«Отче, прошу, відслужи три Меси в його намірі. Тільки тоді він зможе звільнитися з вогню чистилища», — сказала жінка з великою впевненістю.
Одного дня 1657р. в бенедиктинському монастирі Пресвятої Діви Марії в Монсерраті, в Каталонії, сталася непересічна подія. В цьому санктуарії, що славився на весь Іберійський півострів, там, де століттями вшановувалась скульптура Чорної Мадонни з Дитям, абат дон Міллан де Мірандо якраз проголошував реколекції. Після однієї з виголошених ним конференцій дві жінки, мати й донька, попросили про розмову.
Старша з них сказала монаху, що недавно помер її чоловік. Обидві були переконані, що по смерті він потрапив до чистилища і страшно там страждав. «Що ж я можу для нього зробити?» — запитав дон Міллан. На ці слова молодша з жінок, сильно схлипуючи, впала бенедиктинцеві в ноги. «Отче, будь ласка, відслужи три Меси в його намірі. Тільки тоді він зможе звільнитися з полум’я чистилища!» — сказала вона з величезною впевненістю. Зворушений вірою дівчини, абат обіцяв виконати її прохання.
Перша Меса: батько, який палає в чистилищі
Наступного дня він відслужив першу з трьох замовлених Мес у каплиці Чорної Мадонни. Мати з донькою стояли навколішках неподалік святої статуї. В ту мить, коли дон Міллан промовляв слова консекрації (переісточення) хліба і вина, молодша з жінок вибухнула плачем. На запитання матері, що сталося, вона відповіла, що побачила батька, який стоїть навколішках перед сходинками вівтаря. Він весь був охоплений полум’ям.
Однак ніхто, крім дівчини, цього не бачив. Дон Бернардо де Онтев’єрос, який стояв обік і приглядався до ситуації, головний тоді настоятель іспанських бенедиктинців, подав молодшій жінці шматок тканини. Коли вона піднесла її до першої сходинки вівтаря — сукно запалало.
Звільнений із вогню
Під час другої Меси дівчина побачила батька поблизу диякона, який прислуговував при вівтарі. За її словами, він був одягнений у барвистий одяг.
Здивовані бенедиктинці нетерпляче очікували на те, що станеться під час третьої з замовлених Євхаристій. Дівчина знову мала видіння. Цього разу померлий показався їй у повністю білому, сліпучому від світла вбранні.
Під кінець Меси молода жінка голосно вигукнула: «Зараз мій батько звідси відходить і підноситься у небеса!» Також вона сказала, що батько доручив їй подякувати бенедиктинцям за те, що допомогли йому звільнитися з вогню чистилища.
Ігнатій Лойола їде в Монсеррат
Незабаром розповідь про це чудо розлетілася цілою Каталонією. Про нього оповідали і в інших провінціях Іспанського королівства. При нагоді згадувалося інші незвичайні випадки, що ставалися в Монсерраті протягом попередніх кількох століть. Героєм найвідомішої події був св.Ігнатій Лойола, засновник Товариства Ісусового, тобто єзуїтів.
Цей великий учитель духовності прийшов на світ 1491 року в родовому замку Лойола (звідси і його прізвище, подібно як «Володимир Київський»), в баскському королівстві Наварра. При хрещенні його назвали Іньїґо, на честь бенедиктинського святого ХІ століття Іньїґо де Онья (уже як дорослий, зрілий, засновник єзуїтів, Лойола став називатися Ігнатієм).
Молодість його минула в поєдинках, азартних іграх і розпусті. Він мріяв про придворну кар’єру та лицарську славу. Навесні 1521р. взяв участь у війні з французами. Іспанці затято обороняли Памплону. Там 20 травня гарматне ядро влучило йому в ноги на рівні колін. Кістка в одній нозі тріснула, а в другій зламалося коліно. Іньїґо перевезли до рідного замку, де він з великим трудом повертався до здоров’я. Бувало, що ближчий був до смерті… Щораз сильніше занурювався в себе. Мав містичні видіння. Вирішив повністю покинути лицарство і податися в паломництво у Монсеррат, бо знав, що це абатство славиться чудами навернення.
Чорна Мадонна
У XVI столітті на Іберійському півострові вірили, що статую Чорної Мадонни в Монсерраті вирізьбив сам св.Лука Євангеліст, який подарував її св.Петрові. Через кілька століть ця статуя нібито потрапила до Єгипту, а звідти кораблем її переправили до Барселони. Під час мусульманської навали 712 року християни сховали цінну статую в гірському гроті, який у скелі, як говорилося, видовбали послані Христом ангели.
Про цю скульптуру згадали аж під кінець ІХ століття. Пастухи, що пасли вівці на поблизьких полях, почули музику, звуки якої виходили зі скелі. Вони натрапили на грот, але знайшли там не співаків, а скульптуру Богородиці. Вирішили її перенести до бенедиктинського абатства неподалік.
Коли, однак, із печери рушила урочиста процесія, коні, запряжені у віз зі статуєю Марії, стали як укопані. Було визнано, що Божа Матір хоче бути вшанована саме поблизу гроту, де її зображення сховали від маврів. Так у Монсерраті постало нове бенедиктинське абатство.
Переміна у Лойолі
Іньїґо де Лойола прекрасно знав ці оповіді. Також він знав, що 1203 року до Монсеррату прибув після жорстоких боїв з альбігойцями св.Петро Ноласко, який постановив полишити військову справу, зробивши це у санктуарії, та зайнятися викупом християнських в’язнів від мусульман.
Незабаром після паломництва до Чорної Мадонни Ноласко заснував орден Богородиці від викуплення невільників, який став одним із найбільш шанованих на Іберійському півострові.
Іньїґо Лойола дуже прагнув свого відкуплення з неволі гріха. 25 березня 1522р. він прибув у Монсеррат. Віддав свій коштовний одяг випадковому жебраку, а сам подався у скромному вбранні перед лице Чорної Мадонни. Провів там цілу ніч у молитві, просячи про звільнення від «тілесних спокус».
Перед вівтарем він склав зброю і меч, символічно прощаючись зі своїм колишнім життям. Наступного дня попрямував до Манресі, де жив у шпиталі. Займався хворими, багато молився й часто віддавався аскетичним практикам. Також він там записував нотатки, які пізніше стали основою «Духовних вправ».
Каталонський санктуарій донині для багатьох вірних залишається найсвятішим місцем їхньої батьківщини. Про нього кажуть, що це «санктуарій справжньої свободи».
Переклад CREDO за: Себастьян Дуда, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
