біля брам Неба без попереднього перегляду свого життя й без необхідності впоратися з будь-якими неприємними переживаннями. Він по-справжньому любив Бога і жив для Нього та для своєї сім’ї. Ісус був його найближчим другом. Але що з тими, чиї стосунки з Богом у кращому разі прохолодні, або з тими, хто повстає проти Нього чи завдав глибокої моральної та духовної кривди багатьом людям?
Це не був приємний фільм
Стенлі Віллавіченціо ще зі шкільних років був вихований у дусі безмежної відданості Богу. Разом із дружиною вони оселилися на Філіппінах, де виховували своїх дітей. Одного дня сім’я знайшла Стенлі в ліжку, в конвульсіях, а з рота в нього текла кров.
У лікарні лікарі сказали, що чоловік майже не має шансів, а наступного дня підтвердили у нього смерть мозку. Лікар зателефонував до його дружини, щоб отримати згоду на відключення апарату, який підтримував життя чоловіка. Вдома почали готуватися до похорону. А в цей час Стенлі переживав досвід на межі смерті:
«Спочатку я побачив світло — велике і яскраве, але воно не сліпило. Я міг на нього дивитися. Це було схоже на фонтан, на туман, що повільно парує. Потім я побачив, що хтось стоїть переді мною. Я подивися Йому в очі і впізнав Ісуса».
На жаль, те, що сталося потім, не було для Стенлі приємним досвідом:
«Коли ми дивилися один на одного, Він підніс руку, а хмари згори спустилися нижче, і коли опинилися над нами, почали кружляти і змінювати кольори. Нарешті зупинилися і перетворилися в щось схоже на екран. Тоді Ісус показав мені фільм про моє життя, від дитинства аж до теперішньої миті.
Коли я дивися моменти про мої добрі вчинки, то фільм протікав нормально, але щоразу, коли я грішив, мій поганий вчинок і його наслідки демонструвалися в уповільненому темпі. (…) Під час цього перегляду свого життя я усвідомив, що кожного разу, коли я грішив, у глибині душі я відчував тягар гріха, його вагу. Я не усвідомлював цього в момент гріха, але цей тягар був там, у глибині моєї душі: що більше я грішив, то більший він був. Я також мав глибоке відчуття, що перш ніж увійду до Неба, все це має бути повністю стерте».
Коли душа Стенлі повернулася в тіло, чоловік викликав переполох у лікарні — він раптом підвівся і відключив усі кабелі й трубки апаратури. Його сім’я пережила сильний шок, коли Стенлі повернувся додому, — в цей час вони саме готувалися до чування біля його тіла… Відтоді Стенлі змінив своє життя і присвятив його свідченню. Він подорожує світом, наскільки йому дозволяють сімейні обов’язки. Стверджує, що Ісус послав його проповідувати Боже милосердя, про яке Стенлі знає все, бо пережив його безпосередньо.
З пекла до Неба
Маріно Рестрепо народився в Колумбії, в невеликому містечку плантаторів кави. Ріс у глибоко віруючій сім’ї. Але скоро збунтувався проти католицького виховання. У 17 років долучився до групи американських гіпі. Занурився у світ розваг і наркотиків. У Вігілію 1997 року, після багатьох років у гріху, його викрала банда наркоторговців. Викрадачі накрили йому голову й вивезли в джунглі як заручника. Його утримували в зарослих покинутих руїнах якогось будинку, в жахливих умовах. Виснажений багатьма днями голодування, він кілька разів пережив досвід на межі смерті.
Під час одного з них Маріо мав видіння Неба:
«На вершині гори розташоване невелике, але яскраво освітлене місто, явно сповнене життя. (…) Якоїсь миті я почув дивовижний голос, що змінив моє існування, щойно заговорив до мене: він був такий величний, аж це неможливо описати навіть тисячами слів. (…) Голос, який я почув, був не людський. Це був голос Бога. Більше ніхто не міг би так говорити. Мені здавалося, що він доноситься звідусіль і водночас — із моєї душі. Він наповнював усе навколо».
Наступного разу Маріо пережив також надзвичайно зворушливу присутність Бога:
«Я був у руках Того, кого взагалі не мав боятися, Того, хто міг тільки любити й від кого я міг отримувати тільки любов. Я не відчував ані часу, ані простору, хоча дивився на гори й освітлене місто (…)»
Під час цього досвіду Маріо чітко побачив свої гріхи, які вели його до пекла. Коли його звільнили після багатьох днів полону, він повернувся до повсякденності й кардинально змінив своє життя, присвятивши його проголошенню Євангелія. Сьогодні багато хто називає його «сучасним святим Павлом».
фінансово.
Щиро дякуємо!
