Ми дедалі рідше бачимо людей у жалобі. Світ очікує, що ми швидко повернемося до своїх обов’язків. Не бачимо людей у жалобі — як і тих, хто їх підтримує.
Як переживати жалобу? Як супроводжувати людей, що втратили близьких? Як розмовляти з дитиною про смерть батьків, бабусі, братів чи сестер? Про це розповідає уривок із книжки «Життя змінюється, але не закінчується» — на тему справжньої підтримки в жалобі.
Підтримка в жалобі
Чому ми безпорадні в питанні смерті?
Нам дедалі важче протистояти смерті, бо вона зникає з суспільного простору. Люди помирають у лікарнях, госпісах, будинках соціальної опіки, а не серед близьких. Тіло відразу забирають до моргу, вже немає молитви біля померлого, чування, часу для усвідомлення втрати.
Ми дедалі рідше бачимо також людей у жалобі. Чорне вбрання, чорна хустка на голові або чорна стрічка на лацкані піджака були символом смерті близької людини. Сьогодні світ очікує, що ми швидко повернемося до своїх обов’язків. Ми не бачимо людей у жалобі, а також і людей, які їх підтримують. Не маємо в кого вчитися.
Чому ми уникаємо теми смерті в розмовах із людьми, які втратили когось із близьких?
На мою думку, ми боїмося порушувати питання смерті, лякаючись емоційної реакції людини, що переживає жалобу. Ми не знаємо, як поводитися, коли хтось плаче, злиться на долю, Бога, звинувачує у смерті близької людини. Людина в стані кризи часто поводиться незрозумілим, дивним для нас чином. Ми стикаємося зі своєю безпорадністю. Не знаємо, що сказати, що зробити.
Як висловити співчуття?
Чи треба і як саме висловлювати співчуття близьким померлого?
Насамперед, поважаймо волю родини. Якщо близькі в жалобі цього не хочуть, то не робіть цього. Співчуття має бути коротким і доброзичливим: «Щиро співчуваю», «Прийміть мої співчуття» тощо. Також важливі жести. Можна потиснути руку, а якщо це близька нам людина, то й обійняти. Жести мають бути лагідними, не надто імпульсивними, а висловлювання — короткими. Не згадуйте болю і страждань померлого, але можна згадати про його заслуги: «Він був видатним ученим; прекрасним дідусем; доброю людиною». Співчуття також можна висловити у письмовій формі. Це може бути відповідна листівка або повідомлення в пресі. Не годиться надсилати співчуття СМС або мейлом.
Як належно висловити співчуття?
Не бійтеся емоцій людей у жалобі. Не варто заспокоювати їх насилу; дозвольте їм виплакатися, викричатися, дбаючи про їхню безпеку. Блокування прояву емоцій може заблокувати жалобу. Також утримайтеся від утішання та порад. Люди, які втратили близьких, потребують розуміння їхньої трагедії. Вони хочуть, щоб їх вислухали.
Будьте поруч. Тримайте їх за руку, обійміть, слухайте. Не потрібно щось говорити. Важко знайти відповідні слова. Можемо тоді сказати: «Я не уявляю, що ви відчуваєте», «Я тут, із тобою», «Поплач». Також важливі прості жести. Зробіть чаю, приготуйте обід, поведіть дітей на прогулянку. Запитайте, чим можете допомогти — може, владнати формальності, пов’язані з похоронами, або повідомити сумну новину близьким. Будьте поруч, але ненав’язливо.
Яких слів і формулювань уникати?
Слова мають велику силу. Можуть підтримати, а можуть поранити. Якщо хочете щось сказати, то подумайте, чи це відповідне місце і чи маєте достатньо часу. Уникайте висловлювань на кшталт: «Принаймні, вже не страждає», «Там, де він зараз, краще», «Ти ще молода, народиш іще», «Маєте зараз ангела в небі». Не втішайте насилу. Не критикуйте за прояв емоцій словами: «Заспокойся», «Не плач», «Маєш бути сильною заради дітей».
Як розмовляти з дітьми про смерть
Як може допомогти душпастир і як він має розмовляти?
Душпастир — це людина, від якої ми очікуємо розуміння, підтримки. Він може дати людині в жалобі надію на інший вимір життя. Смерть — це кінець земного життя, вона відкриває життя вічне. Священник може допомогти пережити жалобу, пропонуючи розуміння, підтримку, молитву. Віра дає надію на спільне життя, зустріч, возз’єднання з рідними. Звісно, це стосується віруючих людей, але до священника приходять і невіруючі. До них душпастир має ставитися дуже чуйно. Зосередитися на тому, що відбувається тут і зараз. Важливо дати можливість пережити складні емоції і прямо запитати, чим можна допомогти, чого людина очікує від священника. Це може бути допомога в організації похоронних урочистостей, а також розмова про те, що сталося. Спроба відповісти на запитання «чому?»
Як розмовляти з дитиною про смерть батьків, бабусі чи дідуся, братів і сестер?
Перш ніж відповісти, як, — хочу підкреслити, що з дитиною треба розмовляти. Дорослі часто бояться реакції дітей і тому хочуть приховати інформацію про смерть близьких. Це велика помилка. Пам’ятаймо, що навіть дуже маленькі діти відчувають емоції, які переживає сім’я, і якщо їх не розуміє, то страждає. Треба говорити про смерть рідних правду, але відповідно до віку дитини. Також слухайте, про що дитина тоді запитує. Старайтеся якнайпростіше відповідати на ці запитання.
Пам’ятайте, що дитина може реагувати дуже по-різному:
– може заперечувати, протестувати, злитися;
– може замкнутися, засмутитися;
– може почуватися винною в смерті («Мама померла, бо я не слухався», «Я кричав на сестру, тому мама померла»);
– можуть з’явитися порушення сну, апетиту, проблеми з туалетом;
– дитина може постійно плакати;
– може відбутися регресія.
Це тимчасові реакції, але вони можуть посилитися, якщо дорослі:
– не помічають реакції дитини, применшують її («Замалий, щоб розуміти, що сталося»); не вміють розмовляти про смерть: ця тема — табу в сім’ї, дорослі самі не в змозі впоратися з цією проблемою;
– неправильно пояснюють смерть, наприклад: «Дідусь спить»;
– не в змозі підтримати дитину — дорослі в своєму горі можуть не надати підтримку дитині, що та сприйматиме за відкинення.
Не бійтеся своїх емоцій ані емоцій дитини. Плачте при дитині, але поясніть їй, чому ви плачете. Також не стримуйте плачу дитини. Ми плачемо, коли засмучені, — це природна реакція.
Я пам’ятаю пацієнтку, чия мати постійно брехала їй, що батько весь час у відрядженні. Він раптово помер від серцевого нападу. Їй про це ніхто не сказав. У коридорі висіли його речі, стояли домашні капці й ждали на батька. Донька весь час чекала, поки батько повернеться. Мати хотіла захистити її, а натомість викликала велику плутанину в її переживаннях. Батько не повертався, мати плакала, а донька тоді ще нічого не розуміла. З жалобою за батьком вона змогла впоратися лише в кабінеті психотерапевта, вже дорослою.
фінансово.
Щиро дякуємо!
